Він навіть трубки не взяв. Я телефонувала разів з двадцять і це тільки за останню годину. Ну от якби ваша мама от так вам надзвонювала, невже б ви ігнорували?
Але, замість того, щоб поцікавитись моїм життям, запитати, що у мене трапилось. він заблокував мій номер. Довелось мені їхати за 300 кілометрів із речами до нього. Бо ж іншого вибору не мала.
Але, замість того, аби увійти у положення, аби пошкодувати мене, мій син навіть дивитись у мій бік не захотів:
— З твоєї ласки я сам тут на пташиних правах. Їдь, мамо, звідки прибула. Забудь, що у тебе син є.
Мені слів забракло. Стою, сльози ковтаю, а йому байдуже. Сів в авто і бачили такого. Я два дні до нього під під’їзд приходила, на вокзалі ночувала, але він не реагував. Добре що сестра свою літню кухню мені віддала, бо під парканом би лишилась.
Напевне, почати треба з того, що коли син привів уперше до нас у квартиру свою дружину майбутню. Я одразу сказала, що благословляю той шлюб.
Така вже та Марта була гарна, щира, добра, що одразу припала мені до душі. Вона мені одразу і стіл накрити допомогла, і говорила мені “мама” і прямо так мені до душі припала, як донька рідна.
Як я тішилась, коли вони одружились, дякувала Богу, що маю таку невісточку гарну і спритну. Жили вони зі мною, то я натішитись не могла і всім подругам хвалилась своїм щастям.
Жили вони три роки отут у мене на очах. Знаєте, що було не так, то я завжди підтримувала свою Марточку. Мій син був часто не правий і мені доводилось ставати на бік невістки, аби пояснити де і в чому він помилився.
— Вона не така як тобі показує, – каже мені син.
А потім ось – грім серед неба ясного: син із невісткою надумав розлучатись.
— Мамо, що із ним, поясніть? – хлипає вона на кухні. – Ми ж гарно жили, як це – розлучення.
Я й сама не розуміла, що було моєму сину не так. Марта – ідеальна дружина. Та я б доньку так не виховала, як виховала її мама. Про таку жінку, про таку невістку тільки мріяти можна:
— Ніякого розлучення не буде. – кажу сину, – Якщо ти все ж зробиш цю помилку, цей необдуманий крок, я зречусь тебе. Хай краще Марта мені буде донькою, ніж ти сином.
Того ж вечора мій син зібрав речі і вийшов у двері. Марта так плакала, що мені душа була не на місці. Я тоді твердо вирішила, що віднині вона моя донька.
Перше, що я зробила після їхнього розлучення – переписала на Марту свою квартиру. Я в ній була впевнена, я знала, що від сина не отримаю і краплі уваги. А Марта, вона справжня, добра і вже давно мені за доньку.
Ми із Марточкою прожили разом ще два роки. Все було добре, можна сказати, якщо не звертати уваги на дрібні непорозуміння, які виникали останнім часом.
Бачте, Марта майже одразу вдруге заміж вийшла. От прямо я не знаю як, чи на зло синові моєму, чи як, а привела у квартиру вже другого чоловіка за місяць.
От із ним у нас одразу стосунки не склались. Він такий дуже шумний, не вихований. Говорити мені почав, що я у тій квартирі ніхто і слова не маю права сказати.
Марта звісно, просила його заспокоїтись, але ситуація ставала все більш напруженою. А потім він узагалі зажадав, аби я з’їхала, бо я їм ніхто.
Для мене стало справжньою несподіванкою те, що вони продали квартиру. Мене навіть не попередили, одного дня повертаюсь з роботи а мої речі під дверима.
Телефоную Марті, запитую що таке, а вона мені:
— Вам яке діло? Ви мені хто? Не дзвоніть сюди більше.
От і не мала я вибору – до сина за допомогою звернулась. Але мій рідний син, моя єдина дитина і той від мене відмовився. Ще й допомагати не захотів. Сказав лиш, що я сама винна і вже давно його зреклась.
Нині я живу у літній кухні своєї сестри. Одна кімната у якій і спальня, і вбиральня, і кухня, і вітальня. Не маю нічого свого, навіть ложка і та чужа у мене в роті.
Такий у мене жаль на душі, що я вам не можу передати. От чим мама таке заслужила у рідного сина?
Головна картинка ілюстративна.
