Раніше як було? Стоїть під вікном хлопець із букетом, отже, закоханий. Приймай його пропозицію, якщо він тобі подобається. Або жени геть, якщо він не симпатичний. За ніс водити не треба.
Тепер усе змінилося. Форуми та сайти переповнені інформацією про те, як розпізнати справжнє кохання та відрізнити його від брехливого. Які перевірки треба зробити, які питання поставити. Для чого? Щоб не схибити з вибором.
Ось, наприклад: три фрази молодої людини, від якої треба бігти без оглядки:
- “Мені подобається жити з мамою”
- “У мене кредити, я не можу дозволити собі балувати тебе”
- “Я не готовий до відповідальності, я сам ще дитина”
Але, як мені здається, те, що ми приймаємо за прогрес, якраз усе псує. І поки ти зайнята строгими кастингами, зростає шанс упустити “свою” людину. А потім – доросле життя. І там свої “пункти”, на які треба звернути увагу.
Наприклад, чоловік не слухає те, про що ви йому кажете, вважаючи за краще уткнутися в телевізор. З’їдає найсмачніші шматочки. Не радиться, не питає вашої думки про майбутню відпустку, вирішує все сам, вас лише перед фактом ставить.
Платить тільки за ремонт машини, а комуналка та інтернет – на вас. Перестав робити сюрпризи та подарунки.
На думку експертів, з таким чоловіком треба розлучатися – безжально та швидко, щоб знайти іншого. Щоб не було потім жалю: “На кого я витратила найкращі роки життя…”
Але ж є нюанси. Що дарувати жінці, яка витрачає величезну суму на місяць? Якій не догодити? Яка місяць коливатиметься між Італією та Іспанією, і так і не зуміє дати остаточну відповідь. Може, чоловік не хоче слухати плітки, а хоче подивитися новини.
А хіба стосунки з батьками, дітьми, братами та сестрами – безхмарні?
Але як зрозуміти, чи люблять нас щиро, і, головне, чи любимо ми?
В Італії кажуть:
“Якщо любиш когось по-справжньому, то в тебе болять його рани”.
Є негласне правило: ніколи не розповідай батькам про дрібні проблеми та сварки з коханою людиною. Молодята сваряться – миряться, а батьки три ночі не спатимуть.
Люблячі діти на питання батьків: “Як ти?”, відповідають: “У мене все чудово!”. Бережуть їхні нерви.
Буває, розкажеш близькій людині про свої проблеми, а вона рукою махає: подумаєш, ось у мене… Не накручуй себе, це нісенітниця!
А хтось зітхає і з усіх сил намагається допомогти. Дзвонить, питає, пропонує всіляку допомогу.
Якось моєму колезі зателефонувала мати. Їй треба було їхати на перев’язку до лікарні, на вулиці була ожеледиця, вона розповіла, що вчора вже впала, але все обійшлося. Сьогодні не ризикує йти сама. Вона попросила сина відвезти її. Ця справа займе не більше години.
Син скривився: “У мене взагалі справи важливі, ну добре …”
Я спостерігала за ним. Він із кимось листувався, обговорював із колегою відомий фільм. Довелося нагадати про прохання матері.
“Тобі їхати треба до лікарні”
Він стукнув себе по лобі: “Точно, а я й забув”.
Рани його матері в ньому, на жаль, не відгукувалися.
