В шлюбну агенцію звернулася жінка 58 років. «Свахі», як називали працівників цієї установи, було не більше тридцяти п’яти, і Катерина Василівна засумнівалася. У її уявленні, сваха має бути не молодше п’ятдесяти, засмучена життям і пройшла купу труднощів на розумінні створення чужих сімей.
Катерину Василівну цікавила саме сім’я, щоб серйозно і до кінця днів. Вона намагалася знайти супутника життя в інтернеті, але там їй траплялися або одружені, або наживи, які не приховували, що шукають жінку «без матеріальних проблем, забезпечену житловою площею, і взагалі».
— Я собі вас інакше уявляла, Вікторія Павлівна, – нарешті, висловила вголос свої побоювання Катерина Василівна, – ви такі молоді.
— Це дивлячись для чого, – посміхнулася сваха, – є речі, для яких і я вже безнадійно стара.
— Наприклад? – запитала Катерина Василівна.
— Ну, наприклад, мені пізно рекламувати спідню білизну, – засміялася вона, ляснувши себе по крутих стегнах, обтягнутих світлою джинсою, – ще кілька років, і буде пізно дітей заводити.
— А ви хочете? – Катерині Василівні було цікаво. У самої в неї, син зʼявився в дев’ятнадцять, і тепер уже п’ятнадцять років, як він жив окремо від неї, обзавівся сім’єю і до спілкування з матір’ю не особливо прагнув.
— Було б від кого, – довірливо прошепотіла сваха. А то я чужі долі влаштовую, а свою ось… не можу.
— Ну, отже, ви беретеся за мою? – уточнила Катерина Василівна.
— Так, – але хочу попередити, що задана вами планка… зависока. Треба б опустити, – Вікторія Павлівна простягнула клієнтці альбом із фотографіями потенційних наречених.
Під кожною фотографією була коротка інформація: ПІБ, вік, освіта, місце проживання і два слова про те, кого шукають. Наприклад: Антонов Єгор Павлович, 1967, Олександрівка, шукає: жінку, не старшу за 39 і не товсту.
— А в інтернеті є посилання? – запитала Катерина Василівна, повернувши альбом, – щоб я могла потім спокійно вивчити кандидатів?
— В інтернеті фото можна поліпшити, видати чуже за своє. Цих, – Вікторія постукала нігтем по фото кандидата в наречені, – фотографував мій фотограф, із яким я особисто співпрацюю. Фото всі відповідають дійсності!
— Отож бо я дивлюся, вони всі… малопривабливі, – обережно висловилася Катерина Василівна.
— Ну, у цьому віці зовнішність відходить на другий план, – махнула ручкою сваха, – головне, що людина несе.
— І більшість, мабуть, несе всяку нісенітницю, – припустила Катерина Василівна.
— Я мала на увазі не слова, а життєвий досвід, розумієте? – Вікторія гортала альбом, немов щось шукаючи, і, нарешті, ткнула пальцем у фото чоловіка, схожого на старого дідугана.
— Мій досвід підказує, що ви могли б зійтися ось із цією людиною. У нього, до речі, цілком адекватні очікування, ви підходите ідеально.
— Денис Дмитрович, мій ровесник, так, так… бачила я своїх ровесників, усі вже як руїни! – Катерина Василівна подивилася поверх окулярів на сваху, – а цей, і справді, нічого зберігся, борідка стильна. Видно, що доглядає за нею. Та-а-ак… освіта незакінчена вища, це погано. Ледарював, значить, замість навчання.
— Необов’язково. Люди з різних причин не закінчують освіту. Може, він раптом усвідомив, що обрана спеціальність не його? – заступилася за діда сваха, – під час особистого спілкування, він мені здався дуже ерудованим співрозмовником!
— Ааа… як у нього з цією справою? – запитала Катерина Василівна, клацнувши себе по підборіддю.
— З якою саме? – сваха на мить відволіклася і пропустила цей жест.
— Ну… із цим, – Катерина Василівна підбирала правильне слово.
— Цього я не знаю, – вирішивши, що йдеться про чоловічу спроможність претендента, – відповіла Вікторія, – я ж не можу тестувати кандидата!
— Чому? – здивувалася Катерина Василівна, маючи на увазі, звісно, ставлення чоловіка до оковитої.
Її перший і єдиний чоловік любив цю справу, і вона зареклася зустрічатися з такими.
— Як це «чому»? Як ви собі уявляєте «тест»? – усе ще думаючи, що йдеться про близькість, запитала сваха.
— Ну… як, як! – повела плечима Катерина Василівна, – купуєте пляшечку, ставите в офісі на видне місце. А далі вже він сам вам усе покаже!
— Навіть не знаю, що й сказати, – почервоніла Вікторія. – Це новий підхід звісно, але я бачу більше мінусів, ніж плюсів! І потім, ви самі можете протестувати. Я працюю до результату, інакше поверну вам гроші!
— Ну, що ж. Давайте, тоді цього вашого Дмитра Денисовича! Доведеться самій перевірити його! – зітхнула Катерина Василівна.
— Дениса Дмитровича, – поправила сваха, і написала на папірці номер – ось номер його ай-кью. Він до вас «постукає», якщо ваша кандидатура його зацікавить.
— Нічого собі, – красиві брови Катерини Василівни поповзли вгору, – Ще й вибирати буде, кавалер!
— Не стану приховувати, дорога Катерино Василівно, – зітхнула сваха, – але самотніх чоловіків у нас набагато менше. Тож вибір у Дениса Дмитровича ширший, ніж у вас!
Коли вона пішла, Катерина Василівна зітхнула. «Та ну на біса» – зло думала вона, вибирати він буде! Їй раптом стало шкода авансу, який вона заплатила свахі.
«О!-о!» – прокричав месенджер. Це означало, що прийшло повідомлення. Катерина Василівна сіла перед монітором, що залишився ще з часів, коли син жив удома, і відкрила месенджер.
Новий номер стукав у контакти. «Це він!» – у Катерини навіть серце швидше забилося, при думці, що її обрали. Ну, хто б сумнівався!
Але виявилося, що це Вікторія хотіла закріпити з нею зв’язок по інтернету.
«Так мені буде зручніше надсилати вам номери кандидатів, яких ви зацікавите» – написала вона».
Катерина Василівна засмутилася, що це не її обранець. Вона вже встигла до нього трохи звикнути.
Минуло два дні, але месенджер мовчав. Один раз написала Вікторія, питала, як справи. «Ніяк» – приречено написала їй Катерина Василівна, і почекавши ще день, вирішила, що навіть якщо проклятий дід і напише, вона скаже “пізно”!
«О!-о!» – кукурікнув месенджер, і жінка, яка зібралася спати, помчала до комп’ютера, запущеного заради цього в цілодобовий режим.
Це був незнайомий номер. Вона його авторизувала.
«Добрий вечір, це Денис» – прийшло повідомлення.
«Який Денис»? – помстилася вона, змусивши його розпинатися за те, що так довго вибирав.
Через кілька годин цікавого листування, вона зрозуміла, що настав ранок. За ніч вони з Денисом Дмитровичем встигли обговорити все: від зимової риболовлі до ситуації в країні.
Поставила йому Катерина і головне запитання: чи не любитель він хильнути. Він відповів, що ні.
«Усі ви так говорите» – подумала вона, – “але, мене не проведеш”!
Вдень вона пішла в магазин і купила пляшку і закуску.
Тест полягав у тому, чи залишиться щось. Якщо залишиться, – тест пройдено. Ні – значить, до побачення! Натерпілася Катерина Василівна, і хоч би як подобалася їй людина, тверезість – була головною умовою спілкування з нею.
У призначений час пролунав дзвінок. Поправивши перед дзеркалом нову сукню, Катерина відчинила двері.
Чоловік простягнув їй лише одну квітку – троянду.
«Скупуватий» – промайнуло в голові, але посміхнувшись гостю, вона промовила:
— Прошу вас, Денисе Дмитровичу, проходьте, будьте, як удома!
Він виявився нижчим на зріст, ніж вона уявляла. Зняв світлі, гостроносі черевики і скрипучим голосом запитав:
— Де тут ванна?
«Зовнішність із віком відходить на другий план» – промайнули в голові слова Вікторії. Але як бути з голосом?
Хоча, після нічного багатогодинного листування, Катерина Василівна була готова закрити очі на багато що. Крім, мабуть, одного.
— Ось сюди, будь ласка, – проводила вона його до ванної, – я чекатиму на вас на кухні!
— На кухні? – здивувався він, – а нам там буде зручно?
— У якому сенсі? – не зрозуміла вона, – звісно, зручно! Кухня в мене хоч і маленька, але функціональна! Знову ж таки, все під рукою!
— А ти витівниця! – підморгнув він, і засміявся.
Річ у тім, що сваха, Вікторія, вирішила підстрахуватися і натякнула Денису Дмитровичу, що у нареченої є сумніви в його чоловічих якостях. І вона, можливо, буде їх тестувати.
Денис Дмитрович спершу здивувався, а потім перейнявся. Почасти тому його вибір і припав саме на Катерину Василівну. Інші кандидатки, незважаючи на більш молодий вік і обіцянки смачно годувати, виглядали на тлі Катерини блідо.
Денис Дмитрович був одружений лише один раз – на жінці, байдужій до подружніх обов’язків. У неї постійно боліла голова, були ці дні і взагалі. Не дивно, що одного разу Денис, на ту пору сорокарічний чоловік, реалізував свої бажання в іншому місці. Після розлучення він кілька років жив один.
А тут, схоже, інша крайність: пані з фантазією. Ну, що ж, він готовий. Із собою, про всяк випадок, у нього була таблетка.
— Ось, сідайте, випʼємо за знайомство? – господиня радо запросила його до столу.
— Мабуть! – він потер руки, взяв і налив трохи, – За знайомство!
Вона, тримаючи бокал біля губ, не відриваючи очей, дивилася, як він п’є. Потім пригубила і запропонувала гостю закусити.
А після другої, коли тепло пішло по тілу, він підсів зі свого табурета на кухонний куточок, де сиділа господиня, і з придихом зажадав десерт.
— Я не знала, що ви любите солодке, – для Катерини поведінка гостя стала несподіванкою. Вона й подумати не могла, що після п’ятдесяти люди можуть займатися «цим». Пан тим часом, відчув, що впорається і без пігулки.
— Ах… обожнюю! – його рука, що гладила їй спину, притягнула її до себе, – ти як любиш цим займатися?
— Що? – обурилася вона, відскочивши від нього, – Ви що? Зараз же припиніть!
— Та я й не починав! – образився старий, – чого відразу кричати! Раз любиш цю справу, чого невинну з себе вдавати? Давай, тестуй мене!
— Я!? Невинну?! Пішов геть, старий розпусник, – з гідністю сказала Катерина Василівна.
— Ось тобі й раз! А на який тоді біс закуска, та градус? – ображено хмикнувши, пішов у передпокій, і поки ображена дама приходила до тями, покинув квартиру.
На столі стояла пляшка, в якій залишилося достатньо.
«А що», – розрум’янившись, подумала Катерина Василівна, – “схоже, що Денис Дмитрович пройшов тест”!
Вона написала йому про це, і він відповів, що зайде за сертифікатом за півгодини.
Вона зустріла його цього разу при свічках і у вітальні.
А через два тижні вони з’їхалися.
