Дві рідні сестри завжди жили дружно. Світлана вийшла заміж першою, чоловік був з бідної сім’ї, але працьовитий. Вони важкою працею почали заробляти гроші та багатіти. Оксана відразу вийшла за Дмитра, він був з багатої родини. Світлана завжди запрошувала сестру з чоловіком в гості на всі свята. Та одного разу Дмитро повернувся від Світлани і сказав, що більше до сестри дружини ходити не буде. Відтоді сестри не спілкуються вже три роки.
Моя подруга Оксана вже довгих 3 роки не спілкується зі своєю рідною сестрою. І всі ці 3 роки я чую від неї одні лише нарікання на сестру Світлану:
– І навіщо ми їм тепер потрібні? Вони ж заможні, розбагатіли добре, ось і не спілкуються з нами.
Та я ж добре знаю обох сестер, ми колись давно вчилися разом з дівчатами. Світлана та Оксана були не розлий вода, між ними різниця рік, їм завжди було цікаво гуляти та бути разом. І не дай Бог сказати щось погане одній з них, інша тут же заступалася, – між сестрами були особливі теплі почуття. На всі свята, дні народження ми запрошували обох сестер. Навіть якщо покличуть одну, друга обов’язково скаже:
– А можна я зі своєю сестричкою прийду?
І так було поки сестри не вийшли заміж. Першою в 19 років вискочила Світлана. Батькам зять не подобався. Грошей на весілля теж не було. Але Світлана закохалася в свого Степана і ні про кого більше чути жодного слова не хотіла.
А після весілля Світлана зі Степаном поринули в сімейне життя і, не розраховуючи на допомогу своїх батьків та рідних ні з одного, ні з іншого боку, стали створювати своє сімейне гніздечко самостійно. Степан виявився хлопцем працьовитим, навіть трішки жадібним до грошей: після роботи ще й і таксував і складав копійку до копійки.
Оксана відразу відчула, що сестра Світлана віддаляється: коли не зателефонуєш їй, все у неї немає часу, якісь справи у неї постійно. А коли вже мала дитя, то і зовсім поринула в домашні справи. Оксана, по можливості, приходила до сестри і допомагала їй з дитям. Світлана була їй дуже вдячна:
– Оксанко, дякую, що виручаєш мене, бо я вже зовсім змучилася, як на роботу вийшла.
– Ви якісь з Степаном дуже жадібні до грошей, – невдоволено говорила Оксана, – лише заробітки у вас на думці одні, тому і не вистачає вам часу.
– Що значить заробітки лише на думці? – образилася Світлана. – А як нам жити? З батьків гроші тягнути? Мамі з татом ще й тебе заміж видати потрібно, – з образою промовила Світлана.
– Дивно, виходить я в усьому винна, що ти зі мною майже перестала спілкуватися.
І такі розмови траплялися майже постійно. Коли Світланин син трішки підріс і пішов в школу, Оксана майже перестала зустрічатися з сестрою. Світлана з Степаном відкрили свій квітковий павільйон, який відбирав у них майже весь вільний час. Подружжя працювало майже цілодобово.
Оксана нарешті вийшла заміж за чоловіка із забезпеченої родини. Дякувала Богу, що на своє житло збирати не потрібно, батько й мати чоловіка подарували однокімнатну квартиру з гарним ремонтом. Промовили, що це їм для старту, а на велику і гарну квартиру нехай самі заробляють. Молоді ще.
Але Дмитро, чоловік Оксани, виявився ще тим лінивцем: працював неповний день і любив гарно відпочити. Якщо молодому подружжю не вистачало грошей, то батьки Дмитра підкидали молодій сім’ї грошенят. Але батька Дмитра скоро не стало, а у матері зарплата була мізерною, – допомога сім’ї припинила надходити швидко.
Бігли роки. Світлана з Степаном багатіли, відкрили ще один квітковий павільйон, побудували гарний просторий будинок, поставили свою теплицю, в якій тепер вирощували і самі квіти, що було дуже вигідно і прибутково. До свят у них виходив хороший прибуток, коли продавали тюльпани.
Оксана з Дмитром, навпаки, ледь зводили кінці з кінцями, гроші швидко закінчилися, залишилося купа боргів. Підростали син з дочкою, а грошей не вистачало ні на що і вони знову позичали. Різниця між матеріальним достатком сімей двох рідних сестер добре відчувалася.
Світлана постійно запрошувала їх в гості на всі сімейні свята. Але Дмитро, після подібних святкувань, завжди був незадоволений:
– Розбагатіли твої родичі, з жиру бісяться, автомобіль дорогий купили.
Оксана теж постійно скаржилася мені:
– Розбагатіла Свєтка швидко, я тепер їй не потрібна, вони ті гроші не знають вже де діти.
А я слухаю і думаю про себе, ну як їх помирити. Уже сто разів я говорила Оксані, що не так вже й багато живе її рідна сестра, яку вона раніше так любила, та й зараз її поважає.
– Оксано, хіба це багатство?! Просто вони з молодості впряглись в один віз і тягнуть його все життя разом. Подобається їм працювати, гроші заробляти для своїх же діток, вони молодці великі, не бояться щось нове відкрити, в якусь справу вкластися. Це не кожному дано, ти живеш так, як у тебе склалося життя, а вона по-іншому, постійно працюють, втомлюються. Ви ж сестри.
– Ні, багатство розлучило нас, – залишається Оксана при своїй думці.
– Багатство знаєш у кого? – Не витримую я, – у тих, хто кілька сотень доларів за один раз в ресторані залишає, – просто за одну вечерю. А у твоєї сестри гроші зароблені своїм здоров’ям, на які вони по ресторанах не ходять і закордоном жодного разу не були ще, працюють роками.
Оксана замислюється, мовчить.
Але як сестер зібрати разом і помирити?! Світлані кажу, щоб перша помирилася з сестрою, вона відповідає, що Оксана знову буде їй заздрити; коли Оксані кажу, вона відповідає, що не потрібна своїй багатій сестрі вже не один рік.
А я не розумію їх обох. Дивлюся і не розумію, чесно!
