Автор: Юлія Сливка
- Добрі люде є фсюде, – каже мій дідо, якому минуло 96, і прасує собі чорну, як рілля, сумну сорочку. в нагрудній кишені щось дзеленчить. ніби монети.
•
перший раз діда старенького засудили на розстріл, коли йому було дев‘ятнадцять.
• - Діду, а за шо?
• - Та як за що?.. За Україну.
•
дідо_старенький був упівцем.
•
я маю багато записів у телефоні, де він розповідає про засідки в Бродах і про те, як вони з побратимами взимку в лісі могли зупинитись подрімати просто прихиливши до землі гілляку.
•
схопили.
•
потрапив в полон.
•
катували.
•
довго катували.
•
дідо потрапив в полон, а звідти – у список на розстріл, але втік через вікно хати, де всіх утримували, поки ворога відволікала Ірина.
(вони були з одного села).
•
якби діда тоді схопили знову, розстріл був би його мрією.
•
що було потім за це з Іриною дідо не розповідає.
плаче.
•
вдруге це було у двадцять два.
•
хтось його здав, а з ним – три його товариші. хтось здав їх криївку. всі, крім нього, були поміж собою рідними братами.
•
дідо_старенький каже, гатили кілька діб.
•
ногами.
•
ланцюгами.
•
а потім вдосвіта побитих, зболених вивели в поле.
на смерть.
•
тоді була сильна зима і сніг по коліна.
•
їх роздягли наголо.
•
сміялись.
•
але один з розбійників по дорозі на місце страти несподівано, тихо сказав дідові впасти, як тільки він почує постріл.
•
чому він це сказав?
•
може, той чоловік хотів мати трохи менше гріхів на Страшному суді.
•
не знаю.
•
чому він це сказав саме дідові?
•
це могла бути просто фортуна.
випадковість і не більше.
•
дідо став на хрестик – місце свого розстрілу.
•
(місце свого розп‘яття).
•
він зовсім не знав, чи не глузують з нього знову.
бо могло бути всяке.
бо дати комусь надію, точно знаючи що вона – марна, часом навіть гірше за розстріл.
•
але той чоловік не збрехав.
•
дідо впав акурат, ніби розстріляний.
і ще так довго лежав голий на морозі разом з братами, які поволі – сантиметр за сантиметром – повзли по білому полотні чорними багряними плямами.
•
дідо – повз голою шкірою по пекучому снігові кілька кілометрів.
(потім, коли всі розійшлись).
•
а далі – біг.
біг світ за очі, знову не знаючи, чи не попадеться зараз втретє!
•
(кажуть, мати розстріляних, почувши тоді про одночасну смерть трьох своїх синів, одразу збожеволіла. і ходила по селі безумна, неприкаяна до глибокої старости).
•
а діда тоді спас німець.
•
німак (як дідо каже) врятував не тільки молодого діда, а й його сина, який не народився б чотири роки по тому, мою маму, мене і навіть мою доньку.
•
він врятував весь наш рід.
•
нікого з нас би на світі не було, якби одного разу вдосвіта якомусь німакови раптом не встрілило в голову вистрілити трохи вище голови.
•
(Господи, згадай його, коли прийдеш у Царство Небесне).
•
так, #дідостаренький пережив багато. • так багато, що в його очі чомусь моторошно дивитись. • я ніколи не витримую дідового погляду, скільки б не силкувалась! • ці дивні очі. • я більше ніколи не зустрічала таких, як в діда. погляньте. дуже великі карі зіниці і тонкі-тонкі блакитні береги. • цікаво, чи вони стали такими од віку? • чи, може, тому що бачили дуло смерти? впритул. • дуло смерти, причиною якої завжди були люди. • злі. • підлі. • лукаві. • жорстокі. • люті люди! • але #дідостаренький не вчить мене їх ненавидіти.
•
він каже натомість «добрі люде є фсюде» і прасує чорну, як рілля, собі сорочку, з нагрудної кишені якої дзвінко на землю розсипаються тризубці, – дідові нагороди за волю України.
•
з бляхи.
•
ця країна, за яку йому наживо зривали нігті, гнобили, ганьбили і розстрілювали, діда старенького нагородила бляхою.
•
ніби поганьбилась сама.
•
але #дідостаренький підіймає жовтий бляшаний тризубець з землі і цілує, як найсвятіший хліб. • він багато разів міг би продати цю країну за тридцять срібняків, він міг би ненавидіти її всім своїм нутром, а разом з нею всіх на світі людей, що завдали йому несамовитого болю, але він лагідно (як завжди) каже: • Йуля • добрі люде є фсюде • і далі прасує собі ту сумну вишиту сорочку. (#дідостаренький нині йде на могилу, на молебень за незалежність України).
•
так, ніби в його житті чорна лише вона.
