Вероніка довго крутилася, не могла заснути. Три дні тому її кохану бабусю Ганну, провели в останню дорогу. Сусідка помітила, що вона не виходила вдень у двір, занепокоїлася.

Коли зайшли до хати, баба Ганна лежала нерухомо.

Кожне літо Вероніка проводила у бабусі, на канікулах. Разом годували курей, збирали яблука, груші, варили варення. З іншими дітьми бігала купатися на річку. Щасливі спогади…

Коли Вероніка народила сина, бабуся приїхала в гості, з радістю няньчилась із правнуком, в’язала йому кофтинки. Останній раз вона бачила бабусю місяць тому, і це пригнічувало її. Вічно ніколи, справи, турботи…

Мама Вероніки рідко їздила до матері. Бабусі Ганні не подобався її обранець. Молодший на десять років, не працює, любить погульбанити. Рідного батька Вероніка не пам’ятала і не знала, пішов, коли вона була зовсім маленькою.

Зі своєю мамою у Вероніки були напружені стосунки. Вона завжди намагалася дати пораду, насварити, і все це в грубій формі. Спілкуватися з нею не було бажання. Особливо після того, як вона привела до своєї квартири незрозумілого типа.

– Тобі добре, ти одружена, а я одна зовсім! Знаєш, як нудно без чоловіка? Батько твій змився у невідомому напрямку, одна тебе тягла всі ці роки. Маю право на щастя! І не треба мені вказувати, правильно це чи ні! Бабуся твоя мозок виносить, і ти туди ж. Сама розберуся зі своїм життям! — злісно відповіла мати Вероніці.

Вероніка більше не лізла до неї. Нехай живе, як знає…

Бабусин будиночок у спадок перейде до мами. Особливо обурило Вероніку, що на прощанні мама почала обговорювати цю тему зі своїм чоловіком. Куди витратить гроші після продажу будинку. Це було образливо. Прикро за бабусю…

У самої Вероніки все складалося вдало у житті. Здобувши професію, працювала вихователем у дитячому садку. Робота не легка, але дітей вона любила. Син ходив до школи, вони з чоловіком працювали, жили у квартирі, яку взяли в іпотеку.

Єдине, що Вероніка забрала з бабусиного будинку на згадку – це чайний сервіз та її старенький кнопковий телефон. По якому вони часто розмовляли…

Телефон лежав на тумбочці біля ліжка. Вероніці все здавалося, що зараз бабуся подзвонить і скаже, що з нею все добре, і що це все був страшний сон… Сльози капали на подушку від сумних думок. Ще й чоловіка поряд немає, поїхав у відрядження на кілька днів.

Раптом телефон бабусі засвітився.

Вероніка взяла його та побачила текст. По екрану бігли літери, складаючись у слова та речення.

“Вероніко, онучко, не плач ти так, не сумуй. Адже я все бачу…”

Вероніка протерла очі. Це сон? Чи чийсь невдалий жарт? Як це можливо?

“Внучко, я сама не знаю як це працює. Все що я думаю, переноситься в телефон. Якийсь зв’язок у мене з тобою невидимий. Причому тільки зараз це вийшло.”

Вероніка вигукнула: “Бабусю, це реально ти? Але ж тебе не стало?”

« Не стало, але тілом. Душа моя живіша за всіх живих. Я зараз перебуваю в міжжиття. Після того як я опустилася на підлогу, до мене підійшло два образи в світлому одязі. Я придивилася, а це мама моя і батько. Кажуть, не бійся, ми допоможемо. Лети за нами.

Моє тіло залишилося лежати, а я відчула легкість і злетіла вгору. Я летіла якимось коридором до світла, крізь кілька шарів повітря, це дуже незвичайно.

Потім я опинилася в якомусь просторі, тут світло і тихо, немає вікон та дверей. Мої батьки сказали чекати та зникли. Дев’ять днів життя я буду тут. Тут немає часу, все не так, як на землі. А потім за мною прийдуть. Ось я і тут. Тут є інші душі, але ми не спілкуємося, кожен сам по собі.

Я бачила своє прощання. Все було так, як я і хотіла. У мене є великий екран, як у кінотеатрі, і я можу бачити, що захочу. Тіла у мене немає, але подумки я уявляю себе молодою і красивою, в улюбленій сукні, і так і виглядаю.

А ще я можу бачити, що буде з вами. Не все життя, а найближче майбутнє. Отож, з чоловіком твоїм Віктором трапиться біда, якщо поїде завтра ввечері додому машиною. Бачу, як він засне за кермом. Попередь його. Не знаю, чи спрацює, адже від долі не втечеш, напевно. Але краще спробувати. Нехай вранці їде, тоді не засне.

І ще. Світлану, матір твою, днями наречений її недолугий обмане. Гроші, які вона взяла у кредит, велику суму забере. Нехай закриє кредит цими ж грішми, бо біда буде…

“Дякую, бабусю, постараюся вплинути на це. Я так сумую… Мені так важко думати, що більше не побачу тебе ніколи…”

“Не треба сумувати і плакати. Мені погано від цього. Вважай, що я просто поїхала, і коли-небудь ми побачимося. Ой, онучко, мало не забула… Їдь у мій дім, і знайди в старому серванті, який у дальній кімнаті стоїть, білу банку з крупою. Там пакет з грошима. Я відкладала, хто ж знав, що не стане мене…

Пам’ятник мені не ставте дорогий, найпростіше щось. Нема чого витрачатися. Мені це не треба, адже я тут, а земна оболонка мене більше не цікавить. І ще прохання. Замов у церкві все, що потрібно, жінки підкажуть. Це дуже полегшить мені перехід на інший рівень…

Ой, онуку, мені тут сказали, щоб я припиняла сеанс зв’язку із землею, не годиться так…

І екран згас. Вероніка перезавантажувала телефон кілька разів, але повідомлень більше не було. Вероніка пошкодувала, що не записала це на камеру свого телефону, розгубилася дуже.

Те, що це були листи від бабусі, вона не сумнівалася. Вероніка взяла ручку і записала, що запам’ятала, у свій записник.

У потойбічне життя вона вірила. Любила дивитись містичні фільми, читала книги на цю тему. Але те, що з нею може таке статися і уявити не могла…

Тільки як це все піднести чоловікові та мамі? Адже не повірять… Скаже, що сон наснився, в якому бабуся це все розповіла.

Вранці вона зателефонувала до чоловіка і попросила не їхати ввечері додому. Нехай переночує і вранці виїжджає. Сказала, що сон поганий наснився. Чоловік був забобонним, погодився перечекати.

Тепер треба було попередити матір. Набрала її номер.

– Мамо, привіт. Як справи?

– Привіт. Та ось прийшла тільки, до магазину ходила. А ти чого дзвониш?

– Ти брала кредит у банку?

– Брала… А ти звідки знаєш?

– Бабуся наснилася і сказала. Для свого кавалера взяла?

– А це не твоє діло, на хвилиночку! Обманюєш ти! Бачив хтось, мабуть, як я з банку виходила та донесли. Що за люди… Бабуся приплела ще… Проблеми великі у Миколи, гроші потрібні, ось і взяла. Він усе поверне потім. Задоволена?

– Слухай, моє діло попередити. Оскільки твій Микола забере ці гроші і зникне. Поки не пізно, йди до банку, поверни гроші.

– Ага, зараз прямо, розбіглася… Знаєш що, я не лізу в твоє життя, а ти не лізь у моє…

Ну що ж, принаймні Вероніка спробувала. А там нехай робить як знає…

Вероніка вирішила з’їздити до будинку бабусі, забрати гроші. На щастя, ключі від будинку були в неї. Гроші лежали там, де бабуся й сказала, у білій банці з крупою. Розгорнувши пакунок, Вероніка ахнула. Там лежали дві пачки купюр… Ну і бабуся… Умудрилася накопичити стільки…

Дорогою додому заїхала до храму, і замовила все, що належить. Начебто всі вказівки бабусі виконала. На душі було легко та добре. Вона знала, що бабуся десь там все бачить і знає.

Вероніка глянула на небо та посміхнулася. Раптом бабуся зараз бачить її…

Чоловік приїхав додому живим та здоровим. Значить, вдалося змінити його долю, завдяки бабусі…

А ось мама не послухала поради. І за кілька днів вже плакала в трубку телефону Вероніці. Та й слухати не стала, яким Микола виявився мерзотник і негідник. Вона сама це знала. А матері урок буде.

На сорок перший день після того як не стало бабусі, вона наснилася Вероніці. У гарній блакитній сукні, волосся довге, розпущене, на вигляд їй було років сорок. Дуже гарна.

Вона сиділа на лаві біля гарного будинку з вежами, як у принцес у мультиках.

– Внучко, у мене все добре. Дивись, який дім у нас із дідом… Він на рибалці зараз. Перевели мене сюди, дякувати Богові. І твій дідусь зустрів, з букетом ромашок, моїх улюблених, пам’ятає, рідний… Живемо тут з ним. На зв’язок через телефон не можу виходити, заборонено. На той раз помилка вийшла, бач, як, і в небесній канцелярії збої бувають…

У сон до тебе ледве змогла пробитися, це складно, багато перешкод. Знаю, що гроші забрала, молодець, витратьте з розумом. А твоя мати поплатилася за власну наївність…

І ще, бережи себе, внучко, сходи на огляд, по-жіночому перевірся…

Вероніка різко прокинулася. Все як наяву було… Значить, у бабусі все гаразд! І поминальний обід сподобався… А на огляд обов’язково треба записатися, бабуся просто так не скаже…