Втішили на старості років! Приживалку якусь взяли із дитячого будинку!

– Антоніно Юріївно, це ж ваша онука! – намагалася довести протилежне Юля. – Яка вона мені внучка? Ви чим думали, коли дитину з дитячого будинку притягли?

– Ну що, Юліє Альбертівно, порадувати вас мені нічим … – жіночий лікар – трохи похмура жінка середніх років, увійшла до кабінету, звично сіла за стіл і поклала перед Юлею результати аналізів.

– Значить, ще не стану мамою?! – запитала Юля з неприхованим відчаєм у голосі, що зривався.

– Ні. Аналізи хороші й у вас, і в чоловіка, але … – лікар розвела руками.

– А я сподівалася … – вимовила Юля, і в цей момент емоції пересилили витримку, сльози покотилися з очей, жінка нахилила голову.

– Ну що ж ви, люба, так реагуєте? Ви, до речі, ніколи не думали про усиновлення? Зараз стільки дітей-відмовників…

– Ви можете зробити щасливою маленьку людину… Або просто заспокоїтись та почекати. Значить, поки не ваш час… – спокійно сказала лікар.

Юля трохи заспокоїлася та вийшла з кабінету. Жінка швидко пройшла лікарняними коридорами, намагалася не дивитися на всі боки – чомусь їй здавалося, що всі навколишні неодмінно помітять її червоні очі, що розпухли від недавніх сліз.

Вона зняла бахіли, вийшла на вулицю і, нарешті, змогла вдихнути на повні груди. Погода стояла чудова, по-справжньому літня.

Люди навколо поспішали у своїх справах, сміялися, розмовляли телефоном… Дітлахи спритно каталися на велосипедах, самокатах і скейтах, вправно лавіруючи між перехожими.

Не можна сказати, що Юлю дратувало все, що відбувалося, але того дня їй хотілося скоріше сховатися.

З жвавого тротуару жінка завернула на паркову стежку. У першій половині дня людей тут було значно менше.

– Заспокоїтися і почекати… – подумки Юля, повторюючи слова лікаря.

Зробивши ще кілька кроків, жінка відповіла сама собі на цю думку:

– І скільки можна чекати, цікаво? До п’ятдесяти?

Ці поради не просто її дратували, вони виводили із себе. Особливо, поради близьких. Або жарти. Подруга Катя, наприклад, порадив поміняти чоловіка. Звичайно жартома…

Начебто чоловік – це сумка або парасолька, яку можна поміняти на дозвіллі… Ні, міняти чоловіка Юля точно не збиралася.

З Денисом вони познайомилися ще у студентські роки, одразу сподобалися один одному і досить швидко усвідомили просту істину – моє.

…Після закінчення університету закохані рік пожили так званим цивільним шлюбом, а потім вирішили вирушити до РАЦСу. Знайомство з батьками на той момент уже відбулося.

Батьки Юлі анітрохи не були проти Дениса. У хлопця не стало батька ще кілька років тому, залишилася лише мати – Антоніна Юріївна. Весілля сина жінка теж підтримала.

Не можна сказати, щоб в Антоніни Юріївни та Юлі одразу склалися теплі довірчі відносини. Але Юля поважала її, як матір свого чоловіка, іноді радилася з деяких питань.

Словом, ставилася, як до близької людини. Антоніна Юріївна мала ж колись стати бабусею для їхніх майбутніх дітей, тож Юля намагалася підтримувати контакт.

Та й Денису знову ж таки приємно – усі живуть, як одна велика та дружна родина.

Сімейні ігри

Перші років зо три Денис та Юля жили відносно спокійно, і про дітей якось не надто замислювалися. Потім вирішили, що час і на первістка, але у Юлі ніяк не виходило.

Вона першою пішла до лікаря, щоб перевіритись – треба було з’ясувати причину. Все-таки, мало що… Жінка пройшла повне обстеження і, на її щастя, жодних патологій виявлено не було. Так минув ще рік.

– Юліє, чому у нас досі не виходить? – Денис першим порушив болючу тему.

– Не знаю. Сама весь час про це думаю… – відповіла вона.

Юля запропонувала благовірному теж сходити до лікаря, щоб обстежуватися. Як і більшість чоловіків, Денис не горів бажанням здавати численні аналізи, ходити кабінетами…

Однак Юля вмовила його. Заради майбутньої дитини Денис погодився, взяв кілька відгулів на роботі, та чесно пройшов обстеження.

Вердикт лікарів — «здоровий» спочатку потішив, а потім засмутив подружжя. Якщо в обох зі здоров’ям проблем немає, то в чому тоді причина…

– Коли ж ви мені онуків подаруєте? – якось спитала Антоніна Юріївна.

– Як тільки, так відразу … – Спробувала відбутися жартами Юля.

– Та вже б пора… А то на той світ відправлюся, не дочекавшись… – Антоніна Юріївна ніколи особливо не скаржилася на здоров’я, і явно надавала ситуації відтінку надмірного трагізму.

– Ми вже й обстеження обидва пройшли, все гаразд, – підтримала розмову Юля.

– А чого Денису щось обстежувати? У мене син абсолютно здоровий чоловік. А ось у тебе, точно все гаразд? – уїдливо спитала свекруха.

– Так. Я абсолютно здорова!

Юля намагалася зберігати спокій під час розмови, але насправді в її душі вирував океан емоцій. Адже вона й сама неодноразово задавалася цим злободенним питанням – якщо все гаразд, то чому не виходить…

Занурившись у похмурі думки, Юля досить швидко дійшла до будинку. Вона відчинила двері до квартири, і з подивом виявила, що у передпокої її зустрічає Денис.

– А ти чого не на роботі? – Запитала жінка.

– Та у нас електрику відключили. Кажуть, до вечора. Ось усіх по хатах і розігнали. Я тебе набирав, ти не відповідаєш.

– Ой, і справді пропущений. А я в поліклініці, напевно, була, звук відключила… – ця відповідь була немов передмовою до наболілої теми.

Відчувши, що дружина знову повернулася в засмучених почуттях, як уже бувало не раз, Денис раптом рішуче сказав:

– Юліє, якщо не доля свого, то може нам просто взяти дитину з дитячого будинку? Ну, а що такого? Зараз багато хто так робить.

У цей момент Юля ледве стрималася, щоб не кинутись чоловікові на шию від щастя. Вона й сама не раз думала про названу дитину, і лікар натякала на усиновлення.

Але Денису цю ідею Юля просувати не наважилася. Попри довірчі стосунки, жінка боялася реакції чоловіка. Адже для чоловіка рідна дитина – це святе! Тим більше, що Денис не раз говорив – мрію про сина, спадкоємця…

А тут усе так склалося! Денис сам запропонував взяти дитину. Зволікати майбутні батьки не стали. Домовилися поки що бабусям та дідусеві нічого не розповідати, бо раптом не вийде… Потроху проходили всі потрібні процедури, оформляли документи.

Шлях був непростий, через тиждень нерви в них були на межі. Та ось щасливий день настав. Юля та Денис стали батьками чарівної дівчинки – Танюші. Того ж дня вони запросили батьків у гості на обід, щоб «повідомити щось важливе».

Коли Юля винесла на руках із кімнати сплячу Танюшу, її мати тільки руками сплеснула і розплакалася.

Батьки Юлі якось одразу визнали в маленькій Тані рідну онучку, а ось Антоніна Юріївна скорчила невдоволену гримасу.

– Мамо, потримати на руках не хочеш? – Запропонував Денис.

– Ні. Іншим разом, – зневажливо відповіла жінка.

Юля помітила невдоволення свекрухи, але особливої уваги на це не звернула. Вона була щасливою. Адже тепер у них була справжнісінька родина.

Сімейні ігри

Не ставши влаштовувати скандал у момент «знайомства» з онукою, все своє невдоволення свекруха виплескувала чи не щодня на молодих батьків.

– Втішили на старості років! Приживалку якусь взяли із дитячого будинку!

– Антоніно Юріївно, це ж ваша онука! – намагалася довести протилежне Юля.

– Яка вона мені внучка? Ви чим думали, коли дитину з дитячого будинку притягли? А хто були її батьки? А якщо вони були любителі заборонених речовин, міцного, чи гірше того – беззаконники!

– А що з неї вийде? Гени погані, як полізуть, ось тоді за голову будемо хапатися, та пізно буде! – Кричала Антоніна Юріївна.

– Мамо, та що ти таке вигадуєш? Ти тільки подивися, яка вона гарненька. Нам здається, що навіть на мене схожа. Адже в мене такі ж ямочки на щоках у дитинстві були. – Денис заступився за дружину та доньку.

– Так, звичайно, такі ж! Це тобі вже мізки прополоскали безпосередньо. Треба було не нісенітницею займатися і по сирітських будинках бігати, а дружину собі іншу шукати! – випалила свекруха.

Денис не витримав і дав матері відсіч, жорстко відповівши на її слова. З того часу Антоніна Юріївна більше не з’являлася в будинку сина і, природно, життям маленької внучки зовсім не цікавилася.

А Таня тим часом росла. Вступила до художньої школи, із задоволенням ходила на дзюдо. Денис якось зайшов у гості до матері, запропонував переглянути фото з випускного з дитячого садка.

Антоніна Юріївна зневажливо перебрала фотографії.

– Мамо, ну невже тобі не хочеться з онукою поспілкуватися? Вона тобі малюнки свої покаже, прийоми із дзюдо. Знаєш, які в неї різнобічні захоплення? – натхненно розповідав Денис.

– Ні, дякую! Покаже вам ще ваша дзюдоїстка, от побачите… – фиркала Антоніна Юріївна.

Танюша пішла до школи. Попри поганий осад від поведінки Антоніни Юріївни, сім’я жила щасливо.

…А одного разу Юля відчула легке нездужання. Думала виною всьому салат, з’їдений у кафе. Але заради інтересу купила в аптеці тест і обімліла – заповітні дві смужки!

Спочатку Юля та Денис не вірили своєму щастю. Все, що відбувалося, здавалося казкою.

Юля здала всі аналізи – в положенні. Денис був дуже щасливий. А вже коли УЗД показало, що буде хлопчик, буквально порошинки з дружини здував. І Танюша швидкій появі брата була рада.

– Мамо, а можна я братика сама дзюдо навчатиму? – якось спитала дівчинка.

– Звісно можна! Ось з’явиться, підросте трохи, і навчиш! – усміхаючись, відповіла Юля.

– Ура! – вигукнула Танюша.

Антошка з’явився на світ в перший день літа. Все пройшло легко. Вже після виписки Денис сказав дружині:

– Ти, знаєш, Юль, мені здається, якби ми Танюшу не взяли за дочку, то й Антошка ніколи б не з’явився.

– Так, я сама про це думала… – погодилася вона.

– Сьогодні дивився на них – вони такі схожі. Обидва кирпаті й з кучерями. З першого дня я приймав Танюшу, як рідну, і так завжди буде. – Сказав Денис.

Дізнавшись про появу онука, Антоніна Юріївна трохи пом’якшала, і навіть почала приходити в гості, щоб погратися з малюком. Тільки ось від старшої внучки, як і раніше, трималася відсторонено.

Денис та Юля терпіли, думали, що Антоніні Юріївні потрібен час, щоб звикнути. Але, як виявилось, люди не змінюються.

Якось Танюша прибігла на кухню, коли дорослі пили чай, і якось особливо радісно крикнула:

Товари для кухні

– Бабуся, дивись, я тебе намалювала, – дівчинка простягла аркуш.

– Здрастуйте! Що це за мазанина? Опудало якесь! Ти малювати спочатку навчися, прийом…! – Антоніна Юріївна осіклася і не домовила, під осудливим поглядом сина.

Денис з того самого дня суворо заборонив матері з’являтися у їхній квартирі.

Весь наступний день через те, що сталося, Юля була сама не своя. Денис посварився з матір’ю, і все, що відбувалося, здавалося їм зовсім огидним.

– Мамо, ти втомилася? – Запитала Танюша, увійшовши на кухню.

Товари для кухні

– Ні, доню. Просто замислилась.

– Хочеш, я тобі з вечерею допоможу. Давай хліб поріжу, і в крамницю можу сходити, якщо треба, – запропонувала дівчинка.

– Давай. Бери дощечку та ріж хліб. Зараз тато повернеться, вечеряти будемо.

Юля дивилася, як дбайливо та акуратно Таня ріже хліб і викладає шматки на тарілку. Сльози самі покотилися з її очей.

– Мамо, ти що, плачеш? – стурбовано спитала Таня.

– Ні, ні… – замотала головою Юля.

– Мамо, то це напевно від цибулі. Ти ж різала цибулю! – Вигукнула дівчинка.

– Від цибулі, від цибулі… – посміхаючись, сказала Юля.

Стукнули вхідні двері.

– Ой, мамо, тато прийшов!

З цими словами Таня кинулася до передпокою. Юля поспішила вмитися.

– Тату, а ми тобі вечерю готуємо! – похвалилася Танюша.

– Вечеря? Нічого собі! Ану, показуйте, що ви там смачненького наготували! Я такий голодний – слона можу з’їсти, – сказав Денис, увійшовши на кухню.

Товари для кухні

Товари для кухні

Юля засміялася. Справді, плакати тепер точно не було через що. Тільки, якщо від цибулі. А решту – вони переживуть, адже вони разом. Вони – сім’я…

Пишіть в коментарях свої думки, стосовно поведінки “бабусі”. Ставте вподобайки.