– Ти бачив? – запитав сатана.
– Я все бачу – відповів Бог.
– Як я налякав Твої створіння чорним привидом коронавірусу.
– Бачив.
– Як вони сиділи під замком, а якщо виходили з дому, то сахалися від ближнього свого.
– Бачив.
– А чи знаєш Ти, що мільйони з них не пішли в Твої храми, не вірячи, що Ти захистиш їх від зарази?
– Знаю.
– Це я переміг їх. І це моє світове торжество.
– Ти поспішаєш, як завжди. Сімсот мільйонів людей, завдяки твоїй виверті, вперше за довгі роки перестали метушитися, побачили безглуздість свого життя і запитали себе: навіщо я живу? Ще сімсот мільйонів у розпачі карантину, так, ніби випадково, від нудьги, вперше відкрили Євангеліє, і Я говорив з ними. І ще сімсот мільйонів по сім Моїх створінь, злякавшись за життя близьких, вперше стали на молитву, щоб просити Мене про допомогу і були почуті. А ті,що померли: помирали як і Я на хресті – Мені забракло подиху….
– Виходить, Ти знову все обернув їм на користь? Господь мовчав.
– Але чому Ти так дбаєш про них, так оберігаєш їх, адже вони зраджують Тебе кожну мить!
– Люблю! – Сказав Господь.
І закричав сатана страшним криком, затрясши пеклом, почувши те, що ітак знав від створення світу. І провалився в безодню.
