– Ти хоч фото прийшли, донечко, а то на весілля приїдемо і не впізнаємо зятя!

– Мамо, він фотографуватися не любить, ти потім із ним познайомишся, тоді й роздивишся! Ну бувай, мамо, я така щаслива!

– Він хоч людина хороша, ти зовсім про нього нічого не розповідаєш? Хороший?

Але дзвінок перервався, мама зітхнула, молодь, їм завжди ніколи…

Та розмова з мамою була два тижні тому, а тепер Віра просто не знала, що робити.

Вона сиділа на лавочці біля свого під’їзду, тримала перед собою телефон і думала, як сказати мамі, що весілля не буде.

Мама з батьком живуть далеко. Але і вони, і молодший братик Віри Вовка, і бабуся, і тітка Рита з дядьком Вітею – усі до неї на весілля збиралися. І вже квитки купили заздалегідь, хоча, звісно, справа не в квитках.

Просто Віра давно прибріхувала мамі, що просто чудово тут влаштувалася. І про роботу брехала, і про квартиру, а коли з Ігорем познайомилася, зовсім голову втратила.

Віра – продавчиня в чоловічому магазині одягу, хоча й навчалася на бухгалтера. Вона влаштуватися за фахом не змогла, а жити на щось треба, ну й пішла тимчасово.

А потім і звикла, бабуся завжди їй казала – від добра добра не шукають.Півроку тому до них у магазин зайшов симпатичний чоловік.

Довго костюм вибирав, вибрав найдорожчий, потім став із Вірою радитися щодо сорочки. А сам просто в очі їй дивиться:

– Я неодружений, нікому навіть порадити!

Наступного дня Ігор знову зайшов, дівчата Віру підбадьорювали.

– Іди, він через тебе прийшов, он очима тебе шукає!

Ігор і справді стояв і озирався, побачив Віру і дуже зрадів.

– Я зовсім не подумав, що однієї сорочки мало. Нову посаду отримав, поки до костюмів не звик. А що така дівчина симпатична тут робить? Тимчасово? Так я з роботою допоможу, а може, ми разом у кафе сьогодні повечеряємо і поговоримо?

За тиждень Віра просто пурхала.

– Скоро я від вас піду, Ігор обіцяв мені допомогти на місце бухгалтера влаштуватися, – розповідала вона подругам.

– Без досвіду роботи мене не брали, але в Ігоря там якась літня бухгалтерка і вона мене всього навчить!

А ще через місяць Ігор їй натякнув, що хотів би бачити її своєю дружиною. І що про таку жінку він завжди мріяв.

Віра була на сьомому небі від щастя.

Доля її не балувала, красунею вона не була, але в глибині душі завжди знала, що і до неї прийде справжнє кохання!

Поки Віра ще так і працювала в магазині, Ігор сказав, що з роботою треба трохи почекати. А потім він Вірочку попросив притримати для нього дорогі італійські костюми до розпродажу, коли на них знижка буде майже сімдесят відсотків!

– Мені ж треба на новій роботі мати гарний вигляд, та й до весілля костюм треба підібрати, чи не так, Вірочка?

– Звичайно! – просяяла Віра.

Вона знала, що дівчатка так роблять, щоб підзаробити.

На замовлення приховають для свого клієнта потрібний костюм, а потім зі знижкою продадуть. І клієнт задоволений, і продавцеві грошиків дасть , усі в плюсі, головне, щоб господар не дізнався.

Ну а для свого нареченого так взагалі без розмов. Віра і для себе вже стала весільну сукню придивлятися в салоні. Мало не купила, але вирішила почекати, поки вони заяву в РАЦС з Ігорем подадуть.

Мамі з батьком вона вже наговорила більше, ніж насправді було. Що заяву подали, що весілля восени, вона й сама вже вірила, що саме так і буде. Адже Ігор щовечора до неї заходив, а всі вихідні вони проводили разом.

Підійшов час знижок.

У новому костюмі Ігор був просто чудовий!

– Я теж сукню весільну пригледіла, коли підемо в РАЦС і сукню купувати? – погладжуючи костюм, зніяковіло запитала Віра.

Насправді їй було незручно, сукня була дешевшою в рази, ніж костюм, але теж дуже дорога.

Віра до таких речей не звикла, але їй же треба своєму нареченому відповідати. Їй усе це не так важливо, вона не розпещена ні увагою, ні грошима. Але якщо в Ігоря така робота, вона не може бути сірою мишею.

Він такий розумний і добрий, просто незвичайний, мама й тато побачать його і зрозуміють, який хороший Ігор і як їхній донці пощастило! – посміхалася своїм думкам Віра.

– Віро, ми тебе прикрили, але Іван Сергійович здивувався, що такий ходовий розмір костюма не купили до розпродажу! – невдоволено їй висловила головна продавчиня.

– Це мій наречений, у нас весілля скоро, – промямлила Віра.

Вона була засмучена, якесь дивне передчуття в неї виникло, адже Ігор, як костюми отримав, так більше їй не дзвонив, а там ціна на них позамежна! Її батьки взагалі собі, напевно, й не уявляють, що звичайний чоловічий костюм може стільки коштувати.

Але справа взагалі не в ціні, ну допомогла вона нареченому з величезною знижкою їх купити. Та тільки у Віри раптом виникло відчуття, що її просто використовували.

До цього вона й уявити не могла, що заради грошей з нею ось так можуть вчинити. Може просто в Ігоря багато роботи? Але він не дзвонив, а телефон його був недоступний, Віра була в розпачі.

Що робити?

Через два місяці батьки і рідня до неї на весілля приїдуть. Вона і так за їхніми мірками невдаха і стара діва, Вірі вже двадцять п’ять.

Мама казала, що тітка Рита з дядьком Вітею не вірять, що Вірочка заміж виходить.

Вважають, що Віра не така красуня, як їхня дочка Ірина, щоб так вдало вийти заміж. І виходить, що вони мали рацію!

Віра вкотре дістала мобільник, щоб зателефонувати мамі і сказати, що весілля не буде. І мало не розплакалася, ну точно вона дурна невдаха, закохалася в якогось пройдисвіта, а він її використав і зник!

Віра засмучена, не знає що й робити.

– Привіт, ти чого така кисла? – вона підняла голову, до під’їзду підійшов хлопець, що живе поверхом нижче, Микола здається.

– Що сумуєш, знову десь накосячила? – він розсміявся і Віра розлютилася.

– Тобі то яке діло?

– Зараз ніякого, поки мені від тебе більше не прилітало і не припливало! – так само весело відповів їй Микола. Явно натякаючи на те, що трапилося місяць тому.

Місяць тому Віра його затопила, сама не зрозуміла, як так вийшло, труба у ванній потекла, а вона не помітила, що вона капає. А на зміну пішла, труба й рвонула. Микола під нею квартиру знімає, добре швидко вдалося стояк перекрити.

Щоправда, він із Віри грошей не взяв, тільки посміявся, що заміж їй час, тоді й порядок у хаті буде. Але Віру цей натяк страшенно розлютив, йому то яке діло?

– Заміж чи що ніхто не бере, а Віро? – не відставав Микола. І Віра подивилася на нього так, що він несподівано розсміявся.

– А що, ти темпераментна, мені такі подобаються! Виходь за мене, не пошкодуєш!

– Та йди ти! – Віра схопилася з лавки і пішла додому.

Ну що за день, усе шкереберть, та ще цей сусід знизу знущається!

Але наступного дня вони знову зіткнулися, і Микола продовжив:

– Слухай, а до речі, непогана ідея, ти мені давно подобаєшся, може, й справді, за мене заміж підеш? Я хороша людина, мені щоправда з дівчатами не щастить, але щось мені підказує, що в нас із тобою все вийде!

За кілька днів Вірі набридли ці знущання і вона вирішила підіграти сусіду.

– Добре, я згодна, давай одружимося! Ну що, одразу передумав, га? – Віра розсміялася, побачивши здивування на обличчі Миколи.

Але Микола виявився, мабуть, хлопець серйозний. Уже через день він зустрів Віру біля під’їзду і суворо запитав.

– У тебе паспорт із собою? Тоді поїхали!

– Куди? – не зрозуміла Віра.

– Як куди, до РАЦСу заяву подавати, ти ж погодилася начебто? Чи передумала вже, злякалася, так? – Микола знову над нею сміявся, але при цьому так дивився, що Віра почервоніла від його відвертого погляду!

– Причому тут злякалася? Просто з якого дива я буду виходити заміж без кохання, я тебе взагалі не знаю! – обурилася Віра.

– Ось це ти правильно сказала, давай спочатку трохи познайомимося, а потім у РАЦС поїдемо, – погодився Микола підійшов до неї, обійняв і поцілував, Віра навіть схаменутися не встигла і запізно дала йому ляпаса!

– Рука хльостка, важка, як у мамки моєї, мені пасує, – потираючи щоку весело посміхався Микола, а в очах його було ще більше інтересу до цієї молодиці…

Восени відбулося весілля Вірочки та Миколи.

Батьки Віри були в захваті від зятя! Хлопець просто золото, відразу по ньому видно. Віру із РАЦСу на руках виніс, кохає її, очі просто сяють, тільки й чути,” – Вірочка моя сказала, Вірочка хотіла так…”

Виявилося, що Микола квартиру знімав, щоб своїм батькам довести, що може жити самостійно. І довів, сам на роботу влаштувався, за квартиру платив, сам у порядку її утримував і навіть готувати навчився. Та ще й дружину знайшов чудову!

Тепер Вірочка у свекра на фірмі працює бухгалтером, а Миколу батько своєю правою рукою зробив.

Син його Микола гідний бути главою фірми, коли батько від справ відійде, він це довів, і тепер батько його і мама за Миколу і Вірочку дуже раді.

І звісно і ті, й інші батьки, з радістю тепер чекають не дочекаються онуків.

Адже кажуть, що тільки онуки – це справжні діти і з ними бабусі й дідусі молодіють і починають жити заново