Сьогодні Служба Божа в церкві для Анни була якоюсь особливою, урочистою, чи що. Свій день народження Анна святкує 22 грудня, саме тому батьки і дали їй таке ім’я. Попросила в Бога здоров’я для своїх дітей і внуків, за родичів і друзів, душа співала – їй сьогодні 63.
Анна все життя прожила в невеликій однокімнатній квартирі. Тут з чоловіком вони виростили двох своїх дітей. Доньки виросли, вийшли заміж, вже й внуків Анні подарували. Добре, що хоч зяті достойні попалися – дочки Анни добре живуть, не в супер розкошах, але в достатку.
А Анні зараз більше нічого і не треба – живуть собі з чоловіком в своїй старенькій тісній квартирі, от тільки грошей як не вистачало, так і зараз не вистачає. Анна на пенсії, чоловік теж. Діти пробують трохи допомагати, але Анна від цієї допомоги відмовляється, навпаки, з останнього ще їм допомагає.
Єдине, що засмучувало Анну в цей день, це те, що її похресниця запросила її до себе на весілля, а в гаманці було зовсім порожньо. Це ж звідки взяти гроші, щоб гідно привітати її, як належить хресній мамі?
Весілля мало бути після Різдва. Анна знала, що має щось придумати, але поки нічого путнього на думку не спадало. Її мінімальної пенсії ледь вистачає, щоб оплатити комуналку, до того ж, наближаються свята, треба і щось приготувати, бо діти в гості прийдуть, і купити внукам подарунки, адже вони традиційно зададуть запитання: «Бабусю, а що ти нам купила?».
«Бог добрий, він поможе», сказала сама собі Анна. Адже все життя саме так і було у неї, з Божою допомогою справлялася з усіма труднощами.
Раптом у Анни задзвонив телефон. Телефонувала давня подруга Марина. Після традиційних привітань з нагоди дня ангела і дня народження, Марина сказала, що хоче зустрітися і побачити Анну.
Анна трохи знітилася, бо подругу треба було чимось пригощати, а у неї крім червоного борщу і вареників в холодильнику нічого не було. Але подруга заспокоїла Анну, наголосивши, що немає часу навіть чаю з нею попити, просто треба побачитися.
Домовилися зустрітися в кафе поблизу будинку. Марина прибігла з букетом улюблених Анниних хризантем і вручила їй білий конверт. Лише просила відкрити, коли та повернеться додому.
Анна була впевнена, що Марина, яка жила краще за неї, поклала туди гроші і немалу суму, тому і не хотіла, щоб конверт було відкрито при ній. Сума, що була там, вразила Анну – в конверті було шість тисяч гривень. А на листочку було написано: «Ми пам’ятаємо те добро, яке ти для нас зробила».
Анна знову набрала Марину, щоб подякувати і запитати, для чого подруга так стратилася. Марина була готова до цього і пригадала Анні історію, яка трапилася з ними 25 років тому.
Донька Марини виходила заміж. Вони мали йти в гості до майбутніх сватів і Марина хотіла купити коробку цукерок, але так як тоді був дефіцит, вона в магазинах її не знайшла. На роботі про це розповіла Анні і Анна згадала, що до неї на днях прийшла посилка, в якій була велика коробка цукерок.
Марина була щиро здивована, що Анна готова просто так їй ці цукерки віддати. А яка щаслива тоді була її донька. Саме вона зараз і згадала цю історію. Коли Марина сказала, що у Анни сьогодні день народження, дочка витягнула гроші і попросила передати їх людині з дуже щирим і чуйним серцем.
Донька Марини зараз має у власності кілька магазинів, то ж ця сума була для неї дріб’язковою. А Анна, яка вже і зовсім забула про цю давню історію, була щаслива – тепер вона зможе гідно привітати похресницю в день її весілля.
Таки добро нікуди не зникає…
