Олена вийшла заміж у сорок п’ять років. Олена знала, що не може стати мамою, тому ніколи не наважувалася на такий крок, щоб поруч з нею не засмучувати ще одну людину, яка хоче мати сім’ю.
Жінка заявляла про це відразу, і більшість чоловіків відразу посилалися на зайнятість і йшли своєю дорогою, а ті, хто заспокоювали її і казали не засмучуватися, затримувалися не надовго.
Дмитро виявився тією людиною, яку слова Олени не налякали. Він мав вже доньку і інших дітей він не потребував, про що і повідомив відразу жінці.
А вже через кілька місяців після знайомства чоловік зробив Олені пропозицію.
Жінка не стала довго думати і одразу ж погодилася вийти заміж за нього.
Так подружжя стало жити разом.
Одного дня Дмитро повернувся з роботи раніше. Та Олена вже встигла приготувати вечерю.
– Привіт, люба! Як минув твій день? – Запитав чоловік, роздягаючись.
– Добре все минуло, дякую, – відповіла Олена, обертаючись. – А в тебе?
– Втомився дуже, але нічого особливого, все як завжди.
До речі, сьогодні телефонувала Світлана. Сказала, що завтра ввечері зайде до нас, – спокійним тоном промовив чоловік.
Світлана була донькою Дмитра від першого шлюбу. Нещодавно дівчині виповнилося 25 років.
І хоча Олена завжди намагалася підтримувати добрі стосунки з дівчиною, іноді між ними виникала напруга. Особливо тепер, коли Світлана стала молодою матір’ю.
– Добре, нехай приходить, – погодилася Олена, намагаючись приховати роздратування. – Може, хоч цього разу вдасться поговорити спокійно.
Дмитро, з подивом, зітхнув і, почухавши потилицю, сів на диван поруч із дружиною.
– Знаєш, вона дуже хвилюється. Тепер на ній відповідальність не тільки за себе, а й за дитину, вона ж матір.
Олена кивнула у відповідь чоловікові, з гіркотою усвідомивши, що розмова буде непростою.
– Я розумію, що їй важко дуже зараз, але хіба це привід перекладати свої обов’язки на інших? А в нас своє життя! Я теж людина зі своїми проблемами і турботами.
Дмитро уважно глянув на Олену і насупив брови.
– Так, звичайно, але вона таки моя сім’я, єдина моя дитина. І, якщо чесно, мені здається, що тобі варто виявити трохи більше поваги та розуміння до моєї дочки.
Олена ці слова сприйняла невдоволено.
– Розумієш, Дмитре, я вже давно пояснила всім, що діти – це не моя доля, на жаль. Ти знав це, коли ми одружилися. І ось тепер твоя дочка чекає, що я просто покину свою роботу і сидітиму з її дитиною?!
Дмитро похмуро опустив голову, намагаючись знайти відповідні слова для того, щоб переконати дружину.
– Ну, можливо, просто поговоримо з нею потрібно? Послухаємо, що Світлана скаже?
– Гаразд, поговоримо, але обіцяю заздалегідь: я не збираюся змінювати своє життя заради того, щоб догодити твоїй дочці, – Олена зітхнула і вирішила піти чоловікові на поступки.
Наступного дня Олена прийшла ближче до вечора. Вона виглядала стомленою, але посміхнулася, побачивши Світлану.
– Добрий вечір, тітко Олено! Дякую, що погодились зустрітися.
– Привіт. Проходь, сідай. Чай будеш? – Олена постаралася відповісти дружелюбно.
Донька чоловіка присіла на диван і, струсивши довгим волоссям, поклала сумочку поряд.
– Ні, дякую, мабуть, я відмовлюся! Не до чаю. Мені потрібно якнайшвидше обговорити з вами дещо важливе.
Олена відразу сіла навпроти неї і приготувалася уважно її слухати.
– Що сталося? – Запитала вона, намагаючись зберігати спокій.
– Справа в тому, що моя відпустка по догляду за дитиною скоро закінчиться, і я не знаю, що робити далі. Я не можу залишити свого малюка ні в дитячому садку, ні з нянею, адже це зовсім чужа людина мені. Мені потрібен хтось, кому я довіряю, – з натяком промовила молода жінка.
Олена відразу зрозуміла, куди веде розмову падчерка та навіщо саме вона прийшла.
– Світлано, я розумію твою ситуацію, але я не можу взяти на себе турботу про твою дитину. Я маю свою роботу, свої плани…
– У вас же нема своїх дітей! Чому б вам не допомогти мені? – Спробувала заперечити жінка.
– Тому що це не мій обов’язок зовсім. Я не планую брати на себе відповідальність за чужу дитину, – похитала головою Олена, адже їй дуже не сподобалося, що донька чоловіка до неї таким тоном говорить.
– Ви не розумієте мене зовсім просто! Я так втомилася! Мені потрібна допомога! – Світлана ледве стримувала сльози.
Олена встала і підійшла до вікна, відчуваючи, як наростає внутрішнє нерозуміння.
– Світлано, я співчуваю тобі, правда. Але в мене своє життя, і я не готова змінювати в ньому кардинально все заради того, щоб сидіти з твоєю дитиною, – розвела руками жінка.
– Значить, ви зовсім не хочете мені допомагати? – сказала вона, витираючи вологі очі.
Олені раптом стало шкода молоду матусю. Вона подивилася на неї з глибоким жалем.
– Можливо, тобі варто спробувати няню знайти.
– Які ще няньки? Ви смієтеся? Мені потрібна підтримка сім’ї, – обурилася Світлана.
Олена знову присіла на диван, намагаючись зберігати спокій. Тон, яким Світлана просила про допомогу, зовсім не подобався їй.
– Світлано, в такому разі, тобі доведеться шукати інший спосіб вирішення проблеми.
Молода мати мовчки взяла сумочку і вийшла з кімнати. За кілька хвилин грюкнули вхідні двері, і квартира поринула в тишу.
Дмитро, який усе пропустив через прийняття ванни, з подивом глянув на дружину.
– Я зробила все, що могла! – знизала плечима Олена.
Минуло кілька днів після розмови. Олена намагалася відволіктися від думок про те, що сталося, але щоразу, коли бачила свого чоловіка, згадувала про нього знову і знову.
Увечері наступного дня, коли вони сиділи разом на дивані, чоловік вирішив порушити цю тему знову.
– Оленочко, я розумію, що тобі складно, але, будь ласка, подумай добре ще раз, – почав він обережно. – Світлана, справді, потребує нашої допомоги, їй дуже важко, зрозумій.
– Дмитре, я вже казала тобі, що не збираюся кидати свою роботу заради її планів. Я не повинна дбати про чужу дитину! – Олена глянула на чоловіка з явною недовірою.
– Але ж вона моя рідна дочка! – обурився чоловік. – Я думав, що ти її теж сприймаєш, як свою власну дитину.
– Ні, – похитала головою Олена. – Підтримка – це одне, а повна зміна способу життя – зовсім інше. Я не готова до цього. Зараз я своє життя присвячу чужій дитині, а хто про мене подумає на старості років, коли у мене й копійки за душею не буде. Ну точно не твоя донька.
Дмитро із невдоволеним обличчям підвівся з дивана і кілька разів повільно пройшовся по кімнаті.
– Олено, ти розумієш, що їй дуже важко? Вона молода жінка, яка намагається збудувати кар’єру, але при цьому змушена справлятися з материнством. Їй потрібна допомога.
– То чому саме я маю її надавати? Чому не ти? Чи, можливо, твої батьки? – Олена відчула, що вже не може вдавати з себе спокійну людину.
– Мої батьки живуть далеко, і мають свої турботи. А я не можу покинути роботу зараз, бо більшу частину наших доходів в сім’ю приношу саме я!
Олена сумно зітхнула і заплющила очі на мить, намагаючись заспокоїтися.
– Я розумію, що ситуація досить складна, але я не можу зробити те, чого не хочу. Якщо Світлана не хоче залишати дитину з нянею, значить, їй доведеться самій вирішувати цю проблему.
– Будь ласка, просто подумай про це ще раз. Не поспішай з відповіддю, – Дмитро знову сів на диван і спокійно подивився на дружину.
– Добре, я подумаю, але не обіцяю, що зміню свою думку, – відповіла жінка.
Вночі Олена довго не могла заснути. Її думки постійно поверталися до розмови цієї.
Вона розуміла, що її позиція може здатися егоїстичною, але в глибині душі Олена чудово знала, що не готова стати нянькою для чужої дитини і забути про себе і свої інтереси, адже це і роботу потрібно кидати і все.
Наступного ранку Олена прокинулася раніше, ніж звичайно. Вона заварила собі чашку ароматної кави і сіла за стіл, розмірковуючи над ситуацією.
Можливо, є якийсь компроміс, який задовольнить усіх?
Увечері, коли Дмитро повернувся з роботи, Олена підійшла до нього із готовою пропозицією.
– Я думала над цим питанням усю ніч, – почала вона. – І ось що я пропоную: давайте знайдемо гарний дитячий садок, де Світлана зможе залишити дитину на кілька годин на день. Я готова сплатити половину вартості, якщо вона сплатить іншу половину.
– Це досить щедра пропозиція. Думаю, що донька оцінить твою готовність допомогти, – Дмитро здивовано підняв брови.
– Звичайно, я не збираюся повністю брати на себе турботу про її дитину, але готова допомогти фінансово. Сподіваюся, це допоможе їй впоратися із ситуацією.
Однак наступного дня Дмитро поговорив з дочкою і з’ясувалося, що Світлана не прийняла її пропозиції.
Олена теж не могла збагнути чому.
– Що? Чому? – Запитала вона, намагаючись зберігати спокій.
Дмитро зітхнув:
– Сказала, що не хоче віддавати дитину до дитячого садка. Їй потрібна постійна підтримка та увага, які можуть дати лише близькі люди, а чужі ніколи не дадуть.
– На жаль, але більше я запропонувати не можу.
– Я розумію тебе в цьому, Олено, – з гіркотою промовив чоловік. – Сама ти кидати роботу, звісно, не хочеш?
– Ні, звичайно! Вона працюватиме, зароблятиме собі на пенсію, а я – сидіти буду з її дитиною? Хто подумає про мою пенсію? – обурено відповіла Олена.
Дмитро образився на дружину за відповідь таку.
Відтоді щовечора між подружжям стали траплятися сварки. Через місяць Олена подала на розлучення, бо чоловік постійно просив її залишити роботу і допомагати її доньці.
Дмитро дуже просив дружину не робити цього, мовляв, вона нікого собі не знайде і сім’ї у неї не буде, а от він – з легкістю одружиться знову і знайде собі іншу дружину, яка дбатиме про його рідних дітей, які будуть опорою згодом для неї.
Чи вірно вчинила Олена? Можливо, було варто таки поступитися і мати сім’ю, а не жити тепер одній?
Фото ілюстративне.
