– Дайте мені найкращий букет, який лише є у вас в магазині, – чоловік років 55-ти неабияк здивував молоду продавчиню в квітковому кіоску.
– Так, звичайно, зараз ми вам підберемо найкращий букет, тільки уточніть, для кого квіти, – уточнила молода співрозмовниця.
– Для дружини. У неї в перший день весни день народження. Та вона і сама на весну схожа. А знаєте, давайте он ті троянди, усі, що є у відрі, – нарешті визначився неординарний покупець.
– Він коштуватиме 3 тисячі гривень, – здивовано наголосила продавчиня квітів.
– Нічого, гроші зараз не проблема, – відповів чоловік, витягнув три купюри по тисячі гривень, узяв красиво упакований букет і пішов.
– Пощастило його дружині, такого турботливого чоловіка має, всім би таких, – захоплено вигукнула йому услід одна продавчиня.
– Ага, це так романтично, – відповіла інша.
Та вони навіть не здогадувалися, яка історія була прихована за цим шикарним букетом. Василь то його купив, бо саме про квіти завжди мріяла його дружина, та він не був впевнений, що Галина зараз прийме від нього цей подарунок.
Василь узяв в руки телефон і набрав сина. В слухавці довго йшли гудки, але потім Ігор, нарешті, відповів.
– Так, батьку, слухаю тебе. Щось сталося, що ти мені телефонуєш у робочий час? – з певною ноткою тривоги в голосі запитав син.
– Сталося. А ти хіба сам не знаєш? У твоєї мами сьогодні ювілей, – відповів Василь.
– Звичайно, я пам’ятаю. Ми з Іринкою і дітьми сьогодні ввечері їдемо до мами, будемо її вітати, – радісно відзвітував Ігор.
– Синку, я власне з цього приводу і телефоную. Як думаєш, якщо і я приїду, мама мене не вижене? – несміливо запитав Василь.
Після цього батькового запитання на тому кінці дроту повисла тиша. Через кілька секунд Ігор набрався сміливості і відповів:
– Не знаю, тату, чесно. Ви дорослі люди, і якось самі розберетеся. Вибач, я на роботі, не можу довго говорити.
Василь почув у слухавці короткі гудки. В голові у нього теж гуло. Він уже давно зрозумів, що без Галини йому життя не таке цікаве, але вона пішла, і не хоче повертатися. Та він її розуміє, бо сам в усьому винен.
Одружилися Галина з Василем відразу після інституту, нічого за душею не мали, але у них було найважливіше – їхнє кохання. Галина була найвродливішою дівчиною на курсі, а Василь вирізнявся неабиякою харизмою, усі дівчата мріяли про те, щоб він саме на них звернув увагу.
Та Василь щойно вперше побачив Галину, то не міг від неї погляду відвести, а коли вона погодилася стати його дружиною, він почувався найщасливішим на землі.
У молодого подружжя невдовзі з’явився син, Ігорем назвали, в честь князя Ігоря. Василь вчився на історичному, і чомусь ця постать йому найбільше сподобалася, от він і запропонував таке ім’я.
Галина погодилася, вона завжди погоджувалася із своїм чоловіком, бо дуже його любила. Ніколи не картала за те, що на початках вони жили бідно. А коли їхнє життя покращилося, раділа успіхам чоловіка і в усьому його підтримувала.
Та з часом Василь так звик до уваги дружини, що перестав цінувати і її любов, і її підтримку, і її саму.
Син виріс, пішов з дому, а вони удвох залишилися. Бували такі дні, що між собою навіть жодним словом не обмовилися. Тоді Галина і зрозуміла, що вона стала нецікава своєму чоловікові, і навіть запідозрила, що у нього могла з’явитися інша.
Довго губитися в здогадках не довелося, бо одного разу Галина після роботи поїхала у справах в інший кінець міста, і там побачила свого чоловіка з молодою білявкою. Він подарував їй величезний оберемок квітів, і вони обоє сіли в його машину і кудись поїхали.
– За 30 років нашого спільного життя ти не подарував мені жодного разу навіть однієї квіточки, а вона просто так, за те, що вона красива, отримала від тебе шикарний букет, – з сумом зауважила Галина, коли збирала свої речі.
– То ти через квіти образилася? Ще не пізно, я куплю тобі найкращі квіти, – з надією, що все ще можна виправити, пообіцяв Василь.
– Справа не в квітах. Хоча я завжди мріяла про них, мріяла, що на день народження, іменини чи ще яке свято ти принесеш мені хоча б три тюльпани, але очевидно, я навіть на це не заслужила. А вона – заслужила.
Галина зібрала свої речі і в той же день пішла від чоловіка, а потім подала на розлучення.
Тільки після того, як дружини не стало в його домі, зрозумів Василь як добре йому жилося з Галиною. В побуті він виявився повним профаном, крім яєшні нічого не вмів собі приготувати. А прибрати, а випрати, попрасувати… Одним словом, відчув сповна на собі, як воно – жити без дружини.
Чоловік змарнів, схуд, в очах зник блиск, і харизма його кудись враз поділася.
А Галина, навпаки, розцвітати стала, зайнялась нарешті собою – зачіску змінила, в спортзал записалася, гардеробом новим обзавелася.
Наважився таки Василь з тим букетом піти до Галини. Думав, що якщо подарує їй такі шикарні квіти, то її серце розтане, і вона до нього повернеться.
Галина прийняла букет від колишнього чоловіка, навіть запросила його на чай, але повертатися до нього не захотіла.
– Подумай добре, Галинко, ще не пізно все змінити, – став благати Василь.
– А ти так нічого і не зрозумів, не буває пізно, буває – уже не треба, – відповіла Галина і зачинила за ним двері, адже вона уже навчилася жити без нього, і почувалася в цьому своєму новому житті доволі щасливою.
