– Десь два тижні тому сиджу ввечері вдома, раптом син мені телефонує, – повідомляє 55-річний Марина Миколаївна. – Каже: “Мамо, виручай, крім тебе допомогти нам зараз нікому!” Що трапилося, питаю. Виявляється, Людмилу, невістку мою, швидка забрала. Син каже, я їду в стаціонар до неї, а зараз Іринку до тебе завезу. Візьмеш її, будь ласка?
Іринка – восьмимісячна онука Марини Миколаївни, дочка її сина Андрія і невістки Людмили. З невісткою у свекрухи відносини не найближчі, але не дуже й погані.
– Від моєї внучки мене з самого початку якось відсторонили, хоча я багато разів пропонувала своїм дітям допомогу! – каже Марина Миколаївна. – Давай, кажу, прийду, з коляскою погуляю, або вдома щось зроблю вам. Ні, дякую, нічого не треба, ми самі. Ну, не треба так не треба, я і пропонувати перестала їм свою допомогу. Дитину бачила востаннє, напевно, на початку весни ще. Потім всім сказали сидіти вдома, а Люда у нас має непростий характер, боїться всього постійно. До сих пір вдома сидить, все миє окропом і протирає хлором. То я до них і не ходила. Декілька разів запросила їх до себе, але вони відмовили відразу.
– Зрозуміло.
– Ну ось, а тут мені дитину везуть малесеньку прямо з речами! Але обставини такі, що не відмовиш дітям, адже розумію, що їм зараз не просто. Звичайно, кажу синові, вези. Подзвонила на роботу, домовилася про відпустку за свій рахунок, пояснила ситуацію, добре ще, що на роботі пішли мені назустріч.
Спочатку Марина Миколаївна думала, що бере внучку на пару днів, ну, в крайньому випадку, до вихідних. Спробувала заспокоїти сина, що нічого страшного не відбувається.
Але виявилося, що в даному випадку не так все просто.
– Запустила Людмила, не йшла до фахівців, у неї ж дитина на малесенька вигодовуванні, – зітхає Марина Миколаївна. – Нікому нічого не говорила до останнього, з температурою ходила. Ну хіба так можна? В останню мить встигли в стаціонар, добре ще, що доїхали.
Син Марини Миколаївни привіз дитину і дві сумки речей: одяг, баночки для прикорму, іграшки, підгузки.
– Давайте, каже, я вам швиденько м’яч надую, перш ніж до дружини поїду, – розповідає Марина Миколаївна. – Я говорю, який ще м’яч в таку хвилину? Навіщо? Великий такий м’яч, як в тренажерних залах, повідомив мені Андрій. Іринка не засинає у них, виявляється, поки її дві години не покачаєш, сидячи на м’ячі. Ще й вночі прокидається пару раз, Люда її годує, і знову годину-півтора заколисує на м’ячі, угу. Я мало не впала! Кажу, ви нормальні люди, навіщо ви до такого привчили дитину? Син тільки рукою махнув: “Мамо, не до того зараз”. Ну, кажу, не до того, так їдь до дружини, нічого тут розмови порожні вести, і не треба мені ніяких м’ячів. Я таким займатися не буду.
Син уже йшов, як Марина Миколаївна згадала ще про одну річ.
– А горщик, питаю, привіз? Син мені: “Ні, ось же підгузники, навіщо?” Я йому – ну все зрозуміло з вами. Давай, їдь вже, не тягни час.
Ситуація у Людмили дійсно виявилася дуже непростою.
– Подзвонила мені моя невістка, напевно, через тиждень тільки. Каже, як Іринка? Я відповідаю, все в порядку, не хвилюйся. Як вночі спить, запитує? Як з харчуванням? Так добре, все, не хвилюйся, кажу. Поправляйся, видужуй, ми тебе чекаємо. Але вона не заспокоїлася адже. Андрія запитує – як дочка, мовляв? Ти м’ячик їм привіз, надув? А син мій їй і відповідає – мовляв, мама сказала, що не треба м’ячик! Люда знову мені дзвонить. Мовляв, Марино Миколаївно, як же ви без м’яча справляєтеся? На руках качаєте? Я кажу, Людо, я що, схожа на якусь нерозумну людину, качати восьмимісячну дитину на руках? Поклала, світло вимкнула, по спинці погладила, вона і спить!
Людмила не повірила в таке і стала допитуватися, що і як.
– Ну я і сказала їй чесно, що перші ночі були, звичайно, дуже непрості у нас. Внучка кричала і плакала, просилася, щоб її взяли на ручки, але у мене не допросишся дуже! Я проявила твердість та терпимість – ні, і все. Хочеш кричати – кричи! І кричала, так, навіть сусіди приходили в першу ніч – що у вас сталося, мовляв. Ну, з сусідами у мене стосунки нормальні, сказала, що дитина маленька, мами немає, плаче. Вони зрозуміли та пішли. Години дві з половиною дитинка плакала, потім заснула. Вночі прокинулася, я їй водички дала, вона ще покричати намагалася, але вже недовго. Загалом, на третю ніч у нас все налагодилося! Увечері дитина лягає, я її поглажу, пісеньку заспіваю і виходжу з кімнати. Усе! Спить через десять хвилин. Син не повірив просто, коли побачив! Сказав, що я просто фея, для нас це вкладання такою проблемою було.
Банки з дитячими пюре Марина Миколаївна теж не використовувала – годувала внучку, як вона каже, з загального столу.
– Ну, звичайно, не ковбасою і не кислою капустою! – знизує вона плечима жінка. – Овочеві пюре готувала, нежирні бульйончики, кисіль, компот. Все Іринка прекрасно їла, ніяких проблем. І на горщик почала привчати її сідати, не весь час в підгузниках їй же ходити..
Загалом, сиділа з дитиною Марина Миколаївна два тижні, взявши на своїй роботі відпустку за свій рахунок, але подяки від невістки так і не дочекалася.
– Улаштувала мені справжню сварку, хотіла зі стаціонару вже піти без дозволу, бо я не правильно доглядаю за дитиною, бачте! – зітхає Марина Миколаївна. – Син там з нею розмовляв, що сказав, не знаю, але тепер Люда на мене ображається за нехороші методи, як вона висловилася! Каже: “У бідної дитини і так стрес, без мами залишилася, а ви ще додали, як ви могли!”
Тепер Марину Миколаївну знову до внучки не підпускають, не заслужила. Але невістка Люда рахує, що вона права, потрібно було порадитися з батьками, як з дитиною себе вести і чим її годувати.
