– Все, Настю, між нами все скінчено! Я хочу справжньої родини, дітей. Ти не можеш мені цього дати.
Я довго чекав, терпів. Мені потрібний син. Я вже подав на розлучення!
Тобі три дні на збори. Як поїдеш – подзвони.
Я поки що у мами поживу. Поспішай, мені треба підготувати квартиру для дитини та її матері.
Так!
Не дивуйся, моя майбутня дружина вагітна! Три дні в тебе!
Настя мовчала. Що вона могла відповісти?
Народити в неї не виходило. Михайло і так довго чекав п’ять років. За ці роки три невдалі вагітності.
Лікарі, яких Настя обійшла безліч, говорили, що вона здорова. Що щоразу не виходило?
Настя завжди вела правильний спосіб життя, а під час вагітності тим більше.
На цей раз їй стало недобре на роботі, одразу викликали швидку, але все сталося дуже стрімко…
…Двері гримнули за Михайлом, і Настя без сил сіла на диван.
Бажання, а головне сил, збирати речі не було. Та й куди йти з речами Настя не знала.
Поки вчилася і до заміжжя вона жила в тітки. Тітки вже немає, а квартиру її син продав. Повертатися в село в хату бабусі? Шукати орендовану квартиру? Що робити з роботою?
Запитань було багато і вирішувати їх треба було швидко…
…Рано вранці відчинилися двері, і в квартиру зайшла свекруха.
– Не спиш? Ну й правильно. Я прийшла проконтролювати, щоб ти нічого зайвого не взяла.
– Старі тру си вашого сина мені точно не потрібні. Мої будемо перераховувати?
– Ти диви яка хамовита! А такою вже доброю була, ввічливою, тихою. Он як усе склалося. А я ще після першого випадку казала Мишку, що ти не зможеш народити малюка.
– Ви прийшли мені це сказати? Краще сидіть мовчки і стежте за мною.
– Куди ти складаєш сервіз?!
– Це мій. Він залишився від тітки, пам’ять про неї.
– А тепер тут буде пусто без нього!
– А ось це мене не хвилює. Зате у вас буде онук.
– Бери тільки своє!
– Ноутбук мій! Кавоварка, мікрохвильовка теж, їх мені дарували колеги. Моя машина куплена ще до весілля. Ваш син має свою.
– У тебе все є, тільки дітей ти народити не здатна!
– А це вже не ваша справа. Зі мною все гаразд, видно Господу так так було треба.
– Я дивлюся ти зовсім не шкодуєш! Може, це ти спеціально все робила для цього?
– Ви говорите нісенітниці. Мені важко навіть думати про це.
Настя оглянула квартиру, її речей більше не було. Щітка, косметика, капці…
Здається, щось важливе вона забула. Свекруха заважала зосередитись.
Вона згадала – не було старої статуетки – кота. У ній був невеликий секрет, про який ніхто не знав, навіть чоловікові вона про це не розповіла. Усередині кота був комплект: сережки та каблучка. Особливої цінності вони не становили, але дороги були як пам’ять про бабусю. Мишко завжди вважав це мотлохом. Невже він викинув? Все непотрібне він забирав на балкон. Настя відкрила двері…
– А там ти що забула? Зібрала речі і йди! – знову почувся голос свекрухи. – Прощаєшся з квартирою? Ну попрощайся. Тобі нічого подібного не світить.
Нарешті кіт знайшовся, все на місці. Тепер можна їхати.
– Ось ключі, прощавайте. Дуже сподіваюся більше вас не зустрічати.
Настя заїхала в офіс. Вона ще була на лікарняному, але попросила оформити відпустку.
– Ми всі тобі співчуваємо, але як без тебе. Три тижні тобі вистачить? Тільки будь ласка будь завжди на зв’язку. Без консультацій із тобою у нас половина проєктів стане.
– Добре. Я зможу відволіктися. Дякую.
– Допомога потрібна?
– Ні.
– Я розпоряджуся щодо відпускних та премії.
– Дякую, це дуже до речі.
Настя навіть не стала шукати квартиру, вона їхала додому, в селол. Звичайно, її ніхто там не чекав, бабусі не стало три роки тому, а маму вона ніколи не бачила. Мами не стало під час пологів.
А тепер чомусь Настя не може народити сама…
Година в дорозі і вона біля дому. Яблуня. Тюльпани.
Востаннє разом з Михайлом вони були тут восени, смажили шашлики, відпочивали.
Настя заїхала машиною на подвірʼя, ключ від гаража був у будинку.
Вона відчинила двері й зайшла. Тиша. На столі брудні чашки й тарілки. Чому минулого разу вона не встигла все прибрати?
Ні, вона прибирала! Та тут хтось був!
Два кухлі, тарілки, пакети з-під соку, пляшки улюбленого ігристого Мишка. Це точно не з осені.
Значить в хаті, був Михайло, тільки з ким?
Не важливо, вже не важливо…
Ключ від будинку тільки у Насті, мабуть, чоловік зробив дублікат. Час міняти замки.
Нове життя, прибирання, потім гаряча ванна.
Настя вирішила змити з себе весь бруд, все минуле.
Коли Настя зібралася виходити, у двері постукали, потім у вікно.
– Хто там?!
– У вас все гаразд?!
– Так… – здивувалася жінка.
– Вибачте.
Настя вийшла, біля хати стояв незнайомий чоловік.
– Вибачте, я напевно вас налякав. Просто я ваш сусід цілий день за вами спостерігав.
Дивлюся щось ви зникли десь і дим іде з пічки. Подумав, щоб із вами щось не трапилося…
– Дякую, все добре.
– А ви родичка Михайла? Він нещодавно був тут із дружиною… Ви сестра?
– Ні, я колишня дружина. Майже колишня, все у процесі.
– А хата ваша?
– Моя.
– А я ваш тимчасовий сусід. За сімейними обставинами тут. Друг дозволив пожити. Розлучення теж у процесі, вже завтра я вільний. Вибачте, якщо у вас все гаразд, то я піду. Якщо потрібна допомога, звертайтеся. Я Ігор.
– Я Настя. Зачекайте, а ви можете поміняти замок?
– Так. Скажіть коли, і я все зроблю.
– Якнайшвидше. Завтра куплю.
– Давайте я подивлюся і куплю, раптом ви візьмете не те, а мені в місто їхати.
– Добре.
Минуло два тижні. Ще тиждень відпустки і настав час повертатися до міста. Настя вже звикла і шукати житло зовсім не хотіла. Михайло не дзвонив і не писав. тільки надійшло повідомлення про дату розлучення. Це було навіть на краще. Бачити його вона не хотіла.
Суботній день. Настя завжди вставала рано, а цього дня Ігор запросив її на прогулянку до озера.
Починати нові стосунки було не в її планах, але просто прогулянка ні до чого не зобов’язує. Вони добре провели час і повернулися на обід. Біля будинку Насті стояла машина Михайла. Видно, що він тільки-но під’їхав. Двері машини відчинилися, вийшов Мишко, а потім допоміг вибратися вагітній жінці.
Настя та Ігор у цей час підійшли до хвіртки. Мишко намагався відчинити двері в хату, але де там.
– Що це таке?
– А що це ми тут робимо? Чому в чужий будинок ліземо?
Михайло застиг від несподіванки.
– Це наш будинок! – сказала вагітна панянка.
– Так? І хто це сказав, невже Мишко? Це мій будинок, прошу залишити територію.
– Мишко, що вона каже?! Хто це?! Твоя колишня?! Вистав її! – пищала вагітна.
Настя та Ігор засміялися. Михайло мовчки посадив свою супутницю в машину, і вони поїхали.
– Веселе у нього життя буде.
– Зате вона народить йому дитину. Я не змогла. Три невдачі. Вибач.
– А ми розлучилися через те, що дружина не хотіла малюка…
Минуло чотири роки після розлучення. Випадкова зустріч із колишньою свекрухою у супермаркеті.
– Настю, тебе не впізнати. Довго спостерігаю за тобою. Ти чи не ти. А ти вагітна?
– Так, – Настя погладила свій великий живіт.
– А у Мишка все погано. Онук народився слабий, щось не так було по чоловічій лінії. Його дружина втекла, залишила нам дитину. А ти одна, собі народити зібралася?
– Ні, не одна. Маю сім’ю. Мені час, на мене чекають.
– Он як? Вибач мені за все…
– Терпіння вам…
Колишня свекруха дивилася, як іде Настя. Вона йшла поруч з Ігорем, який однією рукою підтримував її, а за другу руку трималася маленька дівчинка, дуже схожа на матір…
