– Витрачати такі шалені гроші на ресторан? Геть не мудро! – заявила мені донька, коли я її запросила в ресторан на свій ювілей. – Здивувала ти нас мамо. Ми недавно донечці 5 років святкували, вдома чудово посиділи, і не пнулися з ресторанами ніякими.
Невістка її підтримала:
– Ви б краще нам з Олегом ці гроші дали, ви ж добре знаєте, що нам ще кілька років кредит виплачувати.
– 25 гостей! Та це ж весілля невелике. Що ти собі лише думаєш, в такий важкий час грошима розкидатися, святкування якісь влаштовувати, – продовжувала мене картати донька.
– Гроші твої? Твої. Ти їх у когось просила? Ні. Ти щось комусь винна? Теж ні. Ірино, кажу тобі, ти варта, щоб такий красивий ювілей хоч раз в житті відсвяткувати! Не кожного разу життя виставляє дві п’ятірки нам, – моя рідна сестра переконує мене в тому, що я маю по-людськи відсвяткувати свій ювілей.
В кінці жовтня в мене день народження. Я ніколи не святкувала його, бо завжди шкодувала грошей. У нас з чоловіком двоє дітей – син і донька, і ми завжди жили за принципом – спочатку дітям, а потім собі.
Був період, коли чоловік мій на заробітки їздив, то ми трохи грошей відклали. І коли наша донька вийшла заміж і купувала житло, ми дали їй половину суми.
Син теж кілька років тому одружився, жити з нами вони не хотіли, хоча ми і пропонували. Тому вони взяли квартиру в кредит, а ми з чоловіком виплачуємо їхній щомісячний платіж. Ми обоє працюємо, щось трохи заробляємо, тож можемо собі дозволити.
Зараз гроші у мене є, я щомісяця відкладала на скарбничку по 3 тисячі гривень, і у мене є 35 тисяч. Цієї суми вистачило б, щоб відсвяткувати мій ювілей в ресторані. Але діти вирішили підпсувати мені свято, заявили, що вони не прийдуть.
Навіть мій чоловік мене підтримав, він каже, що я вартую того, щоб в такий день одягти гарну сукню, зробити макіяж і зачіску, і послухати кілька теплих слів в свою адресу.
Він не хоче, щоб я два дні до того на кухні біля плити стирчала, а потім ще пів ночі посуд мила, як гості розійдуться. “Один раз в житті можна і гарно відсвяткувати”, – каже.
Невістка сина накрутила, бо зрозуміла, що якщо я зараз потрачуся, то найближчих місяців 2-3 їм самим доведеться кредит сплачувати, а вони до цього не готові, бо звикли жити на широку ногу, ні в чому собі не відмовляючи.
Я якось зайшла до них додому, бачу купа нової техніки. Питаю, звідки гроші взяли? Кажуть, що в кредит.
Я такого не розумію. Навіщо набирати на себе багато непосильних кредитів? Виплатив одне – тоді береш інше. Але вони так не хочуть, хочуть все і зразу. Бо сподіваються на нашу підтримку, звикли, що ми їм останнє віддамо.
– Пробач, мамо, але ми не прийдемо в ресторан, – попередив мене син.
– Чому?
– Бо в ресторан треба багато нести, а у нас кредити, – каже.
Підтримала брата і моя донька, яка теж заявила, що їх з зятем не буде, бо для них це занадто дорого. У них дитина в приватний дитячий садочок пішла, їм грошей тепер ще більше треба.
Отакої, іншим мамам діти дорогі подарунки на ювілей дарують – золото чи техніку, а мої навіть просто прийти відмовляються.
– Це тому, що ти їх занадто опікала, – каже мені сестра. – Невдячними вони виросли, зовсім тебе не цінують і не рахуються з твоїми потребами і бажаннями.
Чисто по-людськи мені прикро, а як мамі – то взагалі. Дітям своїм я ніколи нічого не шкодувала, і зараз ми з чоловіком їм обом дуже допомагаємо. То чому ж вони не розуміють, що раз в житті і маму треба уважити?
Це я їх виховала неправильно, чи то просто у них такий характер?
Тепер я не знаю, що мені робити? Замовляти ресторан? Але як без дітей? Що люди подумають, коли побачать, що рідні діти матір не уважили в такий день?
Чи все відміняти, а гроші між дітьми поділити, як вони того хочуть?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
