В дитинстві усе було значно простіше. Я мала дві пари джинсів і щоранку просто одягала ті, які були чистими. У мене були лише одні туфлі, тому вони автоматично підходили геть під усе. Телевізор показував 3 канали і я дивилась той, де не показували новини.
Тепер все інакше й щоразу, збираючись кудись, доводиться подовгу думати про правильне поєднання стилів і кольорів, телевізор показує 146 каналів, а в невеличкому супермаркеті коло мого дому продаються нереальні для мене 7! видів самого лише борошна.
Я, звісно, не проти широкого вибору. Це, здавалось, нездійсненна мрія з дитинства і все таке. Але от у чому справа: широкий вибір мимоволі формує в нас ілюзію зростаючих потреб і, якщо в певний момент не зупинитись на хвильку, не розібратись в собі і своїх бажаннях, то цей клубок безкінечних “хочу” випаде з рук і розмотається, втікаючи, так швидко, що ніженьками вже й не наздоженеш. А разом з тим зростатиме незадоволення власним життям, бо он скільки ще суконь лишилось в магазині, а я, як невдаха маю лише п’ять і жодної кольору середземноморського піску.
А між іншим, з часів дитинства нічого по суті і не змінилось. Вам досі потрібно для щастя не так вже й багато речей. От тільки чомусь стало важко у цьому зізнаватись. Ніби то якийсь прояв неуспішності – мати небагато і називати те словом “достатньо”.
Натомість ми без перестанку купуємо новинки, немов вимірюючи скільки ще балів радості в загальну чашу задоволення принесе черговий пакунок з магазину. Ми забуваємо, що щастя буває ще й від щирих емоцій, пізнання нового і навіть просто від споглядання природи. Для того теж потрібні гроші, але, фільтруючи потреби, ти хоча б починаєш розуміти приблизну ціну питання. Ви взагалі точно впевнені, що Вам конче треба пертись аж на Балі за незабутніми спогадами? Чи, може, насправді туди Вас кличуть лише свіжі фото з інстаграму коліжанки?
Ми звикли купувати щастя і то, здається, закономірність сучасності. Але разом з тим є особлива насолода в спрощенні життя, в ретельному виборі того, що насправді радує і дарує емоції саме Вам. І тоді може ненароком виявитись, що у Вас вже є більше, ніж потрібно, а зайве можна продати/роздати/викинути і відчути, як місце звільнилось не тільки у шафі, а й у голові. А ще може стати очевидним той факт, що цілком реально наїстись простою і улюбленою їжею без модного серед подружок йогурту чи авокадо. І хто знає, може, не варто гарувати день і ніч заради новіших гаджетів і чергової купи мотлоху, який вже не поміщається у шафі? Може настав час спинитись і видихнути, бо всього не встигнеш і не купиш все одно? Та й чи потрібно взагалі?
Я знаю точно лише одне. Почати треба з лавки у парку/стадіону/ чи берега якоїсь із водойм. Бо вони ж не даремно існують безкоштовно? І побути там треба обов’язково самому. А ще потрібно прислухатись до себе справжнього і поговорити з собою чесно, бо швидше за все, виявиться, що пора дорослішати по-справжньому і здійснити нарешті дитячу мрію – жити так, як хочеш саме ти і, може навіть, змінити модні мешти на зручні. Сміливості нам. Усім. ?
