– Ми всі дуже здивовані та засмучені, – розповідає 60-річна Ірина Миколаївна. – Валентина моя вчора ввечері дзвонила. Каже, я одна тепер, чоловік зібрав свої речі і поїхав. Подаватимуть на розлучення.
– Почекай, так вона ж дитину чекає начебто?
– Ось в тому-то й річ. На сьомому місяці вже, так.
– А що ж сталося у них там?
– Так Валентина, донька моя, начебто зі свекрухою посперечалася в черговий раз. А Іван почув і влаштував справжню суперечку моїй доньці. Каже, моя мати нічим такого відношення не заслужила, а якщо вона не подобається тобі, то і я, значить, теж не потрібен в твоєму житті.
Валентина – дочка Ірини Миколаївни і її чоловіка, єдина пізня дитина, що народилася тоді, коли вже й не сподівалися на диво. Чи треба говорити, що батьки все життя здмухували з неї пилинки і намагалися дати все по максимуму. У Валентини у першої в класі з’явився мобільний телефон, свій власний ноутбук, тоді коли інші діти лише мріяли про нього. Її постійно годили у всьому, водили і возили, куди тільки можна. Театри, виставки, концерти – все відповідно до її віку.
Валентина виросла сміливою, впевненою в собі, самовпевненою дівчиною. На закінчення інституту батьки подарували їй квартиру. У минулому році Валентина вийшла заміж, і зараз вони з чоловіком живуть в її квартирі, чекають дитину. Іван – чоловік дуже відповідальний, самостійний, чесний, відкритий, з тих, що «все в будинок, все в сім’ю». У нього є і своє житло, і накопичення. Свою квартиру Іван зараз здав, дохід вкладає в сім’ю.
Незабаром після народження дитини молоді планували зайнятися питанням розширення житлоплощі – об’єднати дві квартири, додати накопичення і купити хорошу трикімнатну квартиру в зручному районі.
Тільки ось подружитися зі свекрухою Валентина зовсім ніяк не може. Вірніше, просто не вважає за потрібне.
Свекруха Ольга Василівна, за словами Валентини, жінка нав’язлива і недалека. Ніде не буває, крім роботи і магазинів, нічого їй не цікаво, крім рецептів та серіалів. Ревно дивиться всякі нецікаві шоу по телевізору, а потім ділиться враженнями. Може запросто прийти без запрошення, зателефонувати за дві хвилини – «Валентинко, ти вдома? А я тут поруч виявилася, можна, зайду?» Дзвонить в день кілька разів, хоча говорити абсолютно нема про що.
– Свекор ще нічого, нормальний чоловік, але свекруха, якась зовсім проста тітка! – злиться Валентина. – Лізе з порадами, своїми допотопними міркуваннями про те, як треба буде дитини виховувати! Прати руками, воду кип’ятити, памперсами користуватися по мінімуму. Пелюшок нашила мені цілу гору, штук сорок, навіщо вони? Сорочечки якісь, швами назовні. Марлеві підгузки. Наче з села, чесне слово. Двадцять перше століття на дворі! Зараз вже дітей ніхто так не одягає.
Загалом, Ольга Василівна дратує Валентину всім. І як ходить, і як дихає, і як одягається, і як говорить. І чому так – незрозуміло.
Свекруха нічого поганого невістці не робила, навпаки, дуже старається подружитися. Тягне Валентині свої пиріжки і заготовки, які, за словами невістки, їсти неможливо – все жирне, смажене в олії, мариноване, некорисне, купує на свій смак речі в квартиру, а останнім часом несе всякий непотріб і майбутній дитині.
– Притягла мішок брязкалець – ще мого чоловіка з дитинства! – сердиться Валентина. – Іванові вже 30 років, іграшки в гаражі лежали. Я, каже, все вимила, прокип’ятила і принесла. А що – вони хороші! Ними користувалися пів року від сили. Ну ось ніби ще нестара тітка, а вже думки, як в старої нерозумної людини. Як можна новонародженому онукові пластмасові дрібниці з гаража нести.
Іван же вважає, що вони тепер одна сім’я, і Валентина повинна підтримувати відносини з його матір’ю. Валя спочатку терпіла, а останнім часом почала сперечатися зі своєю свекрухою. Через це в підсумку і спалахнув скандал. Валентина розмовляла по телефону з Ольгою Василівною і не почула, що чоловік зайшов в квартиру і опинився в курсі розмови.
Що вже там конкретно почув Іван, достеменно невідомо, але почуте його обурило.
– Розмов в такому тоні з моєю матір’ю я не потерплю! – заявив відразу чоловік Валентині. – І взагалі, раз ти мою маму так не любиш і прийняти не можеш категорично, давай тоді розлучатися, адже вона моя сім’я.
Слово за слово, Іван дійсно таки зібрав речі свої в сумку і поїхав в ніч, залишивши дружину в сльозах в квартирі. Звичайно, не факт, що дійде до розлучення всерйоз. Швидше за все, помиряться. Але ось так зібрати речі і піти від молодої дружини, яка чекає дитину, тільки тому, що вона не любить свекруху і не намагається це якось приховувати – нормально, як вважаєте?
Іван – мамин синочок? В результаті так і залишиться з мамою? Невістка любити його маму не зобов’язана зовсім. Такі думки зараз у Валентини.
А, можливо, Іван правий, і вчинив гідно? Мати нічого поганого не робила його дружині, і це тільки правильно з боку сина – не дозволяти її ображати, адже Іван дуже любить та поважає свою маму.
