Та що ж це за напасть! Третій рік поспіль свекруха перлася до них у гості з іншого міста саме в новорічні свята, не раніше і не пізніше. Знову всі плани руйнувалися, але ж вони обіцяли Журавльовим, що зустрічатимуть Новий рік разом.
Вони збиралися зустрічати це свято з друзями не вперше і були впевнені – вже цього року точно вийде! Але мама Влада наполегливо і систематично всі їхні плани руйнувала. Друзі вже навіть жарт із цього приводу придумали.
“Знову ваша Снігуронька до вас поспішає? Ви хоч костюм їй пошийте та Діда Мороза знайдіть! Що ж вона одна у вас віддувається?”
Смішно їм, а Єві ось щось зовсім не смішно. Аж зло бере, їй-Богу!
Як же їй відвадити свекруху, щоб удома сиділа, а не псувала їм свято своєю незадоволеною пикою?
“Шлунок у неї хворий! Ага, як же! Це вона Влада може обдурити, але тільки не мене. Та вона здоровіша за нас усіх. Вона спеціально своє меню наперед себе вислала через синочка, щоб мені настрій перед святом зіпсувати вкрай. Ну я їй влаштую!” – думала засмучена Єва.
У голові жінки сам собою став вибудовуватися план, за допомогою якого вона назавжди позбавить свекруху бажання приїжджати до них у свята.
Чоловікові Єва нічого не стала говорити про свій задум. Нехай усе виглядає як випадковість. Так навіть цікавіше буде.
Друзям Єва сказала, що вони до них обов’язково приїдуть, тільки трохи запізняться.
– Навіть якщо затримаємося, але новорічну ніч все-таки проведемо у вас на дачі. Чекайте! – зателефонувала вона приятелям.
Єва зовсім не збиралася готувати жодну з тих премудрих страв, що були в списку свекрухи. Ні тефтелі з індички і булгура, ні пюре з броколі і цвітної капусти в м’ятно-апельсиновому соусі, ні філе білої риби на пару зі спеціями. Кукіш їй з маслом. Вдома нехай свої порядки встановлює. А в гостях їстиме те, що дадуть. Такий закон, і не Єва його придумала.
А зайнялася вона напередодні свята зовсім іншим. І це для неї зараз було набагато важливіше.
Вона згадала, як п’ять років тому, на їхньому весіллі стався один курйозний момент. До них приїхала тітка Марія Іванівна. Вдачі вона була крутої, і темперамент у неї був відповідний – нестримний. Тітку було видно здалеку – велика, неповоротка й гучномовна, вона не визнавала нічиєї думки, окрім своєї, тому з усіма сперечалася. І робила це дуже переконливо.
А потім зчепилася зі свекрухою Альбіною Віталіївною. Вона розвінчала усі доводи свекрухи про те, що пристойні люди на весіллі так себе не поводять. Вона все намагалася переконати тітку, що це верх непристойності – голосно лаятися матом за столом. В Марії були на цей рахунок інші думки.
Альбіна Віталіївна ще цілий рік потім не могла відійти від нахабної родички Єви і весь час невістці це висловлювала. Але оскільки тітка жила в іншому місті, то зустрічалися вони дуже рідко – раз на кілька років. І історія ця якось поступово забулася.
І ось сьогодні Єва згадала про свою родичку, як про єдину можливість врятувати їх від настирливої і норовливої свекрухи.
Вона набрала номер тітки.
– Привіт, племінничко! – загула Марія в слухавку. – Як справи, здоров’я? Згадала-таки про тітку. Совісті зовсім немає у вас, молодих. Про старих забуваєте. Не телефонуєте, в гості не їдете.
– Тітонько, я і хочу якраз запросити вас до нас на Новий рік. Що ви будете одна сидіти у свято. Приїжджайте, поспілкуємося. Ви ж ще синочка нашого Олега не бачили, а йому ж уже четвертий рік, – приступила до виконання своєї задумки Єва.
– Ну а що? Це гарна справа. Приїду, раз кличете. Що ж не приїхати? Ось сяду на автобус і прибуду до вас, як Дід Мороз, – охоче погодилася Марія Іванівна.
“Ага, а Снігуронька в нас уже є!” – розсміялася про себе Єва, а вголос сказала:
– Ну, все, будемо чекати. З вокзалу телефонуйте, Влад вас зустріне.
Єва раділа. Перша частина плану була вдало реалізована. Залишалося тільки дочекатися самого Нового року.
Альбіна Віталіївна приїхала як завжди з претензіями – і попутники в купе трапилися невиховані, спати їй не давали, голосно розмовляли і сміялися. І Влада, який застряг у заторі, довелося довго чекати. І на вечерю у Єви нічого дієтичного для свекрухи чомусь не виявилося.
– Доведеться голодною лягати спати, – незадоволено пробурчала вона і вирушила відпочивати, недбало потріпавши по щічці онука.
Завтра тридцять перше грудня, і Єва очікувала приїзду своєї “улюбленої тітоньки”. Ось тут-то все і почнеться!
Зранку Альбіна Віталіївна почала вередувати. З величезним здивуванням для себе вона виявила, що безсовісна невістка абсолютно проігнорувала її вказівки до новорічного меню.
Свекруха, проінспектувавши холодильник Єви, з жахом для себе виявила, що невістка не купила жодного з необхідних продуктів для її дієтичних страв.
– Та що ж це таке! Адже я спеціально заздалегідь вам вислала список страв і необхідних для них продуктів. Де ми зараз, перед самим святом, будемо шукати все необхідне?
– Господи, та в будь-якому супермаркеті все це є. Тільки не будемо ми це готувати, Альбіно Віталіївно. Я інші страви хочу бачити на святковому столі, – зухвало відповіла їй невістка. – Якщо вже ви наполягаєте, Влад сходить із вами в магазин.
– Так, я наполягаю, – з образою в голосі сказала свекруха. – Мені не можна нічого їсти з того, що ти наготуєш! Не можна! Розумієш ти це чи ні?
– Владе, сходіть із мамою в магазин, нехай вона купить там усе, що їй потрібно.
“І сама нехай це все готує, якщо треба,” – подумала Єва.
– Так, Владе, і не затримуйтеся там. У мене на сьогодні для тебе ще одне важливе доручення буде, – додала Єва.
Ближче до вечора стали накривати стіл. Красива ошатна ялинка, гірлянди по всій квартирі створювали святковий настрій, який не могла сьогодні зіпсувати навіть сварлива Альбіна Віталіївна. Маленький Олежка радів святу, Єва вбрала його в костюм зайчика, і хлопчикові це дуже подобалося. Сама ж Єва перебувала в передчутті цікавих подій, які мали ось-ось розпочатися.
Нарешті пролунав телефонний дзвінок. Тітка повідомила, що прибула на вокзал і чекає на Влада. Відкликавши чоловіка вбік, Єва тихенько дала йому доручення з’їздити на вокзал за тіткою.
За сорок хвилин почалася вистава, на яку так чекала Єва!
Відчинилися двері, і в квартиру зійшов величезний Дід Мороз із мішком гостинців. А потім голосом Марії Іванівни сповістив про те, що дуже радий бачити тут усіх присутніх хлопчиків і дівчаток. Влад стояв позаду гості й посміювався. Олег здивовано дивився на казкового героя, який з’явився в їхньому домі. А Єва кинулася обіймати й цілувати тітку. У шоці перебувала тільки одна людина – свекруха.
Сказати, що вона засмутилася – це не сказати нічого. Обличчя жінки було перекошене злістю від такого неприємного сюрпризу. Вона не могла вимовити жодного слова. Лише безмовно відкривала рот.
– О, Альбіна Віталіївна теж тут! Оце так сюрприз! – пробасив Дід Мороз. – Ось ми з вами чудово час проведемо, а? Сподіваюся, ви теж раді зустрічі?
Марія Іванівна голосно захохотіла, а потім почала діставати зі свого величезного мішка подарунки для маленького Олега і всіх присутніх.
– Ти це спеціально зробила? – нарешті знайшовши дар мови, у вухо Єві прошепотіла свекруха.
– Ти хочеш щоб у мене стався серцевий напад, підла, така?
Нарешті, тітка зняла костюм Діда Мороза і всі сіли за стіл. Альбіна Віталіївна сиділа бліда і зла.
– Альбіночко, а нумо давай із тобою відсвяткуємо по маленькій, щоб настрій піднявся. Що з кислим обличчям сидиш – свято ж! Нічого дітям настрій псувати!
– Не буду я з вами святкувати. Відчепіться від мене! – намагалася захиститися від напасті, що раптово звалилася на неї, свекруха.
– Е, ні, люба. Не відстану. У нас уся ніч попереду. Так справа не піде, – не вгамовувалася енергійна тітка Марія. – Свято – значить свято. Будемо гуляти на повну.
Альбіна Віталіївна тільки очі закочувала від жаху.
– А ви, молодь, що ж нікуди не йдете, тут із нами, старими, так і будете сидіти? – запитала Марія Іванівна ближче до дванадцятої, коли Олежку вже вклали спати.
– Ой, тітонько, ми збиралися! Якщо ви дозволите і не образитеся, то ми з Владом до друзів поїдемо. Вони нас на дачі вже давно чекають, – з надією промовила Єва.
– Їдьте, звісно. Що вам хіба цікаво з нами! Ми за Олежиком подивимося і самі тут, поспілкуємося. Чи багато нам треба? Трохи посидимо, та спати підемо. А ви веселіться. Так, Альбіно Віталіївно? – підморгнула свекрусі тітка.
– Владе, синку, як же так? Ти що мене кидаєш? – використала останній аргумент свекруха.
– Мамо, ну чому я тебе кидаю? Вигадаєш теж. Посиділи ж, що ще треба. Ти все одно скоро спати ляжеш. А друзі реально нас чекають. І не перший рік уже, між іншим!
Вони швидко зібралися, поїхали на дачу. Дуже весело провели там новорічну ніч. А вранці, повернувшись додому, виявили, що Альбіна Віталіївна збирає валізу.
– Мамо, ти що вже їдеш? А що так швидко? Ти ж хотіла ще побути, – запитав Влад.
– Їду, синку. Давня подруга покликала, у школі разом училися. Сказала, що вони якусь зустріч організували і мені обов’язково там потрібно бути.
– Зрозуміло. Шкода, звісно, але нічого не поробиш. Зараз тобі таксі викличу.
Наступного Нового року Альбіна Віталіївна навіть не заїкнулася про те, щоб приїхати до Влада і Єви. Удома святкувала, зі старими подругами.
