Гординя відкриває список головних гріхів.
Цей гріх невипадково стоїть на першому місці: він є коренем усіх інших. Читаючи літературу про духовний розвиток, ми бачимо, як важливо визнавати в собі пиху і працювати над її викоріненням.
Гординя полягає в тому, щоби вважати себе тим, ким ти не є насправді, переоцінювати свої чесноти, вміння, заслуги. Тому це гріх проти правди про себе, але також і проти Бога. Отже, давайте розглянемо, хто в сучасному світі наражається на цей гріх і до яких дій ми можемо вдатися, щоб його викорінити.
Хто заражений гріхом гордині?
1.Люди, які мають владу.
Ті, хто має будь-яку владу, зазнають спокуси гордині. Дуже легко забути, що вся влада походить від Бога і що за владою має слідувати служіння. І Святе Письмо, й історична література показують нам приклади фараонів, королів, царів та інших керівників держав, які, маючи владу над певною групою людей, зловживали нею. Можна навести приклад Ірода, який зі страху, що новонароджений Христос може йому загрожувати, вирішив убити всіх хлопчиків віком до двох років. Не наводячи конкретних імен із більш чи менш далекої історії, та навіть із сучасності, можна згадати діячів, які вимагали поклоніння собі майже як божеству, претендували на право забирати життя інших людей або мали амбіції завоювати нові землі, не рахуючись із життям інших людей. Окрім наведених вище прикладів, є також шерег тих, хто порівняно з ними має владу невелику і зловживає нею проти своїх підлеглих. На жаль, часто працівників принижують лише тому, що ті не можуть заперечити, щоб не втратити заробітку.
2.Інтелектуали.
Доброчесне наукове дослідження та об’єктивне знання, яке враховує цілісне, католицьке бачення людини і світу, робить людину скромнішою. Хороший учений не пишатиметься, бо він знає, скільки я не знаю і скільки він не зможе зрозуміти. Відмова від християнського бачення світу і людини призводить до того, що ми маємо справу з різного роду ідеологіями, згідно з якими людина ставить себе на місце Бога; а розвиток технологій дає їй необхідні інструменти для втілення гіпотез цих помилкових ідеологій. Прагнення до скорочення населення на Землі, знищення слабших через аборти та евтаназію, сурогатне материнство, бажання клонувати людей чи шлюбний зв’язок гомосексуальних пар є результатом гордих ідеологій.
3.Атеїсти.
У сучасному світі є різні види атеїзму. Деякі атеїсти не сповідують жодної релігії, але вони не стають до бою з тими, хто сповідує. А є такі, що вважають віру в Бога чимсь шкідливим і прагнуть усунути все, пов’язане з будь-якою релігією. Буває, що людина народилася в невіруючій родині, а потім шукає правду про себе, світ і Бога; тоді вона має шанс Його знайти. На жаль, часто буває так, що атеїст так міцно вкоренився у своєму атеїзмі, що це виключає будь-які пошуки істини. У цьому випадку, поза сумнівом, ми маємо справу з великою гординею, наслідки якої можуть стати жахливими не тільки для цієї людини, а й для суспільства. «Якщо Бог на першому місці, все інше стане на свої місця», — сказав святий Августин. З іншого боку — якщо Бога відкидають, результатом такої гордості є безлад у суспільстві, страх перед стеженням з боку силових відомств, невпевненість у завтрашньому дні та навіть небезпека смерті через те, що хтось сповідує католицьку віру.
4.Лицеміри.
Хто з нас не зустрічав людину, яка на перший погляд здається такою скромною і смиренною? Однак зовнішнє вираження не завжди відповідає людському серцю. Може бути, що хтось демонструє благочестя, скромність чи якусь іншу чесноту, щоб його добре приймали, а насправді хоче приховати свої недоліки або справити добре враження, щоб отримати якусь вигоду. Таку поведінку Христос не раз критикував і заохочував не робити благочестивих вчинків «для показухи», про людське око. На практиці буває, що лицемірові в певних ситуаціях вдається обдурити певних людей, але рано чи пізно його поведінку буде викрито.
5.Люди з комплексами.
Коли ми говоримо про людину, яка згрішила гординею, то маємо справу з тим, хто хоче компенсувати якийсь дефіцит переоцінкою себе. Той, хто відкрився любові до Бога і любить себе правильно, буде менш схильний до гордині, бо йому не потрібно нічого доводити ні собі, ні комусь. Тому можна сказати, що людина, яка має такі проблеми, прагне визнання. Очевидно, що в кожного є те, в чому він розуміється краще, й те, в чому він розуміється гірше. Неможливо бути фахівцем в усьому. На жаль, буває так, що недооцінені люди вдають, ніби знають про все, — часто цим осміюючи себе.
6.Причепи.
Мати чутливе сумління — це чудово; однак нерідко можна зустріти людей із розладами сумління. У випадку таких людей важко говорити про об’єктивний погляд на гріх. Вони дуже часто зациклюються на своїх гріхах, мають сумніви, що Бог їх простив, часто сповідаються з тих самих гріхів багато разів, сумніваючись, чи назвали гріх правильно. Проблема таких «доскіпливих причеп» у тому, що вони переоцінюють гріх і недооцінюють Боже милосердя.
7.Кожен з нас!
Коли ми приступаємо до Таїнства покаяння — чи сповідаємося з гордині? Можливо, ми належимо до однієї зі згаданих вище груп, можливо, до кількох, а можливо, грішимо пихою ще якось інакше. Я не повірю, що серед читачів є хтось, хто ніколи не грішив гординею, навіть у дуже витончений спосіб. Можливо, ми не завжди можемо помітити цей гріх під час іспиту сумління; але насправді це гріх, який стосується кожного. Насмілюся сказати, що кожна зла думка, слово, вчинок чи бездіяльність є гріхом гордині. Чому в такі моменти людина поводиться так, ніби краще за Бога знає, що робити?
Як ми можемо захиститися від гордині?
1.Бути вдячним.
Усвідомлення того, що без Бога я нічого не можу, що мене б не було на цьому світі, якби не Він, — формує в людині інше ставлення до Бога. Таке ставлення завжди викликає вдячність за дар життя та інші благодаті. Так само й зі вдячністю іншим людям. Адже ми б не були такими, якби не батьки, рідні, вчителі, священники. Жодного успіху неможливо досягти без допомоги інших. Отже, вдячність вчить смирення.
2.Приймати зауваження.
У житті кожної людини не раз траплялись ситуації, коли хтось зробив нам зауваження, нехай і злісно, щодо певної помилки чи недоліку. Це неприємно, особливо коли ми отримуємо зауваження, сповнене бажання допекти, або від когось, кого недооцінюємо. Тоді можна обурюватися і вказувати на помилку тому, хто нас наставляє, — але можна і визнати свою помилку. Приймаючи зауваження, ми усвідомлюємо свою недосконалість і так дізнаємося правду про себе.
3.Не порівнювати себе з іншими.
Бувають спокуси, коли людина хоче довести собі чи іншим, що вона краща за когось. Трапляється і так, що ми порівнюємо себе з кращими, — що часом може призвести до розвитку ще більших комплексів. Питання: для чого? В обох випадках є небезпека гріха гордині. Коли ми порівнюємо себе з тими, хто кращий за нас, — спробуймо побачити, чого ми можемо від них навчитися; а коли бачимо, що хтось у чомусь слабший, — спробуймо не засуджувати цю людину, бо ми не знаємо, в якій вона ситуації чи обставинах. Можливо, якби ця людина була в нашій ситуації, вона би мала більше досягнень, ніж ми, — а якби ми були в її ситуації, то мали би ще менше.
4.Вчитися.
Скромна людина знає свої обмеження. Здобуття знань і навичок — це процес, який вимагає терпеливості й постійної праці над собою. Завдяки цьому ми бачимо, які ми недосконалі і скільки треба працювати, щоби чогось досягти. Наука також показує, що нехтування систематичною працею уповільнює наслідки. Отже, завдяки науці ми усвідомлюємо, скільки ще не можемо зробити.
5.Молитися про смирення.
Віруючі моляться в різних намірах. Але чи присутній у наших молитвах намір цієї основної чесноти, якою є смирення? Якщо ні, то які наші пріоритети? Звісно, в молитві про необхідні благодаті, Боже благословення, опіку Пресвятої Богородиці, дари Святого Духа приховане також прохання про смирення. Але хіба така важлива чеснота не вимагає прямого прохання про неї?
6.Робити іспит сумління.
Іспит сумління є першою умовою доброї сповіді. Однак це не означає, що його можна робити лише перед тим, як приступити до Таїнства покаяння! В ідеалі, іспит сумління треба проводити щодня. Подякувати за те, що було добре. Молитва про належне розпізнання гріхів допомагає сформувати совість, яка смиренно зможе бачити навіть найменше зло.
7.Полюбити себе!
Говорити про необхідність любові до себе здається банальним. Однак мати здорову впевненість у собі, знати свої сильні сторони, приймати те, що дав нам Бог, є необхідним для розвитку чесноти смирення. Любов до себе означає усвідомлення та прийняття істини про те, що я бажаний і коханий Богом; прийняття правди про те, що я цінний сам по собі, тому що я Божа дитина, а не через те, ким мене вважають інші.
