16 Березня, 2025
– Все, Настю, між нами все скінчено! – заявив дружині Михайло. – Я хочу справжню родину, дітей. Ти не можеш мені цього дати. Я вже подав на розлучення! Тобі три дні на збори. Як поїдеш – подзвони… Настя зібрала свої речі й поїхала у село. Там у неї була хата… Минуло два тижні. Настя вже звикла до села. Михайло не дзвонив і не писав. Тільки надійшло повідомлення про дату розлучення. Одного дня Настя пішла на прогулянку до озера. Коли жінка повернулася, то побачила біля хати… Машину Михайла! – А що це ми тут робимо?! – гукнула вона. Михайло застиг від несподіванки

– Все, Настю, між нами все скінчено! – заявив дружині Михайло. – Я хочу справжню родину, дітей. Ти не можеш мені цього дати. Я вже подав на розлучення! Тобі три дні на збори. Як поїдеш – подзвони… Настя зібрала свої речі й поїхала у село. Там у неї була хата… Минуло два тижні. Настя вже звикла до села. Михайло не дзвонив і не писав. Тільки надійшло повідомлення про дату розлучення. Одного дня Настя пішла на прогулянку до озера. Коли жінка повернулася, то побачила біля хати… Машину Михайла! – А що це ми тут робимо?! – гукнула вона. Михайло застиг від несподіванки

– Все, Настю, між нами все скінчено! Я хочу справжньої родини, дітей. Ти не можеш мені цього дати.

Я довго чекав, терпів. Мені потрібний син. Я вже подав на розлучення!

Тобі три дні на збори. Як поїдеш – подзвони.

Я поки що у мами поживу. Поспішай, мені треба підготувати квартиру для дитини та її матері.

Так!

Не дивуйся, моя майбутня дружина вагітна! Три дні в тебе!

Настя мовчала. Що вона могла відповісти?

Народити в неї не виходило. Михайло і так довго чекав п’ять років. За ці роки три невдалі вагітності.

Лікарі, яких Настя обійшла безліч, говорили, що вона здорова. Що щоразу не виходило?

Настя завжди вела правильний спосіб життя, а під час вагітності тим більше.

На цей раз їй стало недобре на роботі, одразу викликали швидку, але все сталося дуже стрімко…

…Двері гримнули за Михайлом, і Настя без сил сіла на диван.

Бажання, а головне сил, збирати речі не було. Та й куди йти з речами Настя не знала.

Поки вчилася і до заміжжя вона жила в тітки. Тітки вже немає, а квартиру її син продав. Повертатися в село в хату бабусі? Шукати орендовану квартиру? Що робити з роботою?

Запитань було багато і вирішувати їх треба було швидко…

…Рано вранці відчинилися двері, і в квартиру зайшла свекруха.

– Не спиш? Ну й правильно. Я прийшла проконтролювати, щоб ти нічого зайвого не взяла.

– Старі тру си вашого сина мені точно не потрібні. Мої будемо перераховувати?

– Ти диви яка хамовита! А такою вже доброю була, ввічливою, тихою. Он як усе склалося. А я ще після першого випадку казала Мишку, що ти не зможеш народити малюка.

– Ви прийшли мені це сказати? Краще сидіть мовчки і стежте за мною.

– Куди ти складаєш сервіз?!

– Це мій. Він залишився від тітки, пам’ять про неї.

– А тепер тут буде пусто без нього!

– А ось це мене не хвилює. Зате у вас буде онук.

– Бери тільки своє!

– Ноутбук мій! Кавоварка, мікрохвильовка теж, їх мені дарували колеги. Моя машина куплена ще до весілля. Ваш син має свою.

– У тебе все є, тільки дітей ти народити не здатна!

– А це вже не ваша справа. Зі мною все гаразд, видно Господу так так було треба.

– Я дивлюся ти зовсім не шкодуєш! Може, це ти спеціально все робила для цього?

– Ви говорите нісенітниці. Мені важко навіть думати про це.

Настя оглянула квартиру, її речей більше не було. Щітка, косметика, капці…

Здається, щось важливе вона забула. Свекруха заважала зосередитись.

Вона згадала – не було старої статуетки – кота. У ній був невеликий секрет, про який ніхто не знав, навіть чоловікові вона про це не розповіла. Усередині кота був комплект: сережки та каблучка. Особливої ​​цінності вони не становили, але дороги були як пам’ять про бабусю. Мишко завжди вважав це мотлохом. Невже він викинув? Все непотрібне він забирав на балкон. Настя відкрила двері…

– А там ти що забула? Зібрала речі і йди! – знову почувся голос свекрухи. – Прощаєшся з квартирою? Ну попрощайся. Тобі нічого подібного не світить.

Нарешті кіт знайшовся, все на місці. Тепер можна їхати.

– Ось ключі, прощавайте. Дуже сподіваюся більше вас не зустрічати.

Настя заїхала в офіс. Вона ще була на лікарняному, але попросила оформити відпустку.

– Ми всі тобі співчуваємо, але як без тебе. Три тижні тобі вистачить? Тільки будь ласка будь завжди на зв’язку. Без консультацій із тобою у нас половина проєктів стане.

– Добре. Я зможу відволіктися. Дякую.

– Допомога потрібна?

– Ні.

– Я розпоряджуся щодо відпускних та премії.

– Дякую, це дуже до речі.

Настя навіть не стала шукати квартиру, вона їхала додому, в селол. Звичайно, її ніхто там не чекав, бабусі не стало три роки тому, а маму вона ніколи не бачила. Мами не стало під час пологів.

А тепер чомусь Настя не може народити сама…

Година в дорозі і вона біля дому. Яблуня. Тюльпани.

Востаннє разом з Михайлом вони були тут восени, смажили шашлики, відпочивали.

Настя заїхала машиною на подвірʼя, ключ від гаража був у будинку.

Вона відчинила двері й зайшла. Тиша. На столі брудні чашки й тарілки. Чому минулого разу вона не встигла все прибрати?

Ні, вона прибирала! Та тут хтось був!

Два кухлі, тарілки, пакети з-під соку, пляшки улюбленого ігристого Мишка. Це точно не з осені.

Значить в хаті, був Михайло, тільки з ким?

Не важливо, вже не важливо…

Ключ від будинку тільки у Насті, мабуть, чоловік зробив дублікат. Час міняти замки.

Нове життя, прибирання, потім гаряча ванна.

Настя вирішила змити з себе весь бруд, все минуле.

Коли Настя зібралася виходити, у двері постукали, потім у вікно.

– Хто там?!

– У вас все гаразд?!

– Так… – здивувалася жінка.

– Вибачте.

Настя вийшла, біля хати стояв незнайомий чоловік.

– Вибачте, я напевно вас налякав. Просто я ваш сусід цілий день за вами спостерігав.

Дивлюся щось ви зникли десь і дим іде з пічки. Подумав, щоб із вами щось не трапилося…

– Дякую, все добре.

– А ви родичка Михайла? Він нещодавно був тут із дружиною… Ви сестра?

– Ні, я колишня дружина. Майже колишня, все у процесі.

– А хата ваша?

– Моя.

– А я ваш тимчасовий сусід. За сімейними обставинами тут. Друг дозволив пожити. Розлучення теж у процесі, вже завтра я вільний. Вибачте, якщо у вас все гаразд, то я піду. Якщо потрібна допомога, звертайтеся. Я Ігор.

– Я Настя. Зачекайте, а ви можете поміняти замок?

– Так. Скажіть коли, і я все зроблю.

– Якнайшвидше. Завтра куплю.

– Давайте я подивлюся і куплю, раптом ви візьмете не те, а мені в місто їхати.

– Добре.

Минуло два тижні. Ще тиждень відпустки і настав час повертатися до міста. Настя вже звикла і шукати житло зовсім не хотіла. Михайло не дзвонив і не писав. тільки надійшло повідомлення про дату розлучення. Це було навіть на краще. Бачити його вона не хотіла.

Суботній день. Настя завжди вставала рано, а цього дня Ігор запросив її на прогулянку до озера.

Починати нові стосунки було не в її планах, але просто прогулянка ні до чого не зобов’язує. Вони добре провели час і повернулися на обід. Біля будинку Насті стояла машина Михайла. Видно, що він тільки-но під’їхав. Двері машини відчинилися, вийшов Мишко, а потім допоміг вибратися вагітній жінці.

Настя та Ігор у цей час підійшли до хвіртки. Мишко намагався відчинити двері в хату, але де там.

– Що це таке?

– А що це ми тут робимо? Чому в чужий будинок ліземо?

Михайло застиг від несподіванки.

– Це наш будинок! – сказала вагітна панянка.

– Так? І хто це сказав, невже Мишко? Це мій будинок, прошу залишити територію.

– Мишко, що вона каже?! Хто це?! Твоя колишня?! Вистав її! – пищала вагітна.

Настя та Ігор засміялися. Михайло мовчки посадив свою супутницю в машину, і вони поїхали.

– Веселе у нього життя буде.

– Зате вона народить йому дитину. Я не змогла. Три невдачі. Вибач.

– А ми розлучилися через те, що дружина не хотіла малюка…

Минуло чотири роки після розлучення. Випадкова зустріч із колишньою свекрухою у супермаркеті.

– Настю, тебе не впізнати. Довго спостерігаю за тобою. Ти чи не ти. А ти вагітна?

– Так, – Настя погладила свій великий живіт.

– А у Мишка все погано. Онук народився слабий, щось не так було по чоловічій лінії. Його дружина втекла, залишила нам дитину. А ти одна, собі народити зібралася?

– Ні, не одна. Маю сім’ю. Мені час, на мене чекають.

– Он як? Вибач мені за все…

– Терпіння вам…

Колишня свекруха дивилася, як іде Настя. Вона йшла поруч з Ігорем, який однією рукою підтримував її, а за другу руку трималася маленька дівчинка, дуже схожа на матір…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *