– Швидко ж ти, Ольго, забула про все добро, яке наша родина тобі зробила, – стала картати мене сестра мого чоловіка. Вона розраховувала на мою допомогу, але я вирішила, що з мене досить, і що тепер мені варто не про родичів, а про себе подумати.
В свій час я вийшла заміж і чоловік мене забрав жити до себе, так що на цьому подвір’ї я – невістка. У них було поряд дві хати – в одній, старішій, жили ми разом з чоловіковими батьками, а в іншій, новій, жила старша сестра чоловіка. Вона першою вийшла заміж і батьки збудували для неї цей будинок.
Не можу сказати, що жили ми дружно, бо до мене завжди ставилися, як до невістки. Свекри хоч і жили разом з нами, та завжди більше допомагали доньці.
У Лесі було троє доньок, а ми з чоловіком ростили одного сина, то ж їхні батьки вважали, що доньці треба більше допомагати.
І хоч мені було неприємно від цього, бо часто допомога свекрів доньці здійснювалася за наш рахунок, та що я могла зробити? До мого слова ніхто не прислухався, а у суперечках чоловік ставав на сторону своєї рідні, а мені завжди повторював, що в чужий монастир з своїм уставом не йдуть.
Так я і прожила в невістках 23 роки. А коли раптово не стало мого чоловіка, то я вирішила, що тепер мене вдома вже нічого не тримає (син був уже теж дорослий), і поїхала на заробітки в Грецію.
Взагалі, цю ідею мені підкинула зовиця, це вона щодня мені говорила, щоб я збиралася і їхала за кордон, а не даремно біля хати просиджувала свої роки.
Вона не про мене дбала, а, власне, про хату. Леся разом з свекрухою сподівалися, що я поїду за кордон, і як всі заробітчанки стану висилати гроші додому, а вони за них відбудують нашу стару хату.
Ідея з заробітками мені сподобалася, я навіть вдячна зовиці за її пораду, але висилати гроші додому я навіть не збиралася. Я вирішила, що спочатку я куплю синові квартиру, адже я не хотіла, щоб він ділив подвір’я з тіткою і її доньками.
Так я і зробила, за перших 6 років заробітків я купила синові квартиру і обставила її. Так що коли син одружувався, у нього вже було своє житло.
https://youtu.be/1k6LmOd2TvQ
Приїхала я до сина на весілля, а тут якраз свекруха захворіла. Стала просити мене, щоб я дала грошей на лікування. Багато в мене тоді не було, але ті 2 тисячі євро, які я мала відкладені про всяк випадок, я віддала.
Свекруха тоді мені дуже дякувала, і обіцяла, що свою хату вона перепише або на мене, або на мого сина. З тим я і повернулася в Грецію, і продовжувала звідти висилати мамі чоловіка гроші на лікування.
Через пів року свекрухи, на жаль, не стало, і я приїхала на похорон. Тут зовиця мені і заявила, щоб я не розраховувала на спадщину, і що цей будинок, в якому ми з чоловіком і його батьками прожили стільки років, тепер належатиме їй, рідній доньці, а не мені, невістці.
Я зрозуміла, що мені треба повертатися на заробітки і заробити собі на житло, мріяла я хоч про невелику двокімнатну квартиру. Але в підсумку мені вдалося заробити трохи більше грошей, і я купила будинок у нас в селі. Вирішила, що зроблю там ремонт і буду жити собі на старість.
Та коли про це дізналася Леся, вона тут же прибігла до мене, і стала говорити, що я невдячна, адже я стільки років жила на її подвір’ї і ніяк їй за це не віддячила.
Леся хоче, щоб я заплатила їй 10 тисяч євро за те, що я жила у них, бо я нічим їм не допомогла, поки була на заробітках.
Я була, м’яко кажучи, ошелешена її заявою. А чому, власне, я маю їй допомагати? Вона ж навіть хату мою забрала, бо вважала, що мені вона не належить.
Лесі я відмовила, сказала, що нічого давати їй не збираюся. Тепер вона ходить по родичах і розповідає всім, яка я невдячна, мовляв вони мене пригріли в свій час, а я, коли розбагатіла, про них забула. І розповідає вона це так правдоподібно, що більшість родини чоловіка стало на її сторону.
Я вже нічого не розумію. Невже я і справді їм щось винна?
