Віра була симпатичною скромною дівчиною. Її подружки вже з восьмого класу почали зустрічатись з хлопчиками, а вона, нецілована дівчина, весь досвід особистого життя якої обмежувався прогулянками за ручку з однокласником Андрійом, та й той якось непомітно випарувався.
Після школи вона вступила до технікуму, а потім влаштувалася диспетчером до автопарку. Все її життя було розписано за одним маршрутом: будинок-робота, робота-будинок. Подружки повиходили заміж, сім’я, діти, не до зустрічей із друзями. Одна Віра не могла влаштувати своє особисте життя. Злегка повненька, з рум’янцем на щоках, велика коса, яку дівчина збирала бубликом на маківці, та й одягалася вона не по моді, ну хто на таку погляне?
Але незабаром дівчина почала ловити на собі погляд одного з водіїв автобусів, найсимпатичнішого з усіх хлопців, до того ж неодруженого. Невже вона йому сподобалася, не може бути, та за ним будь-хто побіжить, навіщо вона Віктору?
А коли він запросив її на побачення, Віра була на сьомому небі від щастя. Місяць вони зустрілися – ходили в кіно, сиділи в кафе, гуляли під місяцем, а потім, йдучи повз ЗАГС, зайшли туди і подали заяву.
Весілля особливо не справляли, запросили кілька друзів у кафе, навіть мама Віри не змогла приїхати, занедужала. Так почалося їхнє сімейне життя. Жили непогано, якось підлаштовувалися один до одного. Через два роки донька народилася, щасливі батьки надивитись на неї не могли. Якось, коли Віктор був на роботі, а Катруся у дитячому садку, у квартирі пролунав дзвінок. Відчинивши двері, Віра побачила молоду цікаву дівчину, з ледь помітним животом, що округлився.
– Здрастуйте, вам кого?
-Якщо ви Віра, то вас.
-А ви хто? Я вас ніколи раніше не бачила.
-А я дружина вашого чоловіка.
-Ви щось плутаєте, я дружина Віктора.
-Ну, ви дружина за документами, а я за фактом. Ми вже давно зустрічаємось і скоро я народжу йому сина, розумієте різницю, СИНА! І я ось прийшла попросити вас відпустити Віктора, він мене любить, але все не наважується порозумітися з вами, шкодує вас. А вам потрібна його жалість? Жити треба лише з коханими.
Віра дуже любила свого чоловіка і не чекала, коли Віктор безпосередньо попросить її піти з його будинку. Не чекаючи чоловіка, вона зібрала речі, забрала з садка доньку і поїхала до мами до сусіднього містечка.
Десь з тиждень вона чекала, що Віктор приїде за ними і скаже, що все це неправда, але він так і не з’явився, значить вони з донькою йому не потрібні.
Жінка звільнилася з автопарку, щоби не зустрічатися з чоловіком. Гордість не дозволяла їй брати аліменти з Віктора. Бог із ним, вона сама доньку виховає, сама з усім упорається.
***
Минуло 15 років.
Якось чоловік пішов на роботу, старший син пішов до школи, по дорозі завів молодших близнюків у садок. А в Алли сьогодні був вихідний, зібралося чимало справ, вона не знала з чого почати.
Раптом хтось подзвонив у двері. Алла нікого не чекала. Відчинила. На порозі стояла молода, вродлива дівчина.
-Алла Ігорівна? Мене звуть Катя,— дівчина трохи замислилась, як краще представити себе.
-А ви що хотіли? – випередила її Алла, у неї стільки справ, а хтось відриває її від роботи.
-Думаю що так. Ми з Віктором давно любимо один одного, а він все не наважується розповісти вам про мене, тому я вирішила сама прискорити ваше розлучення. Як жити без кохання?
-Дівчино, ми вже 15 років у шлюбі, у нас все добре
-Ну ось, пожили 15 років із Віктором, дайте іншим пожити, – зухвало заявила дівчина.
-А ви в курсі, що у нас троє дітей та чоловік їх любить?
-Я теж йому діток народжу, а дітей від коханої жінки чоловіки люблять більше, – Катя розкрила плащ, і її живіт, що округлився, відразу кинувся в очі. – Та й до того ж, як я чула, ви не подивилися на наявність у вашої суперниці доньки, коли відводили Віктора із сім’ї, на сльози його першої дружини. Чого ж ви хочете від мене? Я як і ви вважаю, що у коханні, всі засоби хороші.
-Знаєте, Катю, не гріх було в такої жінки, як попережня дружина Віктора, чоловіка відвести. Вона не боролася за нього, навіть на аліменти не подала. А я боротимуся за свого чоловіка, за щастя своїх синів. Тож готуйтеся.
-А я завжди готова, ще подивимося, хто кого. На моїй стороні краса та молодість, а ви вже не першої свіжості. Я впевнена, що Віктор буде мій. А поки що до побачення! – Сказавши це, дівчина гордо пішла.
Алла втомлено опустилася на стілець і довго не могла прийти до тями:
-Оце так! Нічого подібного від чоловіка я не чекала.
***
Дівчина сиділа на зупинці тролейбуса, він, мабуть, нещодавно пішов, тож тут нікого не було. Вона розстебнула плащ, витягла з-під кофтинки маленьку подушечку:
– Добре я розіграла цю Аллу, – засміялася Катя. – Нехай думає, що до неї бумеранг повернувся. Нехай попереживає, може зрозуміє, як це важко. Так, дружина в батька, мабуть та ще штучка, вона йому таке не спустить, нехай тепер виправдовується перед нею. Мамі вона звичайно не розповість про цю міні-виставу, вона б не схвалила її.
Катя ще була маленькою трирічною дівчинкою, коли батько пішов від них, але вона бачила, як було мамі, як їй було важко. Навіть після зради батька мама ще любила його. Поєднати своє життя з іншою людиною вона не змогла, якщо вже він, найкращий для неї чоловік, так вчинив із нею, то що тоді говорити про інших.
Мама все життя прожила одна, присвятивши себе вихованню єдиної дочки. І донька не підвела її, виросла розумницею, красунею, школу закінчила із золотою медаллю, вступила до театрального інституту (з дитинства мріяла про театр, усі шкільні роки ходила до театральної студії).
А зараз ось сидить на зупинці і запитує себе, чи правильно вона вчинила. Довго думала і наприкінці вирішила:
-Так, правильно, закон бумерангу ще ніхто не скасовував. У житті може статися всяке, але навіть якщо ти розлюбив людину, полюбивши іншу, завжди можна зробити все по-людськи: допомагати колишній дружині, брати участь у житті дітей. Моя витівка нехай буде маленьким уроком батькові та його жінці за їхні вчинки. Я не знаю, чи існує той бумеранг, але іноді його треба вигадати самим. Щоб той, хто збирається зробити щось погане, спочатку подумав, адже те, що ти хочеш зробити, завжди може повернутися до тебе, щоб ти зрозумів, наскільки важко було ображеній тобою людині.
Дівчина махнула рукою, посміхнулася і увійшла до тролейбуса.
