Коли Олена помітила, що картка не проходить, вона подумала, що банк просто дав збій, і ще раз приклала її до термінала.
– Операцію відхилено, – байдуже повідомила касирка.
– Спробуйте ще раз, будь ласка.
– Дівчино, я вже кілька разів пробувала. Платіж не проходить!
За спиною Олени люди в черзі вже почали дратуватися. Тоді вона дістала іншу картку. Але й та виявилася заблокованою.
– Не може бути… – пробурмотіла Лена.
– Готівкою платитимете? Чи спробуєте ще якусь картку? – з усмішкою поцікавилася продавчиня.
Олена кинула на неї ображений погляд, потім мовчки відсунула кошик із покупками й вийшла з магазину.
Сівши в машину, вона перш за все зателефонувала батькові. Але Петро Миколайович не взяв слухавку. Тоді Лена набрала номер матері.
– Мамо, де тато? У нього телефон із собою? У мене картки не працюють. Він у банк ходив? Може, щось там відключав?
На тому кінці запала тиша.
– Лено, ти зараз удома? – раптом запитала Галина Степанівна.
– Ні. А що?
– Приїжджай увечері. Нам із батьком треба з тобою поговорити.
– Мамо, у мене зараз взагалі проблема! Мені треба терміново її вирішити!
– Я знаю, доню, але…
– Передай телефон татові, якщо він поруч! – перебила її Лена.
– Його немає вдома. І він спеціально не відповідає на твої дзвінки.
– Мамо, ти знущаєшся? Чому тато не хоче зі мною говорити?
– Просто приїжджай увечері, ми все пояснимо, – сказала мати й завершила дзвінок.
Кілька годин після цієї розмови Олена не знаходила собі місця. Вона звикла до того, що будь-яку фінансову проблему можна було вирішити одним дзвінком до батька.
Якщо їй були потрібні гроші на авто, відпочинок, одяг чи якусь іншу покупку, Лені не доводилося ламати голову, де їх узяти.
Вона просто діставала картку й розраховувалася. А якщо грошей на рахунку не вистачало, телефонувала татові й просила поповнити баланс.
Петро Миколайович ніколи не відмовляв доньці. Але сьогодні з’ясувалося, що звична схема більше не працює.
Увечері батько чекав на Лену у вітальні. Галина Степанівна сиділа поруч і дуже нервувала.
– Що відбувається? Чому ви обоє сидите з такими обличчями? – спитала Олена, щойно переступила поріг.
– Усе гаразд, – сухо відповів батько.
– Тоді чому мої картки заблоковані? Я сьогодні навіть продукти купити не змогла!
– Лено… Ми з твоєю матір’ю вирішили, що більше не утримуватимемо тебе, – Петро Миколайович важко зітхнув.
– У якому сенсі? – донька здивовано підняла брови.
– У прямому! Тобі двадцять вісім років. Ти давно закінчила університет і весь цей час жила за наш кошт.
– Але ж ви самі казали, що мені не обов’язково працювати! Що сімейний бізнес для того й існує, щоб забезпечувати всіх нас!
– Раніше ми так і думали.
– А тепер?
– Тепер розуміємо, що зробили тобі ведмежу послугу.
***
Це рішення далося Петру Миколайовичу й Галині Степанівні непросто. Кілька місяців тому їхній сімейний бізнес опинився на межі банкрутства.
Врятувати ситуацію вдалося лише завдяки величезному кредиту, і саме тоді глава родини вперше замислився, наскільки крихким насправді було їхнє благополуччя.
Він переглянув рахунки, документи, страховки й зрозумів те, про що раніше волів не думати: якщо з ним або з Галиною щось станеться, Олена не зможе самостійно протриматися й кілька місяців.
– У тебе немає жодних заощаджень, – продовжив батько.
– Але ж вони є в тебе!
– Уже ні. Я весь у боргах, а все майно в заставі. Якщо зі мною щось трапиться, страховка покриє тільки частину позики.
– Але це ж не причина позбавляти мене грошей! – мало не плачучи вигукнула Олена.
– Доню, у тебе немає ні роботи, ні досвіду. Ти навіть не знаєш, скільки коштує утримання власної квартири.
– Тому що мені ніколи не доводилося цим займатися!
– Саме так.
Олена різко підвелася з крісла.
– Ви вирішили покарати мене за те, що самі так мене виховали?
– Ні, – похитала головою Галина Степанівна. – Ми просто хочемо, щоб ти нарешті почала сама думати про своє майбутнє.
Ці слова ще сильніше розлютили Лену.
– Ага, ось як? Добре! Тоді можете вважати, що в вас немає дочки! – Вона буквально вибігла з батьківського будинку й розплакалася.
Перші два тижні Олена сподівалася, що батьки передумають. Але вони навіть не телефонували.
Тоді вона вирішила скоротити витрати, потім скасувала кілька зустрічей із подругами, а потім продала кілька дорогих речей. Але гроші все одно зникали надто швидко.
Про роботу Лена намагалася не думати. Їй здавалося принизливим розсилати резюме, ходити на співбесіди й отримувати зарплату, якої ледве б вистачило на звичне життя.
Саме тоді подруга Олени запропонувала їй інший варіант.
– Та що ти так переживаєш? – сказала Марина під час їхньої чергової зустрічі.
– Я переживаю, бо мені потрібні гроші, а їх немає!
– То знайди собі мужика, в якого вони є! Ти ж гарна дівчина, Лено. Кожен буде радий з тобою зустрічатися.
Олена засміялася.
– Ти серйозно?
– Абсолютно.
– І де я знайду такого щедрого?
– Серед моїх знайомих є кілька заможних чоловіків… – загадково протягнула Марина.
Ідея здалася Лені не такою вже й божевільною, і за кілька днів Марина познайомила її з Артемом.
Олена наперед навела про нього довідки. Вона знала, що Артем має будівельну компанію, живе у просторій квартирі й їздить дорогою машиною.
Але на першій зустрічі Лена одразу помітила одну дивну річ. Артем зовсім не намагався справити на неї враження. Він не розповідав про свої доходи, не хизувався…
Олену це трохи спантеличило.
– Чим ти займаєшся? – спитала вона.
– Будівництвом.
– У тебе своя компанія?
– Начебто.
Лена чекала, що Артем розповість про свій стан детальніше, але він цього не зробив. Тоді вона вирішила, що він просто хоче тримати дистанцію, і почала чекати.
Артем виявився цікавим співрозмовником. Він умів слухати, не перебивав і не намагався показати, який він важливий і багатий. При цьому чоловік не поспішав витрачати на Лену гроші.
Якось вони гуляли центром міста, і Олена зупинилася біля вітрини ювелірного магазину.
– Гарна каблучка. Мені б підійшла.
– Мабуть, – кивнув Артем. – Купуватимеш?
– Я? – здивовано перепитала Лена.
– Ну, вона ж тобі сподобалася.
– Сподобалася. Але в мене зараз фінансові проблеми.
– А чому ти не влаштуєшся на роботу?
Олені не сподобалося це питання, і вона поспішила завершити розмову.
– Ходімо далі, бо холодно стає.
Увечері Лена поскаржилася подрузі:
– Щось цей Артем зовсім не поспішає витрачатися на жінок.
– Дивно. Він дуже багатий, – замислилася Марина.
– Гаразд. Дам йому ще один шанс.
Олена вирішила, що Артем не хоче витрачати на неї гроші, бо вони ще мало знайомі. Але минуло два місяці, і нічого не змінилося.
Якось Артем запропонував їй поїхати за місто.
– У мене там будинок. Давай разом приготуємо вечерю?
– Самі? Чому б не замовити щось із ресторану?
– Тому що своє смачніше, – усміхнувся Артем.
Лена погодилася. Будинок виявився невеликим, але затишним. Жодної прислуги там не було. Не було й дорогих інтер’єрів, які Олена очікувала побачити в оселі багатого чоловіка.
Після вечері Артем несподівано запитав:
– А ти взагалі чим хочеш займатися?
Лена замислилася. Вона й сама не знала відповіді.
– Поки що не вирішила.
– А що тобі подобається робити?
– Подорожувати, ходити по магазинах і салонах краси.
– Але ж це не робота.
– А хіба обов’язково має бути робота?
– Я вважаю, що людина має вміти подбати про себе. – Артем насупився. Ця фраза зачепила Лену.
– Вирішив прочитати мені лекцію про користь праці?
– Ні. Я просто відповів на твоє запитання.
– А я не питала, як мені жити й працювати!
Олена відвернулася, потім підвелася з-за столу.
– Відвези мене додому.
Артем похмуро подивився на неї.
– Можу викликати тобі таксі, якщо хочеш.
Лена здивовано підняла брови.
– У тебе ж є машина. Навіщо таксі?
– Я не хочу їхати назад через усе місто. Уже пізно.
– Знаєш, ми з тобою, мабуть, надто різні. Наші погляди на життя зовсім не збігаються. – Олена гірко всміхнулася.
– Схоже на те, – відповів Артем.
Лена все ще сподівалася, що він її зупинить, скаже, що пожартував, або хоча б запропонує відвезти додому. Але Артем нічого такого не зробив. Він викликав їй таксі економкласу й навіть не вийшов провести.
Саме тоді Олена серйозно замислилася над його словами. А що, як він має рацію?
Вона згадала батьків, своє життя до недавнього часу, нескінченні покупки та поїздки, які здавалися їй чимось само собою зрозумілим. А ще Олена згадала, як стояла в магазині з двома картками, що не працювали, і не знала, що робити.
У той момент їй стало страшно. Вона була зовсім безпорадною. За кілька днів Олена зателефонувала батькові.
– Ти мав рацію. Я нічого не вмію. Що мені робити? – спитала вона.
Почувши це, Петро Миколайович спершу здивувався, а потім у нього стислося серце. Він не став пропонувати дочці гроші, але допомогу все ж надав. Батько зателефонував знайомому й попросив його допомогти Лені влаштуватися на роботу.
Так Олена стала адміністраторкою в салоні краси. Зарплата там була дуже скромною, і в перший місяць дівчина кілька разів збиралася все кинути. Але коли Лена отримала гроші, зароблені власною працею, то раптом відчула гордість.
Через два роки життя Олени дуже змінилося. Вона вже працювала менеджеркою, сама оплачувала покупки, навчилася планувати витрати й тішилася своїй незалежності.
З Артемом після того вечора вони більше не бачилися. А потім випадково зустрілися у спільних знайомих.
– Привіт, – сказав він.
– Привіт, – Олена чемно всміхнулася, але продовжувати розмову не стала. У неї більше не було інтересу до Артема, бо тепер вона не вибиратиме чоловіка лише за розміром гаманця…
Пишіть у коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!