Все так і повинно бути!
Так вважає людина, коли у неї це є. Просто є – і все.
Руки, ноги, зір, слух, вірний друг, здорові діти, робота, будинок, хліб з маслом, вода з крана. Так і має бути.
Тільки потім людина зрозуміє, як вона чудово жила.
Так як одна жінка жила з хорошим, люблячим і турботливим чоловіком. Добре жила. Чоловік ще й по дому все робив, клопотав, бо у нього були золоті руки і золоте серце.
У них нічого поганого не сталося. На щастя, зовсім нічого поганого не сталося. Просто жінка трохи подорослішала і зрозуміла… Лягла з чоловіком спати, поклала голову на його золоте серце, обняла і поцілувала його золоті руки. Чоловік страшенно зніяковів і запитав:
– Ти чого, що з тобою?
А вона розповіла йому, який він хороший. І яке щастя, що він у неї є.
– Але ж так і повинно бути! – здивувався чоловік.
– Не повинно. А те, що у нас є хорошого, – воно не «має бути». Воно просто є. Ну ось такі ми щасливі, бо все це є.
І треба це все цінувати. Навіть воду з крана і хліб. І серце, яке дивним чином б’ється саме по собі.
Звідки ця впевненість, що так і повинно бути? Ми й самі не знаємо. А цінувати починаємо тоді, коли втрачаємо.
Або просто – відключать воду чи світло. Це таке маленьке нагадування, що у нас в будь-який момент, все що маємо, можуть відключити.
Але краще не треба. І дякуймо за те, що у нас є.
Анна Кир’янова
