Галина була моєю сусідкою, дуже мені подобалася ця дівчина. Я не раз мріяла, от би мені таку невістку. Та мій син багато років тому поїхав на чужину, та там і залишився. Жінок змінював, то одну, то іншу, але з жодною так і не одружився.
Галина з своїм чоловіком була чудовою парою. Я жодного разу не бачила, щоб вони сварилися. Її Михайло її дуже любив, чого не скажеш про його маму. Все їй було не так. А я ж то по сусідству живу, все бачу – дівчина встає з самого ранечку і до пізнього вечора працює. Діти у неї завжди чистенькі, а їх неї було аж троє. В хаті завжди прибрано, їсти наварено – завжди повно всякої смакоти. Джерело
Та й сама Галина і красуня, і розумниця. Ніколи нікому не скаржилася на життя, посміхнеться, привітається, вся така прямо світиться щастям. Але щастя було у неї недовгим. Захворів Михайло, його в лікарню відвезли, лікували майже рік. Щоб врятувати чоловіка, Галина навіть квартиру свою в місті продала, бо вона ж сама міська, а за нашого хлопця з села заміж вийшла, та так тут і залишилася.
Та грошей виявилося замало, вона ще й в борги влізла, але навіть це не допомогло врятувати чоловіка. Через рік Михайла не стало. Галина дуже важко все це переживала, і на руках у неї троє дітей. Дітям якраз потрібно було йти до школи, потрібні були гроші, щоб їм купити все необхідне. Галині потрібно було вийти на роботу, але її свекруха категорично відмовилася сидіти з онуками. Шукала відмовки, що сил немає, але ж її всього лише шістдесят сім.
А мені було дуже шкода Галину, хотілося їй якось допомогти, підтримати. І я погодилась сидіти з її дітьми. Діти у неї хороші, слухняні.
Але свекрусі Галини це не сподобалося і вона вирішила вигнати її з свого дому.
– Діти твої мені весь час мого сина нагадують, – плакалася свекруха Галині. – Сил більше нема це терпіти. Та й грошей на них щодня багато йде, а мені ще лікуватися треба, і для себе трохи пожити.
Хоч би совість мала, таке говорити. Її діти весь день у мене, чим вони їй заважають. Від мене приходять уже і ситі, і вмиті. Та й ці діти у неї на руках виросли, я не розумію, як так можна.
Та свекруха не вгамовувалася: – Шукай собі інше житло.
Галина свою квартиру продала, сама ще і досі була в боргах, тому куди йти вона не знала. І що робити, не залишати ж бідну жінку на вулиці. До того ж, я і до дітей дуже звикла. Вони вже бабусею мене почали навіть називати. Тому я запросила на деякий час їх до себе пожити. Галина погодилася. У всьому мені допомагала. Але я бачила, як вона ночами не спить, все про борги свої думає.
От я і вирішила ще раз їй допомогти. У мене була земельна ділянка, я її для сина берегла. Але бачу, що нічого не потрібно моєму синові від мене, а тут я хоч сиротам поможу. Галина спочатку відмовлялася, потім обіцяла все повернути. Та я допомогла їй від чистого серця.
Так ми і жили. Галині вдалося розрахуватися з боргами, вона працювала на роботі і могла собі дозволити знімати житло, але вона не залишала мене.
Одного разу, в неділю, відчинилися двері і на порозі стояв мій син, якого я не бачила більше десяти років. Він приїхав, щоб побачитись зі мною, а також, щоб трохи відпочити.
Коли він вперше побачив в нашій хаті Галину, загорівся вогник в його очах, видно було відразу, що дуже сподобалася йому ця жінка. Потім я стала помічати, що не спішить мій Степан закордон повертатися. А якось напряму мені сказав, що хотів би повзати свою долю з Галиною. А я була тільки за. І Галина, і її діти вже давно мені стали рідними.
А нещодавно про нас згадала колишня свекруха Галини. Бідкалася, що їй так сутужно, а ми навіть дітей до неї не пускаємо. Мовляв великі діти вже, можуть і город полити, і травичку пощипати. Хоча сама жодного разу їх не привітала ні з днем народження, ні з новим роком, ні з днем ангела.
Галина не проти, щоб діти йшли до свекрухи, та вони самі не хочуть, бо за бабусю її і не вважають. Отак, моя сусідка позбулася невістки і онуків, а я знайшла для себе доньку.
Фото ілюстративне, з вільних д
