Притча про глибину любові
Хлопчик тяжко xворів. Багато ночей просиділа мати біля його ліжка, благаючи Бога про допомогу. В одну з найважчих ночей почувся шелест крил ангела смеpті.
– Не забирай мого сина! – Вигукнула мати. – Мій хлопчик ще не виріс і не пізнав самого головного – любові.
– На небесах він зустріне все краще, що є на Землі, – прошелестів ангел.
– Але що він принесе з собою?! Дозволь йому зібрати хоча б декілька крапель любові, і я відпущу його на небо! – Благала мати.
– Добре. Нехай буде так, як ти просиш. Коли він наповнить цей наперсток краплями любові, я прилечу за ним знову, – сказав ангел і поклав перед матір’ю золотий наперсток.
Коли хлопчик одужав, мати все розповіла синові і попросила:
– Пам’ятай, синку, про нашу домовленість і не поспішай любити.
Але хіба серцю накажеш. Серце хлопчика вміло любити, і він з щедрістю віддавав цей дар близьким. Мати з тривогою чекала моменту, коли наперсток наповниться.Пройшли роки, син став дорослим. Він любив свою сім’ю, свою роботу і друзів. Він з ніжністю піклувався про матір та батька, а наперсток так і не наповнився.
Мати знову побачила ангела смеpті, тільки коли сама піднялася на небо.
– Ти перехитрила мене, мати, – засміявся ангел. – Жодна посудина не вміщає в себе більше свого обсягу, але посудина любові – бездонна.
