Так сталось, що зі свекрухою не спілкуємось вже понад п’ять років. То ж тепер уявіть моє здивування, коли вона подзвонила мені, щоб запросити нас на святкування Великодня до них на дачу. 

Вісім років тому я познайомилась з Василем в кафе. Я тоді випадково вилила на нього каву, а він замість того, щоб насварити мене, чи вимагати компенсації, покликав на побачення.  

Період легковажних побачень тривав недовго і ми швидко перейшли до серйозних стосунків. Тоді Василь вирішив, що оскільки в нього на мене серйозні плани, то потрібно познайомитись з батьками. 

Я пропонувала забронювати столик в ресторані і познайомитись з усіма разом. Та Василь сказав, що це дуже напружено буде.

– Спочатку потрібно нам познайомитись кожному з батьками, а потім вже їх знайомити між собою. 

Цей аргумент Василя мені здався розумним. Тому і погодилась на окремі знайомства. З моїми батьками питань не було. Вони радо прийняли Василя в сім’ю і вже під кінець називали його синочком. 

Знайомство з майбутньою свекрухою пройшло не так добре, як я уявляла. Я запідозрила щось неладне, коли ми з Василем прийшли, а на нас чекав накритий стіл, Галина Михайлівна і донька сусідки Валі Люба.

– Ой, а ось і ви! Ми вже зачекались на вас. Синку ну знайом нас скоріше зі своєю гостею.

– Мамо, що це за вистава? Навіщо тут Люба? 

– Ну як же ж? Вона така хороша дівчинка, ти б звернув увагу. І розумна, і красива, і скромна. До того ж живе поруч, ну що тобі ще потрібно? Ідеальна дівчина. А ти в дім приводиш усіляких прости господи…

– Досить! Я більше не маю сил це терпіти! Збирайся, Улю, ми йдемо. 

Я тоді подумала, ну подумаєш свекруха трохи перегнула гілку. З ким не буває? Крім того, Василь в неї єдиний син, то ж зрозуміло, що вона хоче для сина найкращого. Ну словом я наївно вірила, що Галина Михайлівна прийме мене в сім’ю. 

Ми поступово готувались до весілля. Галина Михайлівна наче більше і не докучала нам Любою, але і до мене ставилась прохолодно.

– Уляно, передай Васильку, хай заїде до мами і забере свої улюблені варенички! А то ж вдома певно їсти зовсім нічого немає. 

Такі напружені стосунки тривали у нас близько двох років. Та я не покидала надій, що свекруха нарешті стане м’якшою стосовно мене. Наше з Василем весілля стало остаточною крапкою в стосунках з Галиною Михайлівною. 

Коли настала черга батьків вітати молодят, то мої сказали зворушливу промову, я бачила навіть як Василь сльозу пустив, і подарували нам машину. А потім слово взяла Галина Михайлівна. Словом такої вистави світ ще не бачив. 

– Хочу підняти цей бокал за того сина, який радився в усьому з мамою. За того, що кожен раз радісно біг до мене за порадою. Шкода, що тепер ти змінився і не дослухався до мами в такому важливому питанні, як вибір дружини. Любочка така гарна дівчинка, а ти обрав цю вертихвістку. І подарувати вам хочу свої гірки сльози. 

Закінчивши свою промову свекруха почала плакати, та так голосно, що чули певно аж в сусідньому залі. 

– Мамо, думаю тобі краще піти. Не псуй нам весілля, будь ласка.

– Дожилась, син виганяє рідну матір з весілля. Сподіваюсь вона покине тебе скоро і тоді згадаєш маму. Та пізно буде вже. 

Свекруха пішла, але весілля було зіпсовано. Пам’ятаю, так плакала тоді. Ніяк не могла зрозуміти, що такого я зробила Галині Михайлівні, що вона так мене принизила на очах у всіх. 

З моменту весілля пройшло вже п’ять років. Але після того випадку ні я, ні Василь не спілкувались з Галиною Михайлівною. А нещодавно ми з чоловіком дізнались чудову новину. У нас буде дитина. Не знаю звідки про це довідалась свекруха, але в четвер, перед Великоднем подзвонила.

– Улю, привіт. Вітаю вас з сином з вагітністю. Бажаю, щоб дитинка народилась здоровою. Запрошую вас з Василем на святкування Великодня у мене на дачі. 

– Дякую за привітання, ми подумаємо. 

Я певно хвилин десять сиділа в ступорі. В такому стані мене і знайшов чоловік. 

– Улясю, ти чого? Щось сталось? З дитиною погано? 

– Дзвонила твоя мама і запросила нас в неділю в гості. 

Тепер в ступорі була не тільки я, а й Василь. Словом ми вирішили поїхати. Чоловік правда не одразу погодився, але я вмовила. 

– Потрібно бути розумнішими і самим зробити перший крок назустріч. Тим паче в неї скоро буде онук. 

Святкування Великодня пройшло добре. Галина Михайлівна покликала і моїх батьків і при всіх попросила вибачення за свою поведінку на нашому весіллі. 

– Пробачте мені, дітки! Я справді хотіла як краще! А вийшло тільки гірше. 

Я рада, що Галина Михайлівна усвідомила свою помилку і знайшла сили попросити вибачення. Та і Василю теж потрібна мама. Бачила, як сильно він переймався через їх сварку.