– Дочка, я тебе не люблю, і нічого не можу з цим вдіяти, – сказав батько.
Від його слів у Поліни защеміло серце.
– Ти ж казав, розкаявся, що покинув мене, і тепер хочеш бути із сім’єю.
– Я брехав, дуже ти, дочко, зручна і багата.
***
Тато Поліни Андрій Романович пішов, коли їй виповнилося десять. Повернувшись зі школи, вона побачила, що не вистачає холодильника, пральної машини, мікрохвильової печі та нещодавно купленого дивана.
Зникла навіть її модна лялька, яку родичі подарували на день народження. Поліна подумала, що їх пограбували, проте все виявилося прозаїчнішим, тато з’їхав до іншої жінки, поки їх з мамою не було вдома.
– Я заробляю більше за тебе і купив усі ці речі, так що вони по праву мої, – заявив він Поліниній мамі.
– Хоч би ляльку поверни, її подарували Поліні!
– Дівчинка вже велика, їй лялька не потрібна, а в моєї Наталки маленька дочка.
Поліну боляче вразило байдуже слово “дівчинка”, ніби тато говорив про абсолютну незнайомку.
“Не міг мій добрий тато так просто про мене забути”, – переконувала вона себе.
Але подальші події показали, що міг. Андрій Романович не приїжджав до Поліни, не кликав у гості, заблокував її номер, а коли вона підстерегла його біля будинку, заявив:
– Не приходь сюди більше, я плачу аліменти, значить, нічого тобі не винен!
Аліменти теж незабаром припинилися, і більше Поліна нічого не чула про батька до недавнього часу, доки Андрій Романович не підстеріг її біля під’їзду.
Вона не відразу визнала в лисуватому чоловіку свого батька і зрозуміла, хто це, лише коли той назвав її Полінкою – тростинкою.
Розгублена Поліна схопила свого здивованого чоловіка за руку і потягла за собою до будинку.
– Це правда твій тато? – спитав Віталій. – Чому ти не зупинилася з ним поговорити?
– Бо не хочу його бачити, – відрізала Поліна.
Чоловік здивовано округлив очі, але вона лише відмахнулася у відповідь на невисловлене запитання. Віталій виріс у повній сім’ї, де всі любили один одного, і не зміг би зрозуміти, що в інших сім’ях стосунки зовсім інші.
***
Вдома Поліна іноді виглядала з вікна і бачила, що батько сидить біля під’їзду, чекає на неї. Коли зовсім стемніло, Віталій запитав:
– Може, покликати його сюди? Шкода ж.
Натомість Поліна накинула куртку і спустилася сама. Вона зупинила батька, який знову кинувся обійматися, і суворо запитала:
– Що тобі треба?
– Побачитися захотів, адже двадцять років не бачилися. Чув, ти вийшла заміж, дитинка є. Хто, до речі? Онук у мене чи онука?
– Ніхто, ти не був мені батьком. І дідом не будеш, йди, – відрізала Поліна.
Андрій Романович так просто не здався, він почав чатувати Поліну біля будинку і навіть дізнався, де вона працює. Він так надокучав, що навіть Віталій попросив:
– Поговори з ним, таки він рідний батько. Його погані вчинки залишилися в минулому, він кається і любить тебе.
– Звідки ти знаєш, ти що, говорив із ним? – Насторожилася Поліна.
По обличчю чоловіка вона зрозуміла, що вгадала.
– Ти знаєш, наскільки для мене важлива сім’я, і я вважаю, що кожен має право на другий шанс. Хоч би вислухай його заради мене, – попросив Віталій.
Батька Поліна ненавиділа, а чоловіка любила, а отже погодилася на зустріч. На ній Андрій Романович плакав і каявся:
– Розлучення з твоєю мамою – найбільша помилка у моєму житті. Наталя покинула мене, коли її донька закінчила університет, виявилося, що їм двом від мене були потрібні тільки гроші. Опинившись на твоєму місці, я зрозумів, як сильно тебе образив. Будь ласка, дозволь мені з тобою бачитися, про більше не прошу.
Хоча Поліна переконала себе, що їй начхати на батька, від його зізнань у неї ком підступив до горла, адже вона стільки років чекала саме цих слів і вибачень.
***
Не відразу, але Андрій Романович став частиною її життя, не в останню чергу завдяки чоловікові та свекрам, які нагадували Поліні, як важливо вміти прощати близьких.
Поступово вона відновила спілкування з батьком, спочатку зідзвонювалася, потім почала зустрічатися з ним у парку чи кафе, а потім запросила на вечерю. Андрій Романович зовсім зачарував зятя, а онуком Мишком запишався:
– Ну викапаний я!
Дивлячись, як Андрій Романович порається з онуком, Поліна відчула такий спокій, який можливий лише у справжній родині.
“Шкода, що мама не дожила до цього моменту і не побачила, як тато змінився”, – подумала вона.
***
Здавалося, Андрій Романович справді виправився. Він захоплено порався з онуком, приносив їм з донькою невеликі та приємні подарунки, навіть запропонував залишитися з Мишком, щоб його батьки могли побути вдвох.
А Поліна знову почувала себе маленькою дівчинкою, яку любить тато.
Якось Андрій Романович прийшов сумний, на запитання доньки та зятя відмахувався, а потім нарешті зізнався:
– На мене до суду подають через борги по комуналці. Наталя у шлюбі просила майно переписати на неї, тож після розлучення мені нічого не залишилося, а пенсії вистачає лише на їжу.
Поліна згадала дитинство, зниклу техніку та ляльку, тому хотіла проігнорувати цей непрямий натяк. Потім поглянула на батька, постарілого і змарнілого. Ця людина не мала нічого спільного з тим мерзотником, який обібрав дружину і дочку, він був старим, який потребує допомоги.
– Я допоможу сплатити борги, – пообіцяла Поліна.
Іншим разом Андрій Романович поскаржився, що ніяк не може потрапити до лікаря, і донька відвезла його до приватної клініки. Пізніше повідомив, що у його квартирі вже плитка зі стін сиплеться і труби ось-ось прорве. Поліна пообіцяла допомогти з ремонтом та запропонувала переїхати на цей час до них.
На очах Андрія Романовича блиснули сльози:
– Я не заслуговую на твою доброту, доню, адже я навіть аліменти не платив.
– Мені не аліменти були потрібні, а тато, – чесно відповіла Поліна. – Тепер він у мене є.
***
Перші тижні життя Андрія Романовича у квартирі були тихими та мирними. Щоправда, Поліну докучало, що батько залишає за собою брудний посуд, забруднює ванну, та й прибирання у своїй кімнаті вважає необов’язковим.
Коли вона наголосила на необхідності підтримувати порядок, Андрій Романович здивувався:
– Хіба у вас немає клінінгу? Тоді ти маєш сама прибирати, все ж таки ти жінка.
– У нас заведено прибирати за собою, навіть Мишко може помити чашки, хоча йому лише п’ять.
– Це неправильне виховання, не треба робити з хлопчика служницю, – насупився Андрій Романович.
– Не тобі розповідати про виховання, – не втрималася Поліна. – Мене ти не виховував, а ось дочка твоєї дружини, з якою ти жив покинула тебе.
Батько невдоволено скривився:
– Гаразд, ти маєш рацію. Виховуй дитину як вважаєш правильно, а я буду уважнішим.
***
За кілька днів Віталій запитав Поліну:
– Ти не бачила мого старого Айфона? Новий глючить, хотів поки що походити зі старим телефоном.
Поліна допомогла чоловіку обшукати всі ящики, але телефон так і не знайшовся. Він став першим зникненням у ланцюжку.
Пізніше зникли кільце та дешевий браслет Поліни, флакон із її улюбленими парфумами, старий планшет, що лежав разом з Айфоном Віталія.
Останньою краплею став блендер, яким Поліна рідко користувалася, бо поставила в глибину кухонної шафи та зазвичай не перевіряла.
– Цей куди зник, не кільце ж, щоб закотитися кудись, – поскаржилася вона чоловіку.
– Так, куди ж… – невиразно відповів Віталій.
Поліна зрозуміла, про що він думає, і відразу заперечила:
– Та не став би тато брати речі, навіщо? Він живе на всьому готовому.
Проте Андрій Романович зізнався відразу, як зять запитав його про техніку та коштовності:
– Так, я взяв і продав. Вам ці речі все одно не потрібні, інакше не валялися б по шафах, а я вибрав “цяцьки” найдешевші. У вас не зменшиться, а мені прибавка до пенсії.
У Поліни виникло те саме відчуття, що й двадцять років тому, коли тато пішов з дому з її лялькою.
– Якщо тобі потрібні були гроші, ти міг просто попросити, а не тягати наші речі, – сказала вона, стримуючи злі сльози.
– Дякую, тепер знатиму, наступного разу так і зроблю, – відповів Андрій Романович і як наче нічого не сталося попрямував до своєї кімнати.
– Стій, після такого вчинку ти тут не залишишся! – обурилася Поліна.
– Куди ж я піду? У моїй квартирі ремонт, а більше у мене нікого немає, – заперечив Андрій Романович. – Всі роблять помилки, не можна ж так відразу ставити крапку.
Він відразу згорбився, очі стали жалібними, і Поліна мимоволі відчула укол совісті.
– Гаразд, цього разу вибачаю, але більше щоб ніяких крадіжок, – заявила вона.
Поліна сподівалася, що після цього їхні стосунки налагодяться, вона навіть почала давати батькові гроші. Проте крадіжка та неохайність були не єдиними проблемами Андрія Романовича.
Одного разу він недогледів Мишка на дитячому майданчику, і дитина мало не вибігла на дорогу. На крики дочки батько знизав плечима:
– Я тебе взагалі відпускав одну на подвір’я, нічого, жива.
Іншим разом Андрій Романович привів додому панночку років сорока, Поліна та Віталій прокинулися від веселих вересків та кокетливого жіночого сміху. Батько щиро не зрозумів, чим вони незадоволені:
– Мені всього шістдесят шість, я не готовий ставити хрест на особистому житті.
– Просто веди це особисте життя не в нашому домі, не на наших очах, – попросила Поліна.
З того часу Андрій Романович кілька ночей на тиждень проводив у жінок, судячи з застережень – щоразу в різних. Але переїжджати до них зовсім відмовлявся:
– Зі шлюбу з Наталією я виніс, що поспішати з сімейним життям не варто. До того ж не хочу кидати свою доньку, адже ми тільки налагодили стосунки.
***
Щоправда, через деякий час Поліна з’ясувала, що батьківське кохання – не єдина причина, чому Андрій Романович хоче жити з ними. Виявилося це зовсім несподівано та неприємним для Поліни способом.
Якось вона відправила чоловіка на роботу, Андрія Романовича з Мишком – погуляти у парку, а сама зайнялася генеральним прибиранням, одягнувши з цього приводу те, що Віталій називав нарядом Попелюшки: стару футболку, розтягнуті штани та кольорову бандану.
Коли Поліна у цьому вбранні рухала диван, у двері подзвонили. На порозі виявилася немолода жінка, яка гордо оглянула її та запитала:
– Андрій Романович вдома? Ні? Тоді я зачекаю у його кімнаті.
– Стійте, туди не можна, – схопила її за руку Поліна, коли дамочка просочилася до квартири.
Жінка гидливо відштовхнула її:
– Мені можна, люба. Ви, мабуть, нещодавно тут працюєте, а то знали б про це. Я зустрічаюся з Андрієм Романовичем.
“Вона прийняла мене за покоївку”, – зрозуміла Поліна і від здивування впустила незнайомку. У той же момент вона відчула запах духів, що лунали від жінки, і з обуренням впізнала свій зниклий парфум.
Жінка продовжила:
– А що, господарів вдома немає? Коли прийдуть? Не хочу з ними перетинатися, чула донька Андрія Романовича та ще гарпія. Ну ви в курсі.
“Кому ж ще знати, як не мені”, – хотіла відповісти Поліна, але прикусила язика, бо до неї дійшли слова незнайомки.
“Так, отже тато говорить про мене за спиною гидоти!” – Здивувалася вона. – “Я прихистила його у своєму будинку, спонсорувала, а він пліткує зі своїми пасіями. Цікаво, що він ще говорив”.
– Це так, господиня просто мегера, – відповіла вона, скорчивши жалісливе обличчя. – Тільки Андрій Романович добрий, він мене підтримує. Він розповідав, як господарка мені грошей не доплатила?
Незнайомка проковтнула наживку:
– Та вона всіх обділяє! Андрій Романович їй платив величезні аліменти, щоліта відправляв на море, а вона тепер тримає батька на відстані, з’їдені шматки рахує. Він каже, що терпить її лише через маленьку пенсію, не була б вона гаманцем на ніжках, давно б кинув. Чула ще, що вона дуже страшна. І за що чоловіки її люблять? І чоловік у неї є, і дитину вона нагуляла.
На цьому терпець Поліни урвався.
– Саме час представитися, – перебила вона татову подружку. – Мене звуть Поліна.
Жінці знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти її слова. А коли вона зрозуміла, то зблідла, погляд метнувся до вхідних дверей, Поліна швидко перегородила незнайомці дорогу.
– Якщо хочете піти, вам доведеться для мене щось зробити.
Поліна не бачила свого обличчя, але, очевидно, воно було грізним, бо жінка пискнула:
– Добре, що зробити?
– Не кажіть батьку, що ми бачилися. Якщо ви чули його розповіді, ви знаєте, на що я здатна.
***
Увечері Андрій Романович поводився як завжди, Поліна навіть вразилася тому, як спритно він грає люблячого батька та дідуся. Закралася думка, що його пасія з якоїсь причини оббрехала свого залицяльника. Щоб перевірити це, Поліна на пробу промовила:
– Скоро ремонт закінчиться, ти повернешся додому. Жаль, фінансово підтримувати тебе більше не зможу, у нас зараз із грішми туго.
Андрій Романович швидко глянув на неї з-під лоба, і через маску ідеального батька проглянула чиста ненависть. Тепер Поліна була впевнена, що весь цей час він грав роль когось іншого.
“Він мене не любить і прийшов тільки через гроші”, – зрозуміла вона.
Їй стало так само боляче, як тоді у десять років, коли Андрій Романович потай обніс квартиру. Тоді він украв найцінніше, що в неї було, а тепер забрав її надію на примирення. І Поліна не збиралася спускати йому це з рук.
Через кілька днів вона запросила батька проїхатися по магазинах і оновити гардероб. Не відчуваючи каверзи, Андрій Романович сів у її машину і всю дорогу розважав доньку розмовами. Захоплений бесідою, він не відразу схаменувся:
– А чому ми зупинились і далі не їдемо?
Поліна вже кілька хвилин зупинила машину на узбіччі.
– Вже приїхали, твоя зупинка.
– У сенсі? – не зрозумів Андрій Романович.
У наступні кілька хвилин його обличчя поступово змінювалося від переляку до обурення та демонстративної зневаги. Поліна докладно розповіла батькові про візит його коханої, про її одкровення та закінчила:
– Ти розбив мені серце двічі, коли кинув і коли використовував тільки як гаманець. Я більше не хочу бачити тебе, так що йди.
– Висадиш прямо тут, посеред дороги? – Запитав Андрій Романович.
– Кидаю тебе, як ти кинув мене. Не скаржся, я зробила для тебе набагато більше, ніж ти для мене.
***
Коли вона повернулася додому, Віталій спитав:
– А де Андрій Романович? Він зник, його речі також.
– Батько вирушив туди, де його місце, у самотнє старе життя.
– Ти його вигнала? – насупився Віталій. – Але ж другий шанс…
Поліна підняла руку, зупиняючи його.
– Настав час тобі дізнатися правду, коханий мій. Не всі люди змінюються, і не має значення, скільки шансів їм дають. Важливо вчасно помітити цей момент і поставити крапку, не можна дозволяти завжди принижувати себе. Навіть найближчим.
Ставте вподобайку та залишайте коментарі, що думаєте з цього приводу?
