– Костю, ти не знаєш, куди я засунула гроші, які знімала на купівлю нашої путівки? – схвильовано запитала я, увійшовши до зали, де чоловік дивився телевізор.

Я перевірила ще раз всі місця, куди могла прибрати гроші, але все марно. Ніде їх не виявилося, через що моє хвилювання посилювалося. Не міг же хтось забратися до нашої квартири? Не міг, звісно! Що за маячня така?

– Ой, Оля, гроші я забрав. Забув тобі сказати, вибач.
Я трохи розслабилася, але одразу ж насторожено подивилася на чоловіка.

– Ти забрав? А навіщо? Чому одразу не сказав, що забереш? Я ж все вгору дном перевернула.

– Ну тільки не починай, гаразд? Не люблю, коли ти бурчиш. Розумієш, трапилося дещо… Відпустка скасовується! Я гроші мамі на лікування віддав. Їй терміново знадобилося. Не було часу, щоб обговорювати цей момент.

Чоловік говорив, не відриваючи погляду від телевізора.

Я повільно сіла у крісло, намагаючись перетравити отриману інформацію. Свекруха не говорила, що погано почувається, що потребує лікування. Невже сталося щось серйозне?

Гроші на відпустку мені дали, як преміальні, після закінчення роботи над важким проєктом, який висмоктував усі мої сили.

Начальник сказав, що йому потрібні співробітники, які відпочили, сповнені сил і енергії, щоб братися за новий проєкт. Я отримала підвищення і після відпустки мала вступити на нову посаду.

Відпочинку я потребувала, як ковток свіжого повітря. Уявляла, як купатимуся в морі, засмагатиму на пляжі під ласкавими променями сонця.

А тепер нічого цього не буде. Однак, здоров’я Зої Володимирівни було куди важливіше за відпустку і все інше.

– Щось серйозне? – Запитала я у чоловіка, перемігши сум’яття.

Неприємно було, що чоловік навіть не спитав мене, коли брав гроші. Звичайно, я не відмовила б, але він мав би порадитись зі мною. Зрештою, це були мої гроші!

Чоловік сам на початку шлюбу сказав, що спільного бюджету не буде, але ми разом вкладатимемося в домашні потреби. А тепер, так просто, розпорядився моїми грошима!

– Так, там взагалі неприємна ситуація. Для безплатного лікування черги чекатиме довго, тому вона платно пройде.

– Операцію робитимуть?

Я дивувалася, бо свекруха виглядала завжди, більш ніж здоровою. Ось так ходиш і не знаєш, яка новина чекає на тебе найближчим часом!

– Оль, ну що ти причепилася? Я передачу, бачиш, дивлюся? А ти відриваєш! Дай додивитись нормально!

– Гроші були потрібні терміново, тому в мене часу не було обговорювати цей момент з тобою, а потім замотався і забув сказати. Заспокойся вже. Гаразд?

Чоловік поводився занадто холодно і відчужено, що стало для мене тривожним дзвіночком. Продовжувати розмову, яка, тільки мені одній потрібна була, я не хотіла. Я тяжко зітхнула і пішла в кімнату.

Головне, щоб гроші пішли на користь і допомогли свекрусі, а все інше – нісенітниця. Зрештою, у цьому житті всяке трапляється. Відпочину вдома!

Так навіть краще – відісплюся, наберуся сил. Натхнення не отримаю, якщо з чоловіком стосунки залишаться такими ж напруженими, тому я розраховувала, що він охолоне.

Швидше за все, чоловік переживав за здоров’я своєї матері. Чому ж ще він би почав так коротко відповідати й дратуватися?

Дзвонити свекрусі я не стала, вона б сама повідомила, якби потребувала допомоги. Мабуть, не хотіла, щоб її жаліли.

Хотілося, звісно, дізнатися, що там трапилося, що за захворювання таке, але, якщо мене вирішили не присвячувати, так тому і бути.

Я вирішила прилягти ненадовго, бо перенервувала, думала, що гроші вкрали, чи я загубила. Я не помітила навіть, як задрімала, а коли прокинулася, чоловіка вдома вже не було. Пішов кудись і навіть не попередив.

Вихідний виявився надто стомливий. Потрібно було ще відпрацювати кілька днів, перш ніж вийду у відпустку, але настрій був зовсім на нулі.

Прийнявши роботу за своєю новою посадою, я пообіцяла, що повернуся після відпустки повна сил та енергії, але осад не давав мені спокою. Я все думала над дивною поведінкою чоловіка.

Вирішивши пройтися торговим центром, я зазирнула в будівельний магазин, бо давно хотіла купити собі нову настільну лампу, а там бачила якраз відповідну.

Яким же був мій подив, коли я побачила там Зою Володимирівну? Щаслива жінка штовхала перед собою візок зі шпалерами й щось захоплено розповідала своєму синові. Так ось де чоловік пропадав останнім часом!

– Доброго дня! – з посмішкою наблизилася я до чоловіка та свекрухи.

Костянтин зблід, наче я його не з матір’ю застукала, а з коханкою. Він почав заїкатися, питаючи у мене, як я взагалі опинилася у будівельному магазині.

– Купити дещо вирішила. Здивувалась, коли вас побачила. Зоя Володимирівно, як у вас справи зі здоров’ям?

– Все нормально, Олю, дякую, – кивнула вона, єхидно усміхнувшись.
Чоловік глянув на мене так, наче хотів змусити мене мовчати.

– Ремонт, дивлюся, затіяли. Чи вистачило вам грошей, які вам дав Костя, на лікування?

– На лікування? – здивувалася Зоя Володимирівна. – Про яке лікування йдеться? Він дав мені гроші на ремонт. Таке він у мене золото!

– Ось як? Дуже цікаво! – Видавила з себе я.

Костя зло зашипів, розпирскався, як переляканий їжачок, почав перетоптуватись на місці.
– Оль, давай ми вдома поговоримо. Гаразд? Душно тут.

Душно було, він мав рацію. Від брехні, яка обплутувала своєю павутиною, та давила зсередини. Чоловік обдурив, взяв мої гроші на ремонт у квартирі своєї матері, і нахабно обдурив мене!

Хіба ремонт був такою необхідністю? Щоб ось так нахабно вкрасти мої гроші? Думки розбігалися. Я не стала купувати лампу, а відразу поїхала додому.

Квартира зустріла мене тишею, що давить.

Я думала, як мені вчинити, як прийняти брехню чоловіка. Це було не щось невинне, а серйозний обман!

Я була не проти віддати свої відпускні на лікування свекрухи, але не для того, щоб зробити ремонт у її квартирі! Ремонти, до речі, свекруха робила часто-густо.

Кожні два роки! А ось у моїй квартирі він давненько не робився, і я, анітрохи, не скаржилася. А навіщо, коли було чистенько? Звичайно, змін іноді хочеться, але не настільки, щоб витрачати на це останні гроші.

Костянтин повернувся пізно. Він не хотів говорити зі мною, а я не ставила йому запитань. Гра в мовчанку тривала два дні.

Терпець мій, в результаті, урвався! З раннього ранку чоловік йшов до матері, щоб робити ремонт, а приходив пізно, вечеряв і падав у ліжко.

Цього вечора я зустріла його із зібраною валізою.
– Це що таке? – здивувався Костянтин.

– Твої речі. Я прийняла рішення, що такий шлюб уже не потрібен нікому з нас. Ми живемо, як чужі один одному люди. Ти обікрав мене, обдурив, позбавив відпустки й тепер поводишся, ніби нічого не сталося.

– Обікрав? Ось як ти заговорила? Ти у своєму розумі? Ми ж одружені! Я взяв гроші зі спільного бюджету!

– Якого ми ніколи не мали! Ні, Костю, це не так називається! Досить уже крутитись і поводитися так, наче ти білий і пухнастий!

– Ти знав, як я втомилася, працюючи над проєкт, але ти позбавив мене можливості відпочити нормально.

– І я готова була змиритися з цим лише у тому випадку, якщо гроші справді пішли б на добру справу, а не на ремонт, який твоя мама два роки тому робила!

– І що? Їй хочеться жити у затишку! Оль, перестань канючити! Заспокойся вже. Все ж гаразд! Нічого страшного не сталося.

– Відпочивай, тебе ніхто не чіпає! Спи цілими днями. Ну, хочеш, я домовлюся з мамою, щоб завтра не їхати до неї на ремонт, і поведу тебе на озеро, якщо купатися так хочеш?

Домовиться з мамою? Попросить дозволу? Мені смішно стало!

Ситуація виглядала настільки абсурдно, що сил вже ніяких не було. Хотілося розсміятися, дивлячись чоловікові у вічі, але навіть на це сил не залишилося.

– Іди, Костю. Я вже вирішила все. Я не хочу жити з людиною, яка обманює мене і, ні в що не ставить мою думку. Ти вирішив – я твоє рішення прийняла!

– Та ти ще пошкодуєш! Лікті кусатимеш! Ти ж за мною сохнеш! З глузду з’їдеш без мене! І кому ти потрібна така будеш?

– Собі, – видавила я крізь біль.
Я думала, що почуття у нас із чоловіком взаємні, а виявилося, це я «сохла» по ньому!

– Скажи дякую, що я з тобою живу! А ти випендрюєшся тут! – Заявив чоловік.

– Ти мені подякуй, що я заяву на тебе не написала за вкрадені гроші! Іди, й більше не з’являйся в моєму житті. Ділити нам з тобою нічого, так що, розлучимося швидко.

Тішило, що не встигла зареєструвати чоловіка у своїй квартирі, і тепер проблем при розлученні буде менше. Костянтин нервово схопив валізу.

Він заявив, що я ще прибіжу до нього і проситиму вибачення, а він замислиться – чи варто давати мені другий шанс.

Проте, перепрошувати я не планувала. Я розуміла, що таких відносин важливо позбуватися якнайшвидше. Саме це я зробила, розірвавши шлюб! Тепер моє життя обов’язково налагодиться!

Змінивши дверні замки, я поїхала до батьків. Раз відпустка на море скасовувалась, то відпочину з рідними людьми.

Я не стала засмучувати їх і розповідати про обман чоловіка, лише повідомила, що з Костею вирішили розлучитися. Батьки були шоковані такою новиною, але підтримали мене.

Згодом, я повернулася на роботу. Я ще остаточно не заспокоїлася, часом ловила себе на думці – чи не погарячкувала, але швидко відганяла її. Жити далі в обмані, з людиною, яка не цінує тебе – не можна!

Через деякий час я зустріла людину, з якою мені було комфортно та добре, але виходити заміж знову я не поспішала. Костя ж пішов по руках!

Він міняв жінок, як рукавички, бо не міг, мабуть, знайти таку зручну, як я! Він звинувачував у всьому мене і казав, що я обов’язково приповзу до нього одного разу.

А поки жив із матір’ю, виконував усі її примхи й чекав – з моря погоди, як то кажуть! Я ж, у цей час, насолоджувалась життям і, остаточно відпустила думки про минуле.

А ви б змогли пробачити таке до себе відношення! Я слушно вчинила, чи помилилася?