Катерина вийшла заміж у вісімнадцять років. Хоча, правду кажучи, ніякого заміжжя і не було…
Просто, в її селищі жив завидний наречений. Місцева знаменитість, так би мовити. Всі дівчата мріяли опинитися в його обіймах. І ось Катя вирішила втерти ніс усім суперницям. І “втерла”.

Вона була при надії…

Цією новиною вона просто приголомшила претендента в чоловіки. Так-так, Катерина була впевнена, що молодий чоловік, почувши про таке, зобов’язаний буде з нею одружитися.

Але, як виявилося, у “нареченого” і в думках не було пов’язувати своє життя з Катериною. І, взагалі, нехай доведуть, що він – батько майбутньої дитини.

Катерина поплакала у свою подушку, а потім у всьому зізналася мамі. Мама, будучи мудрою жінкою, порадила доньці не засмучуватися.

Звичайно, чутка, немов вітер, сама у вікна полізе… Та й всім рота не закриєш… І мама винесла свій вердикт. Катерина має їхати в місто і там облаштовувати своє життя.

У визначений термін на світ з’явилася дівчинка. Назвали Юлею. І щойно дитині виповнився рік, Катя засобиралася в місто.
Мама погодилася няньчити внучку, поки дочка влаштується на новому місці.

І не встигла Катерина вийти з поїзда, як до неї підбігла спритна циганка:

– Позолоти руку, рідна! Усю правду скажу!

Катерина простягнула долоню:

– Ворожи! Після заплачу…

Циганка довго розглядала простягнуту долоню дівчини, потім напророкувала:

– Бачу, золота, чотири дитини в тебе! Перелом… Церква… Долю свою знайдеш після сорока!

Катерина дала циганці дріб’язок із кишені й промовила:

– Брешеш ти все! Одна донька в мене!

Але циганки вже й слід прохолов.
Катерина йшла і розмірковувала” – Яка церква? Я там ніколи й не була. Хм… Чотири дитини? Хоч би одну Юльку підняти на ноги, та й самій встояти, не скотитися в безодню. ”

Катя знизала плечима і …геть забула про цю несподівану зустріч.

…Перші роки в місті для Каті виявилися дуже непростими. Роботи дівчина не цуралася, але доводилося працювати і вдень, і вночі.

Втомлювалася, валилася з ніг. Яке, вже, тут особисте життя… Дійти б до ліжка й забутися солодким сном!

Однак, якось навесні, коли сонечко обливає все теплом і світлом, Катерина уважніше поглянула на себе в дзеркало. “Щось зовсім я себе закинула… А, адже, гарна ж! Так все життя в роботі пройде, не помічу. Час подумати про високе. Про кохання.

Катерина, як уміла, привела себе до належного вигляду. І вирішила, що із завтрашнього дня постарається звернути на себе увагу свого начальника цеху.

Він був неодружений і симпатичний. Чому б і ні. Щоправда, інколи вживав… Ну це тому, що в нього немає турботливої й люблячої дружини, – так міркувала Катерина.

– Одружимося, кине.

Ігор (начальник цеху) знав, що в Катерини є донька. І коли службовий роман завершився весіллям, Ігор сам попросив Катерину забрати Юлю в місто.

Дівчинці виповнилося п’ять років. Юля швидко звикла до тата Ігоря. Вийшла справжня сім’я, яка через рік поповнилася.

Катя привела у світ сина Артема. Оформили кредит на квартиру, на машину. Разом робили ремонт, вибирали меблі. Катерина не могла натішитися. Про що ще мріяти? Дім – повна чаша.

Йшли роки…

А потім у цех прийшла нова співробітниця. Вона одразу “поклала око” на Ігоря. Ну який же чоловік встоїть перед чарами молодої, красивої і наполегливої дівчини?

Ігор став затримуватися на роботі, почастішали “відрядження”… А вмовляння – у тебе ж діти і дружина, ніколи і нікому не допомагали.

Три роки нервувань, істерик, вистежувань закінчилися розлученням. Чоловік Катерини пішов до іншої.

А Катя, у 34 р з дітьми, з кредитом, залишилася у величезній квартирі.

З колишньої роботи довелося піти. Не хотілося бачитися щодня з колишнім чоловіком і його коханкою.

Катерина щиро не розуміла, у чому вона винна. Хіба вона була поганою дружиною, не любила чоловіка? Адже Ігор став непитущим. А коли йому було вживати? Турбота про сім’ю забирала весь час. Здавалося, він був радий. Що ж сталося?

Але подруга пояснила:

– Усвідомлюєш, Катрусю, пристрасть пожирає всіх, без розбору! І поганих, і хороших! Потрапив твій чоловічок у її лапи! Може, і сам не відає, що творить… Я точно знаю – це пристрасть, а не кохання! Адже кохання творить, а пристрасть руйнує, губить душу!

Від любові не буває погано. А тобі, Катруся, і твоїм дітям ох, як, погано! Значить, не кохання у твого чоловіка, а валяння в багнюці й пристрасті!

Звісно, Ігор може одуматися за деякий час. А може за все життя так нічого й не зрозуміти! Тримайся, подружко!

Катерина вислухала, важко зітхнула і підвела підсумок” – якщо Ігор одумається і повернеться, я все пробачу. Моє кохання живе. Дихає…”

…У жіночій самотності минуло сім років. Дочка і син зовсім подорослішали. І знову Катерина задумалася про себе.

Вогник у душі ще не згас.

Та ж найкраща подруга запропонувала познайомити Катерину зі своїм братом. Раніше-то він був одружений. А нещодавно розлучився. Чоловікові 50 років. Ну, чим не наречений? Катерина погодилася.

Справа була взимку. У грудні. Скоро Новий рік! “Може зійдемося…” – сподівалася Катерина.

Вона при повному параді, у чоботях на високих підборах, вибігла з під’їзду. Злегка спізнювалася, як і належить жінці. Хвилювалася страшенно. “Як там складеться?”

Була ожеледь… Катя й моргнути не встигла, як опинилася у величезному заметі. Поруч валявся каблук від чобота, нога нестерпно нила. А навколо нікого! Катерина озирнулася і виявила, що вона сидить на снігу біля якихось воріт.

Придивилася – за воротами …церква.

– Вам допомогти піднятися?
Біля Каті стояв чоловік (та ще й який!).

Катерина спробувала піднятися, але через біль у нозі, тільки застогнала і … розридалася.

Чоловік “заспокоїв”:
– Ооооооо, та тут же перелом! Я вас відвезу у свою клініку.

Катерина опинилася в салоні машини. Рятівник відніс її на руках, сів за кермо…Спеціально для сайту Stories

А Катерина все ридала й ридала… Зупинитися не було сил. Чомусь згадався колишній чоловік. Стало шкода дурня. Його вигнали з роботи. Догрався… Та й кохана друга дружина якось відразу “розчинилася”…

…У гіпсі Катерина пробула до весни. І весь цей час її новий знайомий доглядав за нею. Професійно. Дмитро був хірургом.

Катерина якось запитала в нього:

– Дмитре, а що ти робив у церкві того, нещасливого для мене, дня?

– Молився, – спокійно відповів Дмитро

– Хіба лікарі ходять у храми? – здивувалася Катерина.

– Смішна ти! Звичайно, ходять. Ну, припустимо, не всі… Ми просимо в Бога допомоги. Лікарі мають справу з людьми. З їхніми життями. А хірурги не мають права на помилку. От і молимося про Божу мудрість…

– Хм… А я, от, не ходжу до церкви. Бога не знала, та й не шукала. А мені вже 41…

– Нічого, Катрусю! Усе в нас із тобою налагодиться. Ти тільки швидше одужуй, – заспокоював хірург.

– У нас? – приємно здивувалася Катерина.

– Ти проти? – примружив очі Дмитро.

– Я …згодна, Дмитре!

І незабаром Катерина з сином ,переїхали до Дмитра.

Він сам виховував двох синів 14-ти і 16-ти років. Так уже склалося його життя. Колишня дружина, вона ж мати його синів, хотіла відкупитися аліментами. Але Дмитро категорично відмовився. Більше ні він, ні діти ніколи її не зустрічали.

Катерина подружилася з хлопчиками. А син її, Артем, обожнював грати у футбол зі своїми названими братами!

Незабаром, у храмі вінчалися дві пари – Дмитро і Катерина, Олег і Юлія (дочка Каті).
Вийшовши з церкви під руку з судженим, Катерина раптом згадала про ворожіння циганки…