Галя впізнала її одразу, та сама горда посадка голови, ті самі руді локони й веснянки, немов час і вік не торкнулися цієї жінки. Вона увійшла в салон автобуса, змусивши чоловіків стрепенутися, випрямити спини, і насолодившись увагою, сіла на сидіння перед Галею. Стрункі ноги у вузьких штанцях і в блискучих туфлях, спеціально виставила в прохід, щоб усі могли помилуватися. І роки її не беруть, як була тонкою і стрункою в сімнадцять років, так і залишилася, сидить і дражнить усіх, напівголою спиною.

— Женю, Жень!

Зелені, з жовтими іскорками як у чорта очі, здивовано втупилися на Галю.

— Сидорова, ти?

— Ну треба ж, ледве впізнала мене, невже так сильно змінилася?

— І не дивно, стільки років минуло, як ми школу закінчили, – і пустотливий сміх, який змусив знову обернутися весь салон.

— А ти зовсім не змінилася, відразу видно, добре живеш.

—- Нормально живу, – кивнула з ясною посмішкою, – а ти як?

— Ой, і говорити не хочеться…

Галя згадала чоловіка, який вічно зникає на роботі чи на рибалці, і її перекосило як від зубного болю. Нікчемний, нічого в житті не досяг, усе, що нажив, це його велике черево і лисина на всю голову. Прийде ввечері з роботи і ляже на диван перед телевізором, там і засинає, прикрившись пледом. А вона одна в спальні, на двоспальному ліжку мучиться, нема кого навіть ліктем штовхнути.

І син, як одружився, дивиться тільки в рот дружині, жодної поваги до матері немає, хіба можна цим хвалитися перед однокласницею.

Про доньку можна було б розповісти, але й та повністю не виправдала сподівань. Чоловік не бідний, діточки вже є, але жодної подяки матері, що з таким нареченим її звела. А Галя старалася, перебрала синів усіх знайомих, поки знайшла такого перспективного Славка. Але донька приходить до батьків із порожніми руками, подарунків від неї не дочекаєшся, хіба що на свята дурницю якусь купить. І все плачеться, що не люблять вони одне одного, мати докоряє – посватала мовляв, за того, кого сама Галя хотіла. А доньці жити з нелюбом, дітей виховувати, і сльозами вмиватися.

— Ой, та що про мене казати, не вдалося в мене життя, Петро мій дурень дурнем, у люди не вибився. Двадцять років ходить у рядових робочих, зарплата курям на сміх.

Женя здивовано підняла брови і запитально подивилася на однокласницю.

— Так, так, уявляєш, живу ось із такою людиною, на що тільки витратила життя.

“На їжу, напевно” – ледь не ляпнула Женя, оглядаючи неосяжну фігуру колишньої однокласниці, але вчасно прикусила язик, іноді краще промовчати.

Поклавши повні руки на круглий живіт, Галя почала плакатися на свою гірку долю, і схаменулася, коли однокласниця встала, щоб вийти.

— Сама ти як? – крикнула вона їй услід, – не побачимось напевно більше.

Женя махнула рукою на прощання, і зацокала каблучками тротуаром, йдучи в незвідане Галею, багате життя. Помахуючи маленькою лакованою сумочкою, вона не йшла, а пливла над асфальтом, несучи свою руду шевелюру, як корону.

«Мабуть, машина зламалася в неї, така не стала б автобусом їздити» – зітхнула із заздрістю жінка. І приплюснувши м’ясистий ніс і товсті щоки до скла, дивилася слідом, поки однокласниця не зникла за рогом.

Сама Галя боялася сідати за кермо, хоча вивчилася, й іспити склала, щоправда, не з першого разу, навіть не з другого. Довелося грошей заплатити потрібним людям, і тепер права припадали пилом у шухляді з іншими документами.

І автомобіль чоловік їй купив, він простояла біля заміського будинку півроку, чекаючи господиню. Довелося продати, тиск Галю замучив, як за кермо сідати з таким здоров’ям.

«Ну треба ж як цій заразі пощастило, чоловік, напевно, бізнесмен крутий, а може, навіть міністр, ось тому вона так гарно й має такий гарний вигляд», – від заздрощів затамувало у грудях дихання, і горошини сліз покотилися по круглих щічках нещасної жінки.

* * *

А Женя звернула до магазинчика біля старої п’ятиповерхівки, треба купити продукти свекрусі. Років п’ять вона не може вийти з дому сама, відколи виплакала всі сльози й осліпла від горя. Чоловік Жені, батько її дітей пішов молодим, лікарі сказали, що тромб відірвався, все сталося миттєво, але хіба від цього близьким легше.

Трималися вони зі свекрухою одне за одного, дітей підняли, але здоров’я літньої жінки з кожним роком погіршувалося. Якщо раніше допомагала невістці, то тепер сама потребує допомоги. Ось і їздять по черзі до неї, то Женя сама, то доньки з чоловіками і з дітьми через усе місто. Продукти куплять, прибрати допоможуть, погуляти виведуть, бабуся і щаслива.

«Підлогу помити їй потрібно, якщо сил вистачить», – думала Женя, піднімаючись сходами на третій поверх. Не завадило б і поспати трохи, ввечері знову на роботу, всю ніч за верстатом стояти. Пощастило з роботою, зарплата хороша, вистачає і доньці молодшій допомогти, і себе кохану трохи побалувати.

У старшої Ксенії життя склалося вдало, чоловік, діти, живуть добре, а ось у молодшенької Свети не все гладко. Двоє дітей від різних чоловіків, батьки їх дітьми не цікавляться і аліменти платити не хочуть. А вона третього носить під серцем, все щастя своє жіноче шукає, сподівається зустріти принца на білому коні. А поки він скаче запорошеною дорогою у напрямку до судженої, доводиться жінкам самим справлятися з проблемами.

Нічого, найголовніше, що любить Света своїх дітей, обожнює їх, і по дому клопоче, звільнила Женю від побутових проблем. Випере, приготує, прибереться до приходу матері з роботи, а якщо щось донька не встигне, разом дороблять.

— Мамо Лідо, я прийшла!

Крикнула Женя в глиб квартири, відчинивши своїм ключем двері, тут же зашаркали хутряні капці, і обережно тримаючись за стіни, свекруха з’явилася в коридорі.

— Женечко, а я чекаю на тебе, чекаю! Кашу зварила і чай закип’ятила, радію, що можу сама все це робити. Я і підлогу протерла, тільки пил під диваном не змогла дістати.

— Ой, яка ж ти в нас молодець, мамо Лідо, – сказала Женя, обіймаючи її за плечі. Уся підлога була в брудних розводах, але доведеться сьогодні не перемивати, щоб не образити свекруху, вона ж так старалася.

— Розмова є до тебе серйозна, підемо чай пити, там і поговоримо, – Лідія Петрівна навпомацки пройшла на кухню і діловито стала розставляти чашки на стіл.

— Сусідку пам’ятаєш мою, Любу, якої не стало місяць тому? Так от, діти її хочуть продати квартиру матері, купити поменше. А я й подумала, може помінятися вам із ними, їм твою двокімнатну запропонувати. Квартира у Люби гарна, світла, три кімнати, велика кухня, ще й комора величезна, пам’ятаєш, ми з тобою заходили до неї в гості. Жили б разом, і мені веселіше, і вам не буде потреби через усе місто їздити. Квартиру свою я все одно тобі залишу, будеш поряд зі Світланкою, коли я піду в незвідані світи.

— Живи довго, мамо Лідо, як ми без тебе?

— Довго, не довго, а кончини не уникнути нікому. Хотіла я віддячити вам за те, що не кидаєте мене, стару.

— Доплата велика потрібна, напевно, – Женя задумалася, але Лідія Петрівна була готова і до цього.

— Сама знаєш, набралися в мене гроші на рахунку пристойні, із собою на той світ не візьму.

— Соромно мені в тебе брати, мамо Лідо…

— А мені тебе шкода, он худа яка стала, одні кістки стирчать. Онуки спати не дають після роботи, і я тут сиджу чекаю зі своїми болячками. Не чужі ми люди, щоб соромитися, не візьмеш, залишу державі, – старенька грюкнула кулаком по столу для переконливості, – попий чаю і лягай спати, тобі на роботу скоро, а я посиджу поряд.

Женю вмовляти не довелося, не встигла вона покласти голову на подушку, як тут же провалилася в сон. Засинаючи, відчула, як мама Ліда вкрила її своєю шаллю і обережно погладила по волоссю.

Невістка спала, а свекруха зітхаючи поправила її одяг, розвішаний на спинці старого стільця. Собі нічого зайвого дозволити не може Женечка бідненька, працює цілодобово, а кофтинку одягла Светчену. Хоч і сліпа Лідія Петрівна, а намацала рюшечки знайомі на рукавах, минулого разу онука приїжджала в ній. Як не намагалася допомогти грошима, не беруть вони ні копієчки, на свої купують продукти для бабусі. Ось вона і придумала витратити свої заощадження на квартиру, нехай у кожного своя кімната буде.

***

Цієї ночі Галя ворочалася опівночі, перед очима стояла ця щаслива Женька, трясла своїми рудими патлами й усміхалася щаслива. То вона в ресторані з видним таким чоловіком у танці кружляє, то дзвенить кришталевим келихом, попиваючи дороге ігристе.

Женя цієї ночі, як і всіх попередніх, і справді дзвеніла, тільки металевою стружкою. Вона виходила з-під оброблюваної деталі, звиваючись як змія, а та дзвоном падала в залізну тару. Звук був настільки звичним і звучав як колискова, що хилило до сну і ноги в колінах підгиналися. Щоб не заснути, Женя почала підраховувати, у скільки може обійтися обмін квартирами. Доплата за зайву площу, оформлення, переїзд, невеликий ремонт, виходила неабияка сума. Грошей мами Ліди не вистачить і на половину, знову доведеться брати кредит. Скоро малюк зʼявиться у Свети, а це чималі витрати, треба шукати другу роботу, і тоді… аби здоров’я вистачило…

А Галя полежала на лівому боці – придавило серце, на правому – затекла рука, на спині дихати неможливо, живіт тисне на легені. Переїла, мабуть, на ніч трохи, вже дуже картопля смажена з оселедцем були смачні.

«Чому життя таке несправедливе, господи» – завила від образи змучена безсонням Галя, таким, як Женя, все найкраще в житті, а я животію у злиднях. За що???