Ганна стала навшпиньки і зазирнула у старовинне дзеркало в батьківській спальні.
У його масивній рамі відображалася її схвильована посмішка.
– Скоро, дуже скоро, я вийду заміж! – подумала вона, тримаючи в руках кілька весільних запрошень, які ще не встигла роздати своїм подругам.
Дата весілля давно була призначена, і в голові Ганни весело кружляли мрії про щастя й кохання.
У цей момент в кімнату зайшла її мама Наталя. Жінка була в квітчастому сарафані, а в руках тримала пакет із рукоділлям.
– Ганнусю, ти знову перед дзеркалом крутишся? – з усмішкою запитала Наталя. – Невже ти вирішила стати Міс Світу?!
– Може й так, – підморгнула Ганна. – Але в першу чергу я збираюся стати місіс Марчук!
Сміх наповнив кімнату теплом, але швидко стих, бо раптом пролунав несподіваний дзвінок у двері.
В квартиру зайшла майбутня свекруха Ганни – Людмила Петрівна.
Ця жінка була відома своєю строгою вдачею і безглуздим характером. Ганна одразу відчула себе якось незручно.
– Так, дорогенька! – діловито сказала Людмила Петрівна. – Нам треба негайно поговорити.
Свекруха поклала на стіл якийсь великий пакунок.
– Про що? І що це ви таке принесли? – здивовано запитала Ганна.
Вона не розуміла, що відбувається.
Людмила Петрівна якось загадково посміхнулася
– Зараз ти про все дізнаєшся, – сказала вона. – Нам треба поговорити про твою весільну сукню!
Ганна стрепенулася. Вона вже мала досвід спілкування з матір’ю нареченого, і зараз дівчина відчула, як наближаються якісь неприємності.
– Про весільну сукню? А що не так з тією, яку я обрала? – уточнила вона, намагаючись говорити впевнено.
Людмила поблажливо посміхнулася.
– Я говорю про свою сукню. Двадцять п’ять років тому я у ній виходила заміж. Пам’ятаю, якої величезної праці мені вартувало дістати таку якісну імпортну тканину.
Та й кравчиня взяла на ті гроші дуже дорого. Але сукня виявилася щасливою, ми з чоловіком прожили в коханні та злагоді багато років. Тож це буде традиція нашої родини, і більше жодних розмов!
Ганна спробувала чемно відмовитися.
– Але, Людмило Петрівно, – почала вона обережно. – Я не впевнена, що…
– Жодних «але»! Ти одягнеш її на весілля, або весілля не буде! І не витрачай мій час на суперечки. Я маю й інші справи. Ми з Олексієм йдемо сьогодні вирішувати останні питання з ресторанним меню, а ти повинна бути готова вже наступної суботи!
Коли Людмила вийшла, Ганна не стримала сліз.
– Мамо! – схлипувала вона, знову вдивляючись у дзеркало. – Це зовсім не моя сукня! Звичайно, вона гарна, тут багато мережива і квіти на ліфі дуже милі… Це в цілому й не так важливо, я була б готова їй поступитися цим. Я просто не зможу її вдягнути! Я ж більша за неї на два розміри!
Наталя обійняла дочку і лагідно сказала:
– Не хвилюйся, Ганнусю. Я гадаю, є вихід. Спробуй звернутися до Надії, пам’ятаєш, нашу кравчиню? Можна трохи змінити фасон, додати тканини, щоб вона стала твого розміру…
– Ох, мамо… Може є більш простий вихід? – запитала дівчина.
Ганна чесно провела кілька днів займаючись спортом, але результати були майже нульові, і, зрештою, вона відмовилася від цієї витівки.
Вже в п’ятницю вранці Ганна вирушила в ательє до Надії, давньої знайомої їх родини.
Кравчиня була вся в роботі, оточена тканинами й голками.
– Ганнусю! Як я рада тебе бачити! Давай, розповідай, що тебе сюди привело! – привітно зустріла вона дівчину.
– Сукня… – з тремтінням у голосі сказала наречена. – Мені терміново треба її трохи перешити, і дуже швидко.
Коли вона розповіла Надії свою історію, та тільки кивнула, підморгнувши:
– Гаразд, не хвилюйся, ми все виправимо. Свекруха ні про що не здогадається. Я зроблю так, що це буде твоє вбрання, хай і з історією!
Наступного ранку настав день весілля. Надія не підвела і не тільки встигла зробити свою роботу, але й зробила її блискуче!
Оновлене вбрання ідеальне сіло по фігурі Ганні.
– Ганнусю, доню, ти виглядаєш просто чудово! – захопилася мама, коли дочка з’явилася у дверях.
– Дякую! Тепер вона справді моя, – полегшено видихнула наречена.
У день весілля Людмила Петрівна прямо сяяла, хоча так і не помітила змін у сукні своєї невістки.
Вона посміхалася, примовляючи, що її сукня, як і раніше, прекрасна. Серце Ганни переповнювало хвилювання, коли вона обмінювалася обручками зі своїм коханим, а тепер уже чоловіком Олексієм.
Тихий шепіт, сміх гостей і дзвінкий звук музики злилися в єдине ціле, а свекруха ані на мить не спускала з неї пильного погляду, ставши в гордій позі.
– Що ж, наречена, все-таки я мала рацію? – із запалом поцікавилася Людмила – Вбрання – те що треба, вірно?!
Минуло кілька годин. У перерві між чергою тостів, побажань та вигуків «Гірко!» Олексій обійняв Ганну і прошепотів їй на вухо:
– Я пишаюся тобою й твоєю поступливістю. Тобі все-таки вдалося порозумітися з моєю мамою!
– Звісно, ми ж тепер сім’я! – посміхнулася Ганна.
У цей момент дівчина відчула, як тягар, що довго був на її плечах, нарешті зник.
– Ганнусю, доню! – Людмила була задоволена невісткою. – Я рада, що ти пішла мені назустріч і не стала сперечатися. Ти дівчина розумна, я рада, що мій син вибрав саме тебе!
– Дякую, Людмило Петрівно! – сказала Ганна. – Це справді приємно чути…
…Весільний вечір ішов своєю чергою, рухаючись до щасливого завершення.
Але тепер Ганна розуміла, що вчинила все ж таки правильно.
Незважаючи на тиск, їй вдалося зберегти свою індивідуальність і добрі стосунки з новими родичами.
Сукня більше не мала значення. Найважливіше було кохання, дружба, вірність і порозуміння.
І все це було тут, в цей неповторний вечір…
