Моя хата стоїть на краю села, практично вже біля самого лісу, ніхто з односельчан особливо не цікавиться тим, як я живу. Особливо непросто перезимувати, іноді як снігом замете, то мені й до магазину важко добратися.
У мене є єдиний син, але живе він в столиці і додому приїжджає дуже рідко через постійну зайнятість. Я все його питаю, коли він одружиться, бо вже 35 років минуло, а він завжди роботою відмовляється, каже, часу нема.
Іван у нас з чоловіком був пізньою дитиною, син з’явився на світ, коли нам уже минуло 40 років, отак, коли ми вже перестали сподіватися, Бог нагородив нас дитинкою. Щоправда, чоловік мій не встиг ним натішитися, бо через чотири роки його раптово не стало, і відтоді я одна ростила синочка.
Ріс син дуже розумним і кмітливим, то ж коли після школи захотів їхати в столицю, я відпустила, заради його майбутнього. Іван добре вчився, потім знайшов роботу, зачепився в столиці, і досі там живе. Мені часто пересилає гроші, але приїздить рідко.
Щоправда, у мене крім Івана була ще й донька, Зоряна, не рідна, а прийомна, якщо можна так сказати. Дівчина була сиротою, жила по-сусідству, її виховував старший брат з дружиною. Вона їх не дуже любила, тому практично жила в мене. Я до неї ставилася як до рідної доньки, якої в мене не було.
Після закінчення школи Зоряна теж поїхала з села, вчилася в училищі, а потім заміж вийшла. Але її брат розповідав, що невдало, натеpпілася вона в тому шлюбі, поки розлучилася. Після цього Зоряна кудись поїхала, але нікому не сказала куди, може, щоб колишній чоловік її не знайшов.
Я дуже переживала за неї, молилася, щоб Господь дав їй добру долю, бо ж вона дуже хороша дівчина. Та відтоді я про неї нічого не чула, навіть її родичі не знали, де вона, і що з нею.
В суботу я зранку прибралася в хаті і вирішила сходити в село в магазин, продуктів прикупити. Як раптом, бачу під’їхала до мого двору автівка, а з неї виходить мій син, і не один, а з дуже гарною дівчиною, яка щиро посміхається мені. Я не відразу впізнала, що це моя донечка Зоряна.
Я до них кинулася, питаю, діти, а як це ви, а чому не попередили? І не розумію, як тут Зоряна опинилися. А син мені каже – ти ж хотіла, щоб я з нареченою приїхав, тоді зустрічай невістку.
Син мені зізнався, що давно був закоханий в Зоряну, а коли дізнався, що вона розлучилася, розшукав її, і вони почали зустрічатися. А мені не говорили нічого, бо хотіли зробити сюрприз.
Я така щаслива, що словами не передати. Діти планують одружитися, житимуть в столиці і мене кличуть до себе, та я з рідної хати не піду, заважати їм не стану, аби лише у них все було добре.
Яка ж цікава ця доля, не дарма кажуть, що її і конем не об’їдеш.
