— Галя, схаменись! Що ти робиш? Він ніколи не буде твоїм! Чужий — одне слово! Як ти, наївна, не розумієш цього!

— Галя, схаменись! Що ти робиш? Він ніколи не буде твоїм! Чужий — одне слово! Як ти, наївна, не розумієш цього!

Сама ж знаєш, навіщо він до тебе приходить. Натішиться і піде додому, до законної дружини. А ти знову одна.

— А мені все одно! Нехай на годину, та мій! Я про такого чоловіка і мріяти не могла ніколи. Всі якісь нахаби траплялися.

Не встигнуть толком навіть ім’я дізнатися, а вже вимагають своє. А Ігор зовсім інший.

Він як моя потаємна мрія, як казка, — безтурботно відповіла небайдужій сусідці Галина…

…Лідія стояла в тіні густих кущів, які приховували її від жінок, що розмовляли біля під’їзду.

Від швидкої ходьби вона важко дихала, але намагалася робити це тихо, щоб ненароком не видати себе.

Десять хвилин тому Лідія побачила свого чоловіка і незнайому жінку, які виходили з магазину.

Моментально забувши про те, навіщо приїхала в цей чужий для неї район міста, Лідія, ховаючись за кутами будинків і деревами, стала стежити за цією парочкою, рухаючись на безпечній від них відстані.

Ігор в одній руці тримав пакет з продуктами і напоями, а іншою обіймав за талію незнайомку. Не поспішаючи, він вів її добре знайомою йому дорогою. Лідія це зрозуміла відразу.

Із завмиранням серця вона стежила за чоловіком і його коханкою, бажаючи дізнатися, куди вони прямують.

Для чого їй це було потрібно, вона поки не знала. Адже і так все вже було ясно, навіщо ці шпигунські ігри?

Факт був очевидний — Ігор їй зраджує. Але Лідія з якоюсь нездоровою наполегливістю продовжувала своє переслідування.

Ось вони увійшли у двір старої п’ятиповерхівки із затишним двориком, де на лавочці сиділа немолода жінка. Побачивши Ігоря і Галину, вона підбадьорилася і широко посміхнулася.

— Привіт, Галечко. І вам теж привіт, молодий чоловіче! — голосно сказала вона, і Лідія, яка сховалася за кущами, добре її чула.

— Привіт! — ввічливо відповів літній жінці чоловік Лідії.

— Привіт, тітонько Надя. Що, засмагаєш? — пожартувала Галя.

— Так, вирішила відпочити від праведних справ. Яка ж погода стоїть. Благодать! Ти, Галечко, затримайся на хвилинку, а твій кавалер нехай поки йде в квартиру.

— Заходь, я зараз, — дістаючи ключі з сумочки, невдоволено промовила Галина. — Що тобі спало на думку, тітонько Надь? Бачиш, я не маю часу, у мене гості.

— А ти не поспішай, люба. Все встигнеш, справа нехитра — з чужим чоловіком покувиркатися.

А тільки послухай, що я тобі скажу, — дочекавшись, коли Ігор сховається в під’їзді, сказала сусідка.

— Тітонько Надя, не починай, прошу тебе! — незадоволено скривилася Галина.

Лідії в її нехитрому укритті було добре видно і чутно все, що зараз відбувалося біля під’їзду.

Віддихавшись, вона нарешті змогла почати міркувати тверезо. І зрозуміла, що знаходиться тут зараз не дарма.

Знати, що коїться за твоєю спиною, бачити свого ворога в обличчя — це вже половина перемоги.

Що вона буде робити з цією інформацією, Лідія поки не знала, але з укриття йти не поспішала.

— Одумайся, Галино. Не можна так. Адже ти прекрасно знаєш, що він одружений, — продовжувала літня сусідка.

— І що? Одружений, так! Я знаю про це! Знаю! А якщо він найкращий з усіх, хто мені траплявся до цього? — сердито вимовила Галина. — Якщо я його по-справжньому кохаю?

— Та він же кине тебе. Натішиться і до дружини знову під бочок. За солоденьким він до тебе приходить, дурочка! — наполягала тітка Надя. — Шукала б собі самотнього.

Адже тобі вже за тридцять. Сім’ю пора створювати, діточок заводити. Була б жива твоя мати, від сорому б згоріла!

— Ой, тільки не треба! Моралі мені читати не треба! Були у мене і самотні, і розлучені, і неодружені жодного разу! Були! А що з того?

Всі якісь виродки траплялися. Не встигнуть навіть ім’я дізнатися, а вже під спідницю лізуть. Або мою квартиру мріють захопити.

А Ігор зовсім інший. Він як моя потаємна мрія, як казка. Нехай на годину, та мій!

Я про такого чоловіка і мріяти не могла ніколи! Так що йди ти зі своїми порадами куди подалі!

Галина розвернулася і пішла в під’їзд, а стара сусідка лише з жалем головою похитала.

Лідія зрозуміла, що і їй час залишати своє укриття. Вона тихо попрямувала у бік великого проспекту, де пів години тому випадково зустріла свого чоловіка з його таємною коханкою.

Ігор сьогодні був без машини — віддав її на кілька днів в автосервіс. І саме цей факт став причиною того, що Ліда змогла дізнатися про його таємницю.

Вона і сама випадково опинилася в цьому районі міста. Колега порадила їй свого перукаря, у якого дуже довго стриглася.

Вона нахвалювала його і говорила, що Ліда обов’язково повинна з’їздити в цей салон краси.

Взявши адресу і телефон, Лідія зателефонувала і записалася на сьогоднішній день. Відпросившись на роботі раніше, приїхала сюди.

Ось так волею долі вона і опинилася в тому місці, де побачила чоловіка з коханкою.

Напевно, це було потрібно. Навіщо і для чого, вона поки не розуміла…

Ліда задумливо йшла по якомусь красивому парку, не помічаючи нічого навколо. Вона з болем думала про своє життя, про чоловіка і про те, що ж їм тепер робити.

На думку родичів і знайомих, у них була хороша міцна сім’я. І тільки Ліда знала, що це зовсім не так.

Давно підозрювала, що чоловік її розлюбив. Чи кохала вона його хоч колись, було великим питанням навіть для неї самої.

Часом жінці здавалося, що вона вийшла заміж тільки тому, що так було потрібно.

Хороший хлопець з пристойної сім’ї запропонував їй вийти за нього. Батьки були в захваті від такої пропозиції.

Подруги наполягали — не втрачай, такий хлопець! Багато хто заздрив їй білою заздрістю. Майбутні свекри живуть у шикарній квартирі, їздять на дорогій машині. І Ліда погодилася.

Зараз їхня єдина дочка Маша вже давно була дорослою, жила своїм самостійним життям, а вони з Ігорем після двадцяти п’яти років сімейного стажу існували поруч як сусіди.

І те, що сталося сьогодні, не стало для жінки несподіванкою або якимось одкровенням.

Так, Лідія підозрювала, що у чоловіка може бути хтось на стороні. Колись їхнє сімейне життя теж вирувало і кипіло, і Ігор, треба віддати йому належне, був непоганим і турботливим чоловіком.

Але щось сталося з ними в останні кілька років, і подружжя віддалилося. Проте дізнатися про те, що у твого чоловіка є жінка на стороні, було боляче.

До сьогоднішнього дня Ліда все-таки сподівалася на те, що колишня пристрасть відродиться або хоча б повернеться взаєморозуміння і турбота один про одного.

Жінка присіла на лавку. Треба було щось вирішувати. Як сказала сусідці ця Галя — він мені для радості… Дивно, що її чоловік ще міг приносити комусь радість.

Безумовно, пробачити або зробити вигляд, що нічого не відбувається, Лідія не зможе. Не такий у неї характер.

Та й навіщо? Що вона втратить, якщо розлучиться з Ігорем? Вже нічого. Тільки статус заміжньої жінки.

Значить, на неї чекає серйозна розмова з чоловіком. І яким буде фінал цієї розмови, вона вже знала…

…— Галочка, мені так добре з тобою, ти якась особлива. Не така, як інші жінки, розумієш? Зі мною таке вперше, — милуючись жінкою, вимовив Ігор.

— Це тому, що я дуже тебе кохаю, Ігоре. Дуже! — посміхаючись, щиро відповіла вона чоловікові.

— А чому ти не вимагаєш від мене, щоб я покинув дружину і став жити з тобою, якщо так кохаєш? — чоловік ризикнув задати питання, яке мучило його вже не перший день.

— Ось тому і не вимагаю. Тому що люблю по-справжньому і думаю в першу чергу не про себе, а про твій душевний спокій і благополуччя, — просто відповіла Галя. — Хочу, щоб тобі було добре, і ти ні про що не переживав.

Розлучення — це завжди стрес і нерви, я це розумію. Навіщо ж піддавати тебе таким випробуванням? Та й потім, я знаю своє місце. Ти одружений, у тебе сім’я, а я так… На якийсь час.

— Але ж тобі хочеться, щоб ми завжди були разом? — наполягав Ігор, якому дуже хотілося це почути зараз.

— Звичайно, навіщо ти питаєш? Я така ж звичайна жінка, як і всі. Але мені з тобою так радісно в ті недовгі моменти, коли ти поруч, що я вже щаслива. Розумієш?

«Оце жінка! — подумав Ігор. — Мрія! Красива, ніжна, мене так любить. І головне — розумна.

Та й я теж до неї відчуваю щось таке… Це не звичайний зв’язок на стороні, ні. Мене тягне до неї все більше, ось що дивно»…

…— Ігор, нам потрібно поговорити, — зустріла його ввечері Лідія з дивним і напруженим обличчям.

— Так, слухаю тебе. Щось у Маші сталося? — розгубився чоловік.

— Ні, у дочки все добре. Це стосується нас із тобою, — втомленим голосом відповіла дружина.

— Нас? І що ж такого ти маєш намір мені повідомити про нас? — здивувався Ігор, який вже давно не вів з дружиною жодних розмов «про них».

— Ми повинні розлучитися, — чужим голосом промовила Лідія.

— Що? Розлучитися? — здивувався Ігор.

— Так. Я тебе не кохаю. Ти теж не кохаєш, то навіщо ми ще разом, скажи?

— Ліда, у чому справа? — він завжди і в усьому любив конкретику і зараз не відступав від своїх принципів.

— Справа в тому, що у тебе інша жінка. Галина. І я вже про це знаю. Вона красива, ти знаєш.

У тебе хороший смак. І, судячи з усього, вона дуже тебе кохає, чого я не можу сказати про себе.

— Ти що, стежиш за мною? — здивувався і злегка розгубився чоловік.

— Ні, я вас побачила випадково. І вдячна випадку за це. Я сьогодні раптом зрозуміла, що це знак. Ми більше не повинні бути разом.

Поруч треба бути з тим, хто тебе кохає. А ми з тобою давно вже не можемо так сказати про себе.

Якщо і була у нас колись любов, то давно вже помахала нам ручкою, — дивлячись в очі чоловікові, прямо сказала Лідія.

— Так, ти мене зараз здивувала, — таємно радіючи тому, що відбувається, вимовив Ігор.

— Іди до цієї жінки і зроби її щасливою. І мене відпусти, тому що разом у нас із тобою немає майбутнього. А у тебе є. І у мене воно ще є.

Принаймні, я на це дуже сподіваюся. Після всього, що я дізналася, залишатися разом нам немає ніякого сенсу…

…— Галя, ти зараз здивуєшся, але я хочу сказати тобі дещо важливе.

Ігор і Галина сиділи за маленьким столиком затишного ресторану, куди він запросив кохану для якогось сюрпризу.

Галя дуже хвилювалася і від цього була ще прекраснішою, чоловік не міг нею надивитися.

— Я слухаю тебе, коханий. Тільки навіщо було так ризикувати? Нас же можуть тут побачити ваші знайомі.

Передадуть твоїй дружині, у тебе будуть неприємності, — озираючись по сторонах, сказала жінка, яка відчувала себе тут не в своїй тарілці.

— Забудь про все і послухай мене, будь ласка. Я дуже вдячний долі за нашу зустріч. Ти дивовижна жінка, Галя, і я пропоную тобі стати моєю дружиною.

При цих словах Ігор дістав з кишені коробочку, в якій було кільце.

— Ні… Не може цього бути… Це занадто добре, щоб бути правдою! — в очах Галини заблищали сльози, її губи тремтіли.

— Це правда. Я розлучився з дружиною. Все, тепер я тільки твій!

— А я… Я так боялася тобі сказати… Тягнула до останнього. Думала, якщо ти будеш проти, то я все одно…

Нехай і одна буду, — Галя сумбурно щось намагалася сказати Ігорю, але він поки не розумів, що.

— Ти про що? Що сталося? — запитав він у схвильованої жінки.

— Я нарешті зустріла чоловіка, якого полюбила по-справжньому. Це ти, Ігор. І оскільки ти був одружений, я вирішила, що повинна народити від тебе дитину. Мені вже за тридцять, чекати більше немає сенсу…

— Галя, ти хочеш сказати…

— Так, я ношу під серцем твою дитину.

Ігор обійняв свою майбутню дружину. Скоро вона подарує йому сина, про якого він мріяв все життя. Або дочку.

Яка різниця! Дуже скоро в їхнє щасливе життя увірветься радість гучним криком немовляти.

Лідія після розлучення і поділу майна купила собі невелику квартиру біля моря, куди незабаром переїхала із великим задоволенням.

Виявляється, це було її потаємною мрією вже багато років.

Хто знає, може, і їй ще пощастить зустріти свою людину. Адже їй тільки сорок шість!”