Дівчина попросила священика прийти помолитися про здоров’я її хворого лежачого батька. Зайшовши в кімнату, священик побачив біля ліжка стілець і подумав, що до його приходу готувалися.
– Ви мене чекали? – запитав священик.
– Ні, а хто ви? – здивувався хворий.
– Я – священик. Ваша дочка запросила мене помолитися з Вами про здоров’я. Коли я побачив порожній стілець поруч із Вашим ліжком, припустив, що Ви знали про мій візит.
– Ах так, стілець… – сказав хворий і, знизивши голос, продовжив:
– Я нікому про це не розповідав… Все свідоме життя я ходив до церкви і чув там постійно, що завжди треба молитися, що молитва багато дає людині, зігріває її серце. Але всі молитви входили мені в одне вухо й виходили з іншого. Я не міг їх запам’ятати, можливо, тому, що вони не торкались мене. А потім я перестав молитися. І тільки пару років тому один хороший друг сказав мені, що молитва – це просто розмова з Богом. Він порадив мені сісти на один стілець, і уявити, що на іншому сидить Ісус Христос. Адже Він сказав: “Я з вами в усі дні аж до кінця віку”. “А потім розповідай Йому про все, що хвилює тебе, й уважно слухай, як ти слухаєш мене зараз”, – сказав друг. Я спробував – і мені так сподобалося, що я щодня по дві години став це робити. Але тільки так, щоб не бачила моя донька, яка могла подумати, що я став божевільним.
Священик порадів за недужого, порадив не переставати вести такі розмови з Богом, потім помолився над ним, благословив і пішов. А через кілька днів після цього випадку дівчина прийшла знову й сказала, що її батько помер. Священик запитав:
– Як він пішов?
– Булa друга година дня, коли батько покликав мене до ліжка, – відповіла дівчина. – Він сказав, що сильно любить мене, і поцілував. Я пішла до магазину, а коли повернулася, то знайшла його бездиханним. Але щось в його смерті здалося мені дивним. В останні хвилини він, мабуть, зібрав усі сили, відірвався від подушок і посунувся до стільця, який стояв поруч з його ліжком, і поклав на нього голову. Саме так я його і знайшла. Як Ви думаєте, що б це могло означати?
– Дай Боже кожному так піти, – відповів священик, витираючи сльози. – Стілець не був порожнім.
