Знаєш, що по – справжньому гідно і істинно красиво?
Вірити в себе, коли тебе намагаються зруйнувати. Стояти не похитнувшись там, де інші морально вмирають.
Розправляти зламані крила через біль. Тримати усмішку напоготові, немов кулі, щоб влучити в тих, хто чекає твоїх сліз. Носити себе високо.
Відточуй характер, моя дівчинко.
І запам’ятай, – шість заповідей, які завжди виручають: “Не скаржся. Не пояснюй. Не вір. Не бійся. Не проси. І поважай себе настільки, щоб ти могла закрити будь-які двері, ніколи не пошкодувавши про це.” – це повинно бути в крові, як звіриний інстинкт.
Ні до чого відкривати серце. Якщо гірко, сумно, нестерпно, – довір це ночі, музиці, келиху червоного вина і шкіряному блокноту, – нехай тільки їм буде дозволено знати, скільки довелося витримати.
Бережи честь. Тримай спину рівно. Довіряй гордості, – вона завжди виручає в останній момент. Це ті самі війська, які ніколи не підводять.
І нехай повільно розриває на шматки зсередини, – особисте пекло, через яке ти йдеш зараз, пізніше стане силою, палаючою яскравим вогнем в очах.
Сльози, сумніви, слабкості, безсонні ночі проходять. Муть осідає, в сухому залишку залишається мудрість, метал в характері, який не дозволить зламатися, ніжність в серці, яка вже не для всіх і бажання любити, – саму себе.
Не здавайся. Будуй нову імперію з осколків, що впиваються в серце. Красиво переживати свої драми – не просто перемога. Це мистецтво. Це вищий пілотаж.
