– Ти невдячна дочка. Чого це нашу маму має доглядати невістка, якщо є ти, донька рідна? – заявив мені брат.
Я після цього навіть чути про нього нічого не хочу. Мама все життя для нього старалася, фінансово допомагала, дітей йому виростила, а коли злягла – стала йому непотрібною, тоді вони про мене і згадали, хоча до того не бачилися багато років зі мною, не вважали за потрібне родичатися чи навіть із святами вітати.
З Юрієм, своїм братом, у нас ніколи не було гарних стосунків, він – старший брат, якого ніколи не цікавили проблеми молодшої сестри, різниця у віці у нас всього три роки, але відстань між нами була значно більшою.
До того ж, я завжди відчувала, що мама до брата ставиться значно прихильніше, ніж до мене. Тому відразу після школи я поїхала поступати в інше місто, і мені було краще жити в гуртожитку з чужими людьми, ніж вдома, з рідним братом, який звик, що за нього мама все робить, Юрій навіть тарілку за собою не мив, не кажучи вже про те, щоб прибрати в своїй кімнаті.
Моїм студентським життям мама не дуже цікавилася. Брат вирішив одружитися і привів невістку додому.
Квартира у нас трикімнатна, і Юрій вирішив, що він житиме з мамою, місця всім вистачить.
– Донечко, оскільки брат першим обзавівся сім’єю, то нехай вони уже живуть тут. А тобі дістанеться бабусина однокімнатна квартира, – пообіцяла мені тоді мама.
У нас і справді була спадкова однокімнатна квартира, яку мама здавала і отримувала додатковий прибуток. Житло не нове, але я вирішила, що так навіть буде краще, бо мати справу з братом я не хотіла.
Тим часом, я також вийшла заміж, і ми з чоловіком пішли на оренду, а одночасно збирали гроші на своє житло.
– Дарино, нам не варто ні на кого сподіватися, тим більше на твоїх родичів, – попередив мене мій чоловік. Він як у воду дивився, бо ті події, які стали розгортатися далі, показали, що він був правий.
– Доню, я поки-що не можу на тебе квартиру переписати, нам грошей не вистачає, – сказала мені мама. – Давай, трохи пізніше, коли брат стане на ноги.
Я промовчала, бо розуміла, що інтереси брата мама завжди ставила на перше місце.
– Нема на що чекати, перший внесок ми маємо, треба брати кредит і купувати квартиру, – прийняв рішення мій чоловік.
Так ми і зробили. Але коли його батьки дізналися, що ми наважилися на такий крок, то дали нам 30 тисяч доларів, за що ми їм дуже вдячні, так що нам залишилося виплачувати дуже мало. Ми взяли відразу трикімнатну квартиру, з розрахунку на те, що у нас будуть діти, і треба їх буде розмістити в окремих кімнатах.
З’явилися діти і у брата. Коли невістка радісно повідомила, що чекає двійню, брат заявив, що трикімнатна квартира – затісна, треба купувати будинок.
Мама не придумала нічого кращого, як продати дві свої квартири, щоб виконати бажання улюбленого синочка – жити однією великою родиною в заміському будинку.
– Не переживай, Дарино, я про тебе не забула. Зараз я мала так зробити, але я зароблю і віддам тобі твою частку, – винувато пообіцяла мама.
Мені і справді нічого не залишалося лише як змиритися і чекати, от тільки я розуміла, що чоловік мій був правий, і чекати допомоги від моєї рідні не варто.
Минали роки. Мама поки могла працювала, і всі гроші вона вносила в бюджет брата. Потім мама осіла вдома, і стала ростити онуків – готувати їм сніданки, обіди і вечері, водити в школу, робити з ними уроки, після чого ще й відвідувати різні гуртки.
Одним словом, своє життя мама повністю посвятила брату, але як тільки захворіла, то стала йому непотрібною.
Мама довго лежала в лікарні, брат мені зателефонував, щоб мене присоромити, мовляв, я погана дочка, що мені до здоров’я мами байдуже.
Я передала гроші, щоб брат міг належно про маму попіклуватися. Але цього виявилося замало, невістка не захотіла забирати маму додому, вона не хоче доглядати за лежачою свекрухою, каже, що для цього є я, рідна донька.
Брат наполягає, щоб я забирала маму до себе, каже, що так буде правильно.
Мені шкода маму, незважаючи на все, що сталося, я її люблю. Вона просто поплатилася за свою доброту, адже брат з невісткою не оцінили нічого з того, що мама для них зробила.
Тут треба віддати належне моєму чоловікові, він запропонував забрати маму до нас, бо це наш обов’язок їй допомогти у важкій ситуації. А з братом я припинила будь-яке спілкування, не хочу навіть нічого про нього чути, нехай це буде на його совісті.
