— Ви з глузду з’їхали? Я два роки чесно платив за оренду цієї квартири, з вами з послуги з пошуку житла розрахувався. А тепер, коли вирішив її викупити безпосередньо у власниці, ви телефонуєте мені й вимагаєте комісійні за продаж? Ви ж абсолютно нічого не зробили для цієї угоди й навіть не показували її покупцям!
Мій робочий день зазвичай закінчується близько шостої вечора, але того осіннього четверга я повернувся додому дещо раніше. Моя затишна однокімнатна квартира на п’ятому поверсі цегляного будинку зустріла мене звичним тихим теплою та легким ароматом свіжозавареної кави. Я мешкав тут уже трохи більше двох років. За цей час невелике житло стало справді рідним: я власноруч пофарбував стелю у передпокої, поставив зручний робочий стіл біля вікна та облаштував затишний куточок для читання з м’яким кріслом.
Коли я тільки заселявся, шукати помешкання довелося через посередника. Рієлтор на ім’я Ігор виставив тоді чималу суму за свої послуги — повну місячну вартість оренди лише за те, що відкрив двері, дав підписати типовий договір на один аркуш і забрав свої гроші. Власниця квартири, літня приємна жінка пані Лариса, від початку здавалася дуже доброзичливою. За всі два роки вона приходила лише кілька разів, а перераховувати плату за житло просила на картку щомісяця першого числа без будь-яких нагадувань чи затримок.
Я саме розкладав на кухні куплені в магазині продукти, коли на екрані телефона висвітлилося сповіщення від мого банківського додатка. Залишкова сума на моєму накопичувальному рахунку нарешті досягла позначки, про яку я мріяв останні п’ять років. Сумлінна праця в IT-сфері, постійні підробітки у вихідні та сувора фінансова дисципліна дали свій результат — у мене була необхідна сума для купівлі власної квартири.
— Ну що ж, Максиме, час витати у хмарах закінчився, — посміхнувся я сам до себе, наливаючи в склянку джерельну воду. — Пора шукати власне житло.
З цією думкою я дістав телефон і набрав номер пані Лариси. Мені було щиро шкода залишати цей дім, адже за два роки я звикав до кожного куточка, але власні квадратні метри завжди були пріоритетом.
— Алло, пані Ларисо? Доброго дня! Це Максим.
— О, Максиме, доброго дня! Як ваші справи? Щось трапилося з водопроводом чи лічильниками? — як завжди турботливо запитала вона.
— Ні-ні, що ви, у квартирі все чудово! Я телефоную з іншого приводу, — мовив я, виходячи на балкон. — Хочу вам подякувати за ці два чудові роки, але з наступного місяця я планую з’їжджати. Назбирав грошей і буду купувати власну квартиру. Тому попереджаю заздалегідь, щоб ви могли спокійно підшукати нових мешканців.
У слухавці на кілька секунд запанувала тиша. Потім пані Лариса глибоко зітхнула.
— Ой, Максиме… Ви мене прямо здивували. Такого акуратного й чесного мешканця, як ви, зараз знайти дуже важко. Навіть не знаю, чи захочу я знову когось шукати на оренду… Знаєте, я вже кілька місяців подумую продати цю квартиру, бо хочу переїхати ближче до доньки в передмістя. Але все руки не доходили займатися оголошеннями та показами.
Я на мить застиг.
— Продати? Пані Ларисо, ви серйозно? — перепитав я.
— Абсолютно серйозно, — відповіла вона. — Я б із задоволенням продала її комусь надійному. А ви ж тут кожну тріщину знаєте, доглядали за житлом як за своїм. Якщо маєте бажання — купуйте її у мене! Я віддам вам за дуже доброю ціною, без жодних націнок, бо знаю вас як чесну людину.
Від такої пропозиції в мене аж подих перехопило. Мені не довелося б витрачати місяці на пошуки, перевірки документів невідомих продавців, збори та виснажливий переїзд із коробками.
— Пані Ларисо, це просто ідеальний варіант! — вигукнув я. — Давайте зустрінемося завтра, усе обговоримо, оглянемо документи й узгодимо суму!
— Домовилися, Максиме! Я завтра вранці приїду з усіма паперами. Я вам так вдячна за за таку пропозицію, ви не уявляєте! Невже це питання вирішиться так легко й без зайвого клопоту?
Я поклав телефон на стіл, відчуваючи величезний приплив радості та натхнення. Нарешті моя мрія про власне житло ставала реальністю, причому найзручнішим із усіх можливих способів.
Проте моя радість тривала недовго. Минуло буквально три години. Я саме заварював вечерній чай, коли телефон на столі забринів від вхідного дзвінка з незнайомого номера.
Я підняв слухавку.
— Алло, слухаю вас.
— Це Максим? — пролунав у динаміку гучний, грубий і вкрай роздратований чоловічий голос.
— Так, це я. А з ким я розмовляю?
— Це Ігор, рієлтор! Пам’ятаєш мене, два роки тому квартиру тобі показував? — майже перейшов на крик співрозмовник. — Мені тільки що Лариса зателефонувала й сказала, що ви купуєте в неї квартиру й скасовуєте оренду! Ти що собі дозволяєш, хлопець?!
Я від здивування аж відсторонив телефон від вуха.
— Вибачте, а чому ви зі мною так розмовляєте? — спокійно, але суворо запитав я. — І яке ви взагалі маєте відношення до нашої угоди з пані Ларисою?
— Яке відношення?! — підвищив голос Ігор. — Та це моя об’єктна квартира! Я її здавав тобі, а отже, вона перебуває в моїй базі! Якщо вона продається — продавати її повинен Я! А ви вирішили мене обійти й не платити мої відсотки?! Ти уявив, що найрозумніший? Ти мені винен комісію за продаж цієї квартири!
Я негайно вимкнув чайник і став посеред кухні, слухаючи це нахабне й абсолютно безпідставне обурення.
— Зачекайте хвилинку, Ігоре, — промовив я, намагаючись зберегти повний спокій та холодний розум. — Давайте розберемося по пунктах. Два роки тому ви отримали від мене свою оплату за послуги з пошуку оренди. Ми з вами розрахувалися повністю й ніхто нікому нічого не боргував, вірно?
— Це була оренда! — вигукнув рієлтор у слухавку. — А тепер мова йде про продаж! Квартира не продавалася, поки ти не сказав, що з’їжджаєш! Це означає, що якби не моя робота з заселення тебе сюди, Лариса б зараз її не продавала! Ти зайняв це житло завдяки мені, а отже, ви обоє намагаєтеся кинути мене на гроші!
Я ледь не засміявся від такої «логіки».
— Ви зараз серйозно пропонуєте мені заплатити вам кілька тисяч доларів за те, що ви два роки тому просто показали мені квартиру? — запитав я. — Ви підписували з пані Ларисою ексклюзивний договір на продаж її майна? Ви розміщували оголошення про продаж? Ви шукали покупців, проводили презентації, готували документи для нотаріуса?
— Мені не потрібні твої юридичні балачки! — відрізав Ігор. — Цей об’єкт у моїй сфері впливу! Якщо ви проведете угоду без мене — я вам спокійного життя не дам! Я знайду спосіб зупинити цю купівлю! Ви повинні сплатити мої відсотки, бо це мій потенційний прибуток!
— Ігоре, послухайте мене уважно, — твердо мовив я, зменшуючи тон до максимально суворого. — Ми з власницею житла — дорослі, дієздатні люди. Ми домовилися про купівлю без вашої участі. Ви не зробили жодного кроку для цієї угоди. Тому жодної копійки ви від мене не отримаєте. Якщо ви ще раз зателефонуєте мені з погрозами чи — я напишу заяву до поліції. Зрозуміли?
У слухавці пролунало сичання, після чого посередник кинув трубку.
Я поклав телефон і важко зітхнув. Ситуація була абсолютно абсурдною. Людина, яка не мала жодного відношення до нерухомості в контексті продажу, вважала, що їй усі винні гроші просто за фактом її існування та колишнього контакту.
Не минуло й десяти хвилин, як мені знову зателефонувала пані Лариса. Її голос лунав стривожено й розгублено.
— Максиме… Мені тільки що телефонував той рієлтор, Ігор, — тихо мовила вона. — Він на мене просто кричав! Казав, що ми чинимо нечесно, що він на нас до суду подасть і що ми не маємо права продавати квартиру без його комісії! Я аж перелякалася… Скажіть, ми справді щось порушуємо?
— Пані Ларисо, заспокойтеся, будь ласка, — м’яко відповів я. — Ви підписували з ним якісь папери про те, що зобов’язуєтеся продавати квартиру тільки через нього?
— Та ви що, ніколи в житті! — вигукнула вона. — Я взагалі з ним не спілкувалася відтоді, як ви заселилися! Він мені сам зателефонував годину тому, бо почув від якихось знайомих чи від сусідів, що ви збираєтеся купувати житло. Я йому просто підтвердила, а він як почне кричати…
— Ot бачите! Ви абсолютно вільна людина й маєте повне право розпоряджатися власною нерухомістю так, як вважаєте за потрібне. Цей чоловік просто намагається отримати гроші з повітря, тиснучи на вас морально. Не звертайте на нього уваги й у жодному разі не відповідайте на його дзвінки.
— Ох, Максиме, дякую вам… А то я вже почала хвилюватися, — зітхнула жінка. — Тоді наше завтрашнє засідання в нотаріуса залишається в силі?
— Звісно! О десятій ранку зустрічаємося біля нотаріальної контори. Усе зробимо офіційно, законно й без жодних сторонніх осіб.
Наступного дня о дев’ятій п’ятдесят я вже чекав пані Ларису біля світлого офісу приватного нотаріуса. Погода була сонячною, і свіже ранкове повітря допомагало остаточно розвіяти залишки вчорашнього роздратування.
Пані Лариса прийшла вчасно, тримаючи в руках акуратну папку з документами на квартиру. Ми зайшли до кабінету, де досвідчений нотаріус уважно перевірив усі права власності, відсутність обтяжень, застав чи прописаних осіб. Все було в ідеальному порядку.
Процедура підписання договору купівлі-продажу зайняла близько години. Коли всі підписи було поставлено, а розрахунок проведено через банківський рахунок, пані Лариса посміхнулася й передала мені дублікат ключів.
— Ну от і все, Максиме! Тепер ви офіційний власник цієї квартири. Вітаю вас від щирого серця!
— Дякую вам величезне, пані Ларисо! — щиро відповів я, приймаючи keys. — Це для мене справді важливий крок.
Ми вийшли на вулицю, попрощалися, і я пішов у напрямку свого будинку. Проте, як виявилося пізніше, абсурдні історії з посередниками на цьому для мене не закінчилися.
Минуло близько пів року. Я вже повністю освоївся в статусі повноправного господаря: зробив косметичний ремонт на кухні, поміняв сантехніку й на насолоду облаштував балкон під невелику зону відпочинку.
Одного суботнього вечора я вийшов на сходову площадку, щоб винести сміття. Біля сусідніх дверей стояв мій сусід по поверху — молодий хлопець на ім’я Артем. Він винаймав двокімнатну квартиру навпроти моєї.
— Привіт, Максиме! — гукнув Артем, зачиняючи двері. — Як ремонт? Закінчив уже?
— Привіт! Так, майже все зробив, лишилося тільки кілька дрібниць, — посміхнувся я. — А ти як? Чому такий замислений?
Артем почухав потилицю й зітхнув:
— Та от, шукаю собі нове житло. У мене в цій квартирі договір оренди закінчується через тиждень, а власник вирішив підняти ціну майже вдвічі. Мені це зараз абсолютно не вигідно.
— Ого, суттєве підняття… — похитав головою я. — А ти не пробував поспілкуватися з дядею Колею з третього поверху?
Артем здивовано подивився на мене:
— А що дядя Коля?
— Так він же як раз минулого тижня закінчив капітальний ремонт у своїй двокімнатній квартирі й казав, що збирається її здавати! У нього там просто казка: нові меблі, автономне опалення, чудовий балкон. І ціна цілком адекватна.
— Серйозно?! — зрадів Артем. — А я й не знав! Я ж його щодня бачу біля під’їзду! Слухай, а маєш його номер телефону?
— Звісно, тримай. Зателефонуй йому прямо зараз, він якраз удома.
Артем одразу ж набрав номер дяді Колі. Вони поговорили буквално три хвилини, після чого Артем спустився на третій поверх оглянути житло. Вже через годину він повернувся на наш поверх із сяючими очима.
— Максиме, це просто знахідка! — захоплено мовив він. — Квартира неймовірна, дядя Коля робить мені чудову знижку, бо ми сусіди й він мене знає! Ми вже й договір підписали, з понеділка переноситиму речі! З мене кава за підказку!
— Вітаю! Рад допомогти, — посміхнувся я.
Проте вже в понеділок увечері я зустрів Артема біля під’їзду. Він виглядав вкрай спантеличеним і роздратованим.
— Артеме, що сталося? На тобі лиця немає, — запитав я.
— Та ти не уявляєш, який це цирк! — обурився хлопець, сплеснувши руками. — Мені сьогодні цілий день телефонує якийсь рієлтор! Вимагає від мене п’ятдесят відсотків від місячної вартості оренди нової квартири дяді Колі!
Я аж рота відкрив від подиву.
— Зачекай… А цей рієлтор яке відношення має до квартири дяді Колі?
— У тому-то й справа, що жодного! — вигукнув Артем. — Виявляється, дядя Коля колись, пів року тому, сдавав через нього іншу свою квартиру. І цей рієлтор вважає, що оскільки дядя Коля співпрацює з ним, то всі нові угоди дяді Колі повинні йти тільки через нього! Він мені так і сказав: «Якби ти не заселився, я б знайшов клієнта й отримав свій відсоток! Ти позбавив мене прибутку, тому винен мені гроші!»
Я просто не міг повірити своїм вухам. Це була майже дзеркальна історія моєї власної ситуації пів року тому!
— Ти уявляєш? Я цього рієлтора взагалі в очі ніколи не бачив! — продовжував обурюватися Артем. — Я знайшов квартиру сам, через сусіда, підписав угоду напряму з власником! А якась чужа людина телефонує й вимагає гроші за те, що я просто перейшов із одного поверху на інший!
— Артеме, заспокойся й навіть не бери це до голови, — сказав я, поклавши йому руку на плече. — У мене була точно така сама ситуація, коли я купував свою квартиру. Деякі посередники щиро переконані, що їм належить відсоток від будь-якої угоди, пов’язаної з нерухомістю в цьому місті. Просто заблокуй його номер і забудь. Ти йому абсолютно нічого не винен ні з юридичної, ні з моральної точки зору.
— Та я так і зробив, але сам факт цієї нахабності просто обурює! — мовив Артем. — Іноді здається, що дехто взагалі втратив відчуття реальності!
Ми ще трохи поговорили й розійшлися по своїх квартирах. Попиваючи ввечері чай на своєму затишному балконі, я думав про те, як важливо в житті вміти захищати свої кордони й не піддаватися на чужий безпідставний тиск. Чесна праця, прямі людські стосунки й здоровий глузд завжди перемагають будь-які хитрощі та нахабство.