У 2002 році закінчила одинадцятий клас, відучилася, потім довго працювала в Нідерландах. Нещодавно повернулася на Батьківщину. Причин одразу кілька: вийшла заміж, потрібно доглядати за вже стареньким батьком, але не про це мова. Головне те, що днями зустріла однокласника, з яким провчилася всі 10 років.
Він у нас в класі був “недоторканним”. З ним ніхто не спілкувався, не дружив, не ображав. Хлопці удавали, що його не було. Так було простіше. Причина тому – його божевільна мати, що оточила своє єдине чадо гіперопікою. Що оцінити ступінь божевілля, ось вам кілька фактів. Аж до дев’ятого класу зі школи особисто його забирала мати. Ми навіть не знущалися – просто шкода було хлопця. Коли його однокласники вже зустрічалися з дівчатами, Він сидів удома. Гуляти йому можна було тільки “у дворі”. І чим старше я стаю, тим більше дикою мені здається така гіперопіка.
Зустріла сьогодні його в магазині на касі, він клав продукти в пакет, а вже старенька мати розплачувалася за продукти. Я підійшла до них, привіталася. Чоловік зрадів, почали ділитися, хто де працює, у кого що цікавого в житті трапилося. Але не встиг він договорити, як його мати вихопила сумку з його рук і пішла до виходу. Він обірвав розповідь на півслові, вибачився і пішов за матір’ю. Я була шокована. Начебто зі школи нічого і не змінилося.
Господи, що стане з чоловіком, коли старенька відправиться на небеса (ну або в пекло)?
