На щастя в особистому житті я ніколи особливо й не сподівалася. Повненька, маленька і дуже непримітна. Крім того, що неприваблива — я ще й дуже сором’язлива. В чужій компанії слова зайвого не вимовлю. 

Працюю бібліотекаркою. Самі розумієте, друзів у мене з такою роботою зовсім небагато. 

Тож можете собі уявити моє здивування, коли за мною почав упадати син маминої подруги.

Максим завжди був красенем. Дівчата готові були за нього коси повиривати! А тут ні з того ні з сього він звернув увагу на пампушку Віку. 

Наші стосунки розвивалися дуже швидко. Я була закохана по самі вуха. Він? Казав, що теж любить…

Спершу все було ідеально. Я танула в чоловічій увазі, якої ніколи не знала, а він насолоджувався тим, що я дивилася на нього, як на головного героя усіх жіночих романів. 

За кілька місяців Максим зробив перший серйозний крок — вирішив познайомити мене з колегами. 

До цієї події я ретельно підготувалася. Купила розкішне плаття, зробила зачіску і макіяж. 

Кружляла перед дзеркалом в той момент, коли в кімнату зайшов Макс:

– Думаю, тобі варто одягти щось інше.

– Чому?! Я ж спеціально його купила для корпоративу. 

– Воно тобі не личить. Хіба ти не бачиш? Ця сукня для худорлявих дівчат, а ти останнім часом набрала зайвого. 

Ледь стримала в той момент сльози. 

Корпоратив, до слова, минув просто жахливо. Увесь вечір відчувала себе сиротою. Коханий кудись пішов і зовсім забув про моє існування. Коли я захотіла піти додому, він наздогнав мене, накричав на мене і сказав, що йому соромно за те, якою дикою є його дівчина. 

Ви спитаєте, чому я це все терпіла? А я й сама гадки не маю…

На мій День народження уся сім’я зібралася за одним столом. Максим теж прийшов — він вже улюбленець моїх батьків. Вони для нього готові зірочку з неба дістати. 

– Вікусю, відкривай подарунок. Це тобі від мене! 

Я заглянула в пакет і побачила абонемент в тренажерний зал. З усіх сил намагалася приховати розчарування, яке було написано на моєму обличчі.

– Ти би хоч удала, що рада, — гнівно сказав хлопець. 

– Доню, не так я тебе виховувала! А де подяка? Максимчик так старався. Та й дивімося правді у вічі, цей подарунок тобі справді потрібен. 

Я хотіла ридати! Але мої сльози нічого б не вирішили. 

В якийсь момент того жахливого вечора все стало ще гірше. Макс опустився на одне коліно і сказав слова, які мріє почути кожна дівчина від свого коханого:

– Ти вийдеш за мене заміж, Вікторіє?

Я замислилася на кілька секунд і зловила на собі погляд своїх рідних, які дивилися на мене, як на божевільну, немов хотіли сказати: “Дурепо, погоджуйся! Хто на тебе таку іще погляне?”

– Так, звісно, я стану твоєю дружиною!

Все ніби й круто, але от коханням на все життя навіть не пахло в усій цій історії. Одразу після освідчення мій наречений кудись зник. Не приходив, не телефонував і сам на дзвінки не відповідав. 

Я постійно на нього чекала. Виглядала його з вікна своєї бібліотеки, поки колеги мене підколювали:

– Передумав, мабуть, Максимко тебе за жінку собі брати. Напевно знайшов худішу, вродливішу. То для нього не проблема. 

– Що ви таке говорите? Хіба ж за зовнішність кохають? – втрутився чийсь незнайомий чоловічий голос.

Я обернулася, щоб поглянути в очі своєму захиснику, і побачила перед собою Юру — скромненького хлопця в окулярах, який приходив до нас по любовні романи для своєї бабусі. 

– Дякую Вам! Ви не звертайте увагу на те, що вони тут балакають, — тихо сказала я. 

– А он і твій принц під’їхав!

Я поглянула у вікно і побачила машину Макса. Вибігла до нього, кинулася на шию. Він відсторонився, оглянув мене з ніг до голови і спитав:

– В зал ходила?

– Ні, ще не встигла. 

– Воно й видно. Добре, про це потім. Зараз їдемо обручки вибирати. 

Я захоплено кружляла навколо вітрини, обираючи собі каблучку мрії, але за кілька хвилин зрозуміла, що з моєю думкою ніхто й не збирався рахуватися. 

– Загорніть нам оте — з білим великим каменем. 

– Але я його не хочу. Мені це блакитне подобається, маленьке.

– Ти геть здуріла? Цей несмак? Виглядає, як звичайна дешева річ з ринку.

– Ну, чому ж?! Це нова колекція. Дуже гарна каблучка. Приміряйте, — втрутилася дівчинка-консультант. 

– Ей ти! Як тебе там? Дарина! Чого лізеш, коли тебе не просять? Від завтра можеш шукати собі нову роботу — я про це потурбуюся.

За кілька секунд до нас підбігла інша жінка, яка швидко загорнула прикрасу, яку вибрав Максим.

Що я роблю?! Невже я справді збираюся вийти заміж за такого монстра?!

Наступного ранку прийшла на роботу вся в сльозах. В коридорі на мене вже чекав Юрко. 

– Що з Вами? Щось сталося?

– Та ні, просто настрою нема.

– А, може, ми ввечері кудись сходимо?

– Можна! – неочікувано для самої себе сказала я. 

То був найкращий вечір всього мого життя. Ми багато сміялися, жартували, розмовляли на серйозні теми, а ще… їли багато всього смачного!

– Давай я тобі іще десерт замовлю. Ти, мабуть, шалено хвилюєшся через тиск з цим весіллям. Солодке підніме тобі настрій!

– Та ні! Не потрібно. Я й так жахливо виглядаю, як бегемот.

Юра здивовано на мене поглянув:

– Це хто тобі сказав таку дурницю?

– Мій наречений…

– Я його, звісно, не знаю, але, схоже, він справжній дурень, якщо не цінує поруч з собою таку прекрасну дівчину. Ти справді чудова, Вікторіє. Я увесь вечір не можу від тебе відвести погляд, хоча це зовсім непристойно… Ти ж заручена. Але твоя посмішка, твої очі…. вони…

– Вони що?

– Вони мене зачарували.

Я почервоніла, як помідор. Вперше в житті мені хтось казав стільки приємних слів, вперше мені хтось приділяв стільки уваги, вперше чоловік мене не принижував. 

Юра провів мене додому, хоч мені зовсім не хотілося розлучатися, цьомнув у щічку і сказав:

– То я завтра зайду?

– Так, я буду рада. 

Наступного дня не відповіла на жоден телефонний дзвінок від Максима — мені просто не хотілося собі псувати такий чудовий настрій. 

З роботи виходила з Юрком під руку. Аж раптом на нас хтось налетів.

– То ось воно що! Ти мене проміняла на цього очкарика. Ти товстунка! Я взагалі з тобою з жалощів зустрічався. Ти тільки поглянь на себе…

Не встиг він договорити, як міцний кулак мого нового знайомого опинився під оком в “нареченого”. Він аж скрутився калачиком від болю. 

З того моменту його в моєму житті більше не було. 

За кілька місяців Юра зробив мені пропозицію. Я була на сьомому небі від щастя. 

Ми прийшли до того ж ювелірного салону — дуже вже запала мені в душу та каблучка з блакитним камінчиком. 

До нас підбігла знайома дівчинка Дарина. 

– Ваша каблучка на Вас чекає.

– Мені досі соромно за той випадок. Пробачте, будь ласка. Сподіваюся, у Вас не було потім проблем?

– Ні, все добре. Неадеквати нам трапляються часто… Я дуже рада, що Ви його позбулися. Не кожна на таке наважиться. 

Я взяла Юрка за руку і сказала:

– Я б сама і не змогла. Мені допомогли це зробити. 

Чи звертаєте Ви багато уваги на те, що кажуть про Вас інші?

Напишіть нам у коментарях на Facebook