— Федю, посидь із Вікою, мені треба в магазин сходити по корм для кішок. Я ж учора просила тебе купити, а ти забув, — Валентина поспіхом натягла куртку і почала взутися.

– Ти надовго? А то мені треба Юрію Петровичу звіт надіслати, — чоловік ніколи не любив сидіти з трирічною донькою. Він вважав, що це нудне та нецікаве заняття.

– Я хвилин на п’ятнадцять. За цей час твій начальник не встигне помітити відсутність звіту.

Федорові не сподобався тон дружини. Він невдоволено пирхнув, але більше не став суперечити Валі.

За п’ятнадцять хвилин жінка з магазину не повернулася. Вона зустріла сусідку і розмовляла з нею, та покликала на чай, і вони засиділися. Про те, що з моменту виходу з дому минуло рівно дві години, Валентина зрозуміла лише тоді, коли повернулася.

– Ти де була стільки часу? Чому не взяла телефон із собою? Я вже хотів залишити Віку та йти на твої пошуки! — Федя був страшенно злий на Валю. Після роботи він планував відпочити і посидіти перед телевізором, а врешті-решт йому довелося цілий вечір поратися з донькою.

— Телефон я забула, та й рахунок часу теж. Зустріла Юлю з третього під’їзду, ось ми з нею й розмовляли.

— Розмовилися… — наче луна повторила Федько і пішла до спальні.

Валя думала, що її чоловік був таким роздратованим через робочі звіти, які той мав відправити начальнику. Але жодних завдань від шефа у Феді й близько не було. Щодня він вигадував їх спеціально для дружини, щоб та не завантажувала його домашньою роботою.

Валя була простою та наївною жінкою. Вона завжди вірила чоловікові на слово. Щоразу, коли Валентині потрібна була чоловіча допомога, вона намагалася не говорити про неї Федору. Жінка шкодувала дружина. Вона щиро вірила в те, що чоловік працював не лише в офісі, а й удома за комп’ютером.

У такій вигаданій сімейній ідилії Валентина та Федір прожили разом уже шість років. Правда, перші три роки між молодими людьми ще спостерігалася взаємовиручка.

Але все змінилося тоді, коли Валя завагітніла. Чи то від надлишку гормонів, чи то від відсутності роботи, але тоді Валентина взяла на себе абсолютно всі побутові обов’язки. Вона більше не просила чоловіка про допомогу. Жінці здавалося, що раз вона сидить у декреті, то повинна сама дбати про чистоту та затишок.

Такий стан справ Федорові дуже сподобався. Йому більше не доводилося ні прибирати, ні готувати. Чоловік так швидко звик до цього стану, що після народження дочки продовжив розслаблений спосіб життя.

Декілька разів Валентина намагалася залучити чоловіка до догляду за дитиною, але ця ідея відразу викликала у Феді невдоволення. Саме тоді він і придумав хитрий спосіб ухилятися від побутових турбот. Щоразу, коли жінка відкривала рота, щоб попросити чоловіка про допомогу, чоловік відразу сідав за комп’ютер і вдавав, що старанно працює. Потім він сказав, що йому потрібно більше працювати, щоби отримати підвищення. На зарплаті це не позначилося, натомість Валя остаточно забула, що таке чоловіча допомога по дому.

Так тривало рівно три роки, але потім все почало змінюватися. Валя влаштувала доньку у садок, а сама вийшла на роботу.

– Тепер ми на рівних умовах, – раптом заявила дружина, дивлячись у вічі чоловіка.

– У якому сенсі? — Федько не одразу зрозумів, що мала на увазі Валентина.

– Я вийшла на роботу. Тепер по черзі забиратимемо Віку з садка, а також прибиратимемо і готуватимемо вечерю.

На такий поворот подій чоловік ніяк не очікував. Він уже звик насолоджуватися життям, а тут дружина вирішила звалити на нього частину обов’язків.

— Добре, — невдоволено пробурмотів Федя.

Погодившись на розділ праці, чоловік одразу збагнув, як можна було уникнути всього цього. Федір знав, що його дружина була перфекціоністкою. Для неї було вкрай важливо робити всі справи швидко і якісно, ​​тому чоловік намагався виконувати роботу по дому довго і геть погано. Незабаром ця хитра схема принесла плоди.

Спочатку Валентина намагалася навчити чоловіка, як потрібно правильно мити посуд і варити рис чи макарони, але після того, як вона викинула три каструлі поспіль через пригорілі крупи, махнула рукою на цю справу. У результаті дружина знову повернулася в допологові часи, коли сама виконувала всю домашню роботу.

Але на цьому Федько не зупинився. Його лінощі зростали в геометричній прогресії. Мало того, що він абсолютно не допомагав дружині по дому і з дитиною, так він ще став ухилятися і від іншої роботи.

Мати Феді, яка мешкала у сусідньому районі, затіяла ремонт у своїй квартирі. Шістдесятирічній жінці було складно міняти шпалери в кімнатах, тому вона щоразу кликала сина, щоб той допоміг їй. Але в чоловіка і для матері були свої «звіти».

– Федю, сьогодні знову твоя мама дзвонила, – раптом заявила Валя перед святами. — Завтра вона збиралася клеїти шпалери. Стіни у її кімнаті готові. Вона сама здерла старе покриття та все там обробила. Потрібно просто сходити та допомогти їй з ремонтом.

— Та скільки можна поратися з цими шпалерами! — насупившись, вигукнув чоловік. — Вона що, цей ремонт уже цілий рік робить? Давно найняла б когось, і їй поклеїли б усе, що потрібно! І весь ремонт би зробили.

— Ти знаєш, скільки це коштує, Федько? — Засуджуюче похитала головою. на дві години?.. Там кімната-то дванадцять квадратних метрів.

— Гаразд! — замахав руками Федько. — Схожу, тільки не починай нотації читати.

Чоловік, як завжди, вдав, що згоден з дружиною, але в голові у нього дозрів зовсім інший план.

У вихідний день, коли Федорові треба було йти до мами, він раптово зліг із температурою.

– Що з тобою? — Валя взяла градусник і не повірила своїм очам. Ртутний стовпчик показував 39. — Де ти примудрився підчепити інфекцію?

— Мабуть, на роботі, — ледь видавив із себе чоловік. -У мене ще живіт крутить і нудить сильно. Хоч би як ви з Вікою заразилися.

— М-да,— задумливо протянула Валентина,— нам треба триматися від тебе подалі.

— Я також так вважаю. Але ж ми всі разом живемо. В одній квартирі від цієї зарази не сховаєшся, — сказав Федько, а потім пильно подивився на Валю. — Може, вам із Вікою на кілька днів до мами переїхати? Саме з ремонтом їй допоможеш. Я нескоро відновлюсь після хвороби. Все-таки у мене сильна слабкість.

— Мабуть, я так і зроблю, — почухавши потилицю, сказала Валя. — Попереду довгі вихідні, дивишся, одужаєш. Може, й лікарняний не треба буде відчиняти.

— Було б непогано, — видав Федько і скрючився від болю.

Залишивши чоловікові аптечну коробку, Валентина поспіхом зібрала речі і пішла до свекрухи разом із Вікою. Жінка дуже сподівалася, що ні вона, ні дитина не встигли заразитися від Федора.

У цей день засмучена Валентина не хотіла займатися ремонтом у кімнаті свекрухи.

— Ого, яка краса!

— Так, мені теж подобається, — посміхнулася Валя. — Тільки ось із клеєм біда. Розвела всю пачку, а Віка ненароком перекинула тазик.

– Ой-ой-ой, – схопилася за голову жінка, – і що тепер робити? Тут зовсім небагато залишилося. Іти до магазину за новою пачкою, чи що?

– Ні, не треба, – махнула рукою Валентина, – у мене під ванною лежать залишки такого ж клею. Ви посидите з Вікою, а я швидко збігаю додому. Заодно і Федю провідаю.

За п’ятнадцять хвилин, Валентина вже відмикала двері у своїй квартирі. Але тільки жінка переступила через поріг, як почула бадьорий голос Федора. Він ніби з кимось розмовляв телефоном.

Коли Валя заглянула в спальню, то зрозуміла, у чому справа чоловік сидів перед комп’ютером у навушниках і обговорював свої дії в грі з онлайн-партнером. на екрані. Паралельно чоловік закушував теплою піцею. мабуть, тільки недавно приніс доставник.

– Гей! – Голосно крикнула Валя, намагаючись привернути увагу чоловіка.

Чоловік не одразу почув незадоволений оклик Валентини. Але коли Федя її помітив, він буквально завмер.

– Валю?! Що ти тут робиш? А я не чув, як ти прийшла.

— Звичайно, не чув, адже ти так зайнятий! – Жінка схрестила руки на грудях і злісно подивилася на чоловіка. -Отже, живіт крутить?!

— Дорога, я… ​​Просто пігулки вже подіяли. Їсти захотілося… — Федір так рознервувався, що коли він спробував підвестися з крісла, у нього впала і піца, і клавіатура, і джойстик.

– Ні! Я нічого не хочу чути! – відрізала Валя. Після цих слів жінка швидко підійшла до шафи, дістала звідти валізу і стала безладно пхати в неї речі чоловіка.

— Що ти робиш? — Федько в паніці бігав довкола Валі. Він не знав, як вчинити у цій ситуації. — Навіщо ти складаєш мої речі?

— Я більше не хочу жити з тобою! – Заявила жінка. -Я довго терпіла. Допомагала тобі у всьому, але ти нічого цього не цінуєш!

— Пробач мені, Валю, — нещадно заскулив Федя. – Я винен! Винен! Винен!

— Ось тому ти й ідеш! — Валя ледве закрила наповнену валізу і віднесла її до виходу. -Я схожу за Вікою, а коли повернуся, хочу, щоб тебе тут не було! — Після цих слів жінка грюкнула дверима. Вона була так ображена Федю, що не хотіла його більше бачити.

Коли Валентина повернулася, її бажання було здійснене. Ні чоловіка, ні його речей у квартирі вже не було. Валя, звичайно, жалкувала про те, що її шлюб закінчився таким неприємним чином, але вона більше не могла терпіти брехню і лінощі чоловіка.

Жінка розуміла, що вона сама посадила Федю на шию, але в будь-якого нахабства повинні бути свої межі.

Забравши речі, чоловік переїхав назад до мами, в квартирі якої йому все ж таки довелося завершити ремонт без сторонньої допомоги. Щоправда, у матері він ухилятися від роботи по дому не зміг. А призначені аліменти змушували його працювати не лише на роботі, а й підробляти, аби вистачало не лише на дочку, а й на свої хотілки.