“Декому може здатися що це абсурд, але сильним варто боятися слабких.
Слабкі маніпулюватимуть вами, змусять вас бігати по колу Життя, і коло поступово звужуватиметься, поки ви не звалитесь з ніг і не запитаєте себе: а хто пожаліє мене?
Чому люди діляться на слабких та сильних? Не фізично. А на рівні думок та вчинків. Чому одні постійно стогнуть, постійно вимагають і нескінченно чекають допомоги від усюди, а інші, стиснувши зуби і стиснувши волю в кулак, мовчки допомагають собі самі, стаючи опорою та захистом для інших?
Коли кажуть, що слабкі від народження, так само як сильні, наділені силою, я в це не вірю. Я не вірю в це так само, як у те, що є люди, які від народження вміють читати та писати. Коли мене намагаються переконати в тому, що слабкі, навіть якщо захочуть, не зможуть стати сильними, а сильні не потребують тієї підтримки, яка так життєво необхідна слабким, мені хочеться пересісти в інший поїзд.
Слабкі і сильні – життєва позиція.
Слабка людина слабка не тому, що вона слабка, а тому, що може дозволити собі таку розкіш. Тому що поруч є той, хто дозволяє йому бути саме таким, той, хто готовий відповідати не лише за себе, а й за іншого. Скажу більше. Слабких людей немає. Є ті, кому вигідно бути слабкими. Сильні часто сильні не тому, що їм так хочеться, а тому що нічого іншого не залишається, крім як бути таким і крапка. А що там за цією крапкою з іншого боку тільки їм відомо.
І часто саме вони, ті, хто здаються вам сильними – залізними, незламними, тими, кому ви легко говорите звичне “ти-сильний-ти-впораєшся” – гостріше інших потребують тієї самої підтримки та захисту. Тому що сильніше зношені. Тому що глибше зранені. І втоми у них катастрофічно більше. І почуття самотності також. Тому що бути сильним – це означає, не розмірковуючи, приймати удар на себе. І собою і тільки собою перекривати будь-який пролом у будь-якій стіні.
Бережіть себе, сильні! Бережіть себе Будь ласка! Тому, що ви дуже комусь необхідні, хоча ваша Сила часто і є вашим найслабшим і незахищеним місцем.”
♡
