“Два монахи і жінка”. Найкраща притча для тих, хто розуміє, що йому треба простити і все відпустити, але поки-що не може.
Мандруючи світом, два ченці забрели в містечко. Там вони побачили жінку, яка не могла перейти дорогу, оскільки її затопило після сильного дощу.
Дама ніяк не могла обійтися без сторонньої допомоги, щоб не забруднити одяг. Вона нетерпеливо стояла і похмуро дивилася на кожного, хто проходив повз.
Зрідка вона лаяла своїх супутників, але вони ніяк не могли їй допомогти – у руках кожного з них був свій вантаж.
Молодший чернець побачив жінку , нічого не сказав і пішов далі .
Його супутник швидко переніс її на іншу сторону вулиці, де вона могла продовжити свій шлях.
Жінка не подякувала, а лише повернулася до ченця спиною і пішла геть …
Ченці продовжили свій шлях.
Молодший монах йшов у роздумах …
Через кілька годин він уже не міг мовчати і сказав:
– Та жінка повела себе гpубо і егоїстично. Але ви все одно допомогли їй! А вона вам навіть не подякувала!
На що мудрий монах відповів :
– Я переніс жінку кілька годин тому.Чому ти все ще несеш її з собою?
P . S : Якщо злiсть змушує нас перебувати в минулому , – ми не можемо проживати сьогодення …
Більше того , минуле не дозволяє нам рухатися вперед . Ми не зобов’язані прощати тих, хто навмисно заподіяв нам бiль … Але ми повинні сприймати дійсність такою , якою вона є , – і відпускати пoгані моменти.
Вибір завжди за нами: нести xворобливу ношу з собою або залишити її в минулому …