Моя знайома Олена працює перукарем. Вона розповіла кумедну історію, як одного разу до них у салон прибіг без запису переляканий дідусь з онучкою і запитав:
– Дітей стрижете?
– Стрижемо, – кивнула Олена.
– Ну тоді підстрижіть, будь ласка, цю дівчинку! Терміново! – Благав дідусь і зняв шапку з дівчинки.
А їй від сили – років зо три. Виявилося, вона сама підстригла собі чубчик і кіски. Як спромоглася. Криво і навскіс.
– Батьки приїдуть за годину! -Дідусь розгублений. – Вони ж більше її мені не довірять … Виправте, якщо вийде …
Олена посадила маленьку клієнтку на найвищий стілець. Дівчинку звали Іванка.
– Іванко, ну навіщо ж ти підстриглася? – сміючись, запитала Олена.
– Хто ж тобі дозволив?
Іванка суворо подивилася на Олену з-під свого косого чубчика і пояснила:
– Я сама собі дозволила!
Дівчинці тій було три роки. А мені – 38. І я, ось тільки зовсім недавно, навчилася собі дозволяти. Дозволяти те, що раніше здавалося немислимим.
Не працювати з людьми, які мені не подобаються.
Не читати те, що не хочу, навіть якщо це модно.
Не подобатися тим, кому “дуже важливо” сподобатися.
Не виправдовувати чужих очікувань, не бути зручною.
І ще багато ситуацій у моєму житті, коли я – Іванка і дозволяю собі … бути собою і більше ніким.
© Ольга Савельєва
