«Дощечку не знімай» – влучне нагадування і на добрі часи, і на сумні. Нагадування, яке дав у старій легенді одному молодому чоловіку один дідусь.
Старий продавав городину на базарі: зморені важкою працею руки, сива борода і на диво щаслива посмішка на зрізаному зморшками обличчі. Дідусь посміхався сонечку, підставляючи закриті очі теплим промінчикам осіннього дня і відпочиваючи після праці.
Молодий чоловік, пакуючи куплену в нього городину, здивувався: «Діду, от ви, бачу, прожили довге життя, непросте ж, напевно. Важко гаруєте на землі, і все одно сидите-посміхаєтеся. Я наче молодий, повний сил, а радості нема: з роботою перебої, з дружиною лайки, все якось не складається. Як виправити? Що робити? Підкажіть…»
Дідусь уважно глянув на молодика, посміхнувся собі в бороду і неквапливо промовив: «Візьми дощечку, напиши на ній «Так буде не завжди» і повісь на своїх дверях. Щоб завжди бачити».
Молодий чоловік так і зробив. Через деякий час дійсно знайшов роботу, вдома запанували мир та злагода, народилася дитинка – життя наповнилося радістю.
Минув рік, прийшла знову осінь, і молодик знову прийшов на базар за запасами городини. І знову побачив того самого дідуся. З тим самим щасливим виразом обличчя. Тільки зморшок на його обличчі стало більше.
– Ну що, дідусю, ти далі тут, далі посміхаєшся! Я теж – у мене все налагодилося. Не знаю, чи завдяки твоїй пораді, чи якось саме, але налагодилося. Що тепер скажеш?
Старий подивився на нього і сказав: «Дощечку ту не знімай».
Джерело: Українки
