Дарина повернулася додому з роботи, і взялася готувати вечерю. Як тільки вона вимкнула плиту, додому повернувся Андрій. Дарина вийшла зустріти чоловіка і потяглася до нього, щоб поцілувати, але він відсторонився: – Зачекай, зараз вмиюсь і переодягнуся. Коли Андрій зайшов на кухню, Дарина помітила, що на ньому не домашній одяг, а ошатний костюм. – Що це ти такий ошатний? Ми чекаємо гостей? – спитала жінка. – Ні, – відповів Андрій. – Але добре, що спитала. Я саме хотів з тобою це обговорити. – Що обговорити? – здивувалась дружина. Але Дарина навіть уявити не могла, що попросить у неї Андрій.

Три місяці тому Дарина вийшла заміж, і тепер вона більше не затримувалася після роботи, щоб поговорити з подружками, а поспішала додому. Іноді, як, наприклад, сьогодні, треба було встигнути забігти до магазину по продукти.

Сьогодні вона хотіла приготувати на вечерю свинину в кисло-солодкому соусі. Дарина готувати вміла та любила. За три місяці її чоловік Андрій перепробував нових страв більше, ніж за все своє попереднє тридцятилітнє життя. Щодня дружина намагалася порадувати його чимось новеньким.

Вийшовши із супермаркету, Дарина поспішила додому – часу було мало, а їй не хотілося щоб Андрій чекати на вечерю.

Вдома вона насамперед прийняла душ і переодяглася у домашній костюм – Дарина працювала терапевтом у міській лікарні і завжди, приходячи додому, приймала душ, щоб змити з себе весь важкий день.

Після душу Дарина вирушила на кухню і взялася за вечерю. Спочатку вона замаринувала в соєвому соусі м’ясо, потім зайнялася овочами: накришила болгарський перець, баклажани, кабачки, цибулю. Час минав. Рівно за годину двадцять усе було готове.

Як тільки вона вимкнула плиту, почувся звук ключа, що повертається в замку – це прийшов Андрій.

Дарина вийшла зустріти чоловіка і потяглася до нього, щоб поцілувати, але він відсторонився:

– Зачекай, Дарино, зараз вмиюся і переодягнуся.

Коли Андрій зайшов на кухню, Дарина звернула увагу, що на ньому не шорти та футболка, які він зазвичай носив удома, а легкі світлі штани та тонкий бежевий пуловер із короткими рукавами.

Після вечері, забираючи в чоловіка порожню тарілку, Дарина, ще раз глянувши на його костюм, спитала:

– Що це ти такий ошатний? Ми чекаємо на когось у гості?

– Ні, – відповів Андрій, відсуваючи чашку з чаєм. – Але добре, що ти спитала. Я саме хотів з тобою про це поговорити.

– Про що?

– Про те, як ти виглядаєш. Подивися на себе: сині трикотажні бриджі, сіра у синю клітку футболка. Ніякої косметики, волосся забрано у хвіст. А я хотів би, щоб мене, коли я приходжу з роботи, зустрічала зовсім інша жінка: у ошатній сукні, у туфельках – нехай домашніх, але на каблучках, косметика та зачіска – обов’язкові.

– А навіщо? – здивувалася Дарина.

– Як навіщо? Тим самим ти показуєш мені свою повагу. Ти хочеш, щоб чоловікові було приємно на тебе дивитися – ну як тобі ще пояснити? Ти робиш це для мене. Я розумію це, і мені приємно, – сказав чоловік. – До речі моя мама вже звертала увагу на те, що ти дещо недбала вдома.

– У чому ти бачиш недбалість, Андрію? На мені чистий домашній костюм, а ці капці я взагалі сьогодні вперше одягла. Що тобі не подобається?

– Дарино, згадай: коли ми приходимо до моїх батьків, як виглядає моя мама? Як із картинки. І батькові приємно дивитися на неї, і якщо хтось зазирне в гості, їй не буде соромно за свій зовнішній вигляд.

– А хіба тобі колись за мене було соромно? – Запитала Дарина.

– Було. Вчора.

– Але до нас ніхто не приходив

– Зате я після роботи зайшов до Іллі – мого колеги. Треба було подивитися його комп’ютер. І ти знаєш, його дружина зустріла нас у повному параді. У такому вигляді можна було хоч до театру йти, хоч на корпоратив.

Він попросив її зробити нам каву. А я хотів зупинити його:

– Не треба, обійдемося, адже Віра кудись зібралася.

А виявляється, вона завжди зустрічає його з роботи у такому вигляді. І тут мені стало соромно, бо я згадав, що коли Ілля заходив до нас, ти була одягнена так само, як зараз. Уявляю, що він розповів про нас своїй дружині. Загалом я прошу тебе стежити за тим, як ти виглядаєш вдома.

– А дружина твого колеги працює?

– Не працює. Але це не має жодного значення. Я хочу, щоб ти вдома виглядала пристойно.

– Тобі це так важливо? – запитала Дарина.

– Так. А то виходить якось дивно: збираючись на роботу, ти намагаєшся одягнутись красиво, робиш макіяж, робиш зачіску. Тобто хочеш виглядати пристойно для чужих людей – колег і навіть пацієнтів. А приходячи додому, ти змиваєш косметику, переодягаєшся в домашні штани та футболку. І я повинен дивитися на це щодня. На мою думку, це несправедливо. Я ж твій чоловік, і ти насамперед маєш для мене виглядати красиво. А виходить навпаки, – пояснив Андрій.

– А унітаз мені теж у ошатній сукні мити? – запитала Дарина.

– Ну, не доводь, будь ласка, все до абсурду. Генеральне прибирання та звичайний сімейний вечір – це різні речі.

– Добре. Я тебе зрозуміла, – відповіла дружина.

-Дарино, ти не ображайся. Ми лише три місяці живемо разом, і мені хочеться, щоб між нами не було недомовок. Якщо тобі щось не сподобається у моїй поведінці, ти теж обов’язково кажи. Я до тебе прислухатимуся. Домовились?

– Домовилися. Але в мене залишилося ще одне запитання, – сказала Дарина.

– Яке?

– А коли у нас народиться дитина, ти теж проситимеш від мене цей домашній дрес-код?

– А що може змінити дитина? – здивувався Андрій.

– Ну, по-перше, у мене буде менше часу, щоб перед твоїм приходом наводити марафет. По-друге, діти – вони непередбачувані. Я ось у Олі була якраз у той момент, коли вона свого Вітю годувала. Він начебто нормально їв, а потім вся їжа на Олі опинилася!

– Ну, виховуватимемо дитину, щоб таких випадків не було.

Наступного дня Дарина так само поспішала з роботи. Так само зайшла до магазину – купила продукти для вечері. Так само прийняла душ.

Потім поставила на плиту каструлю з водою і зайнялася собою. Вона завила локони, закріпила їх лаком. Потім сіла перед туалетним столиком, дістала кілька тюбиків, туш, тіні, блиск для губ і зайнялася обличчям – на це пішло хвилин двадцять двадцять п’ять.

Закінчивши з макіяжем, вона вирушила до спальні і хвилин п’ятнадцять вибирала собі сукню.

А тут якраз і чоловік повернувся.

– Ну як я тобі? – покрутилась перед ним Дарина.

– Чудово! – Вигукнув він. – Це саме те, що я хотів!

-Тоді мий руки і підемо вечеряти, – сказала Дарина.

Вона з посмішкою поставила перед Андрієм тарілку з макаронами та двома сосисками. Салату сьогодні теж не було, але на тарілці лежали огірки та помідори.

Після вечері вони вирушили до кімнати – Андрій вже вибрав фільм, який він хотів подивитися. Вечір пройшов тихо та мирно.

Усі наступні дні Дарина зустрічала чоловіка ошатною, нафарбованою, з гарною зачіскою.

Щоправда, з меню вечерь зникли вишукані страви. Тепер перед Андрієм з’являлися тарілки з гречкою та котлетами з кулінарії, магазинні вареники, макарони з сиром, картопля з тушонкою та іншими ситними, але зовсім не цікавими стравами.

Так минуло два тижні. Нарешті він сказав:

– Дарино, ти стала якось нудно готувати. Я б зараз поїв свинячі реберця, запечені з картоплею, або ще щось цікаве. А може, ти завтра зробиш салат “Грибна галявина”? Чи хоча б м’ясо по-французьки?

– Тільки у вихідний, Андрію. Усі страви, які ти перерахував, потребують часу. А я його не маю. Я приходжу додому раніше за тебе на годину-півтори. Десь близько години я витрачаю на те, щоб привести себе до ладу і зустріти тебе в повному параді. А за двадцять хвилин, що залишилися, що я можу приготувати? Зварити вареники чи підігріти магазинні котлети, – відповіла Дарина.

Андрій деякий час мовчав, а потім сказав:

– Дарино, а може, ну його, цей макіяж та зачіски? Ти мені, чесно кажучи, без них подобаєшся.

– Як скажете, мій пане, – посміхнулася Дарина. – Як скажеш…