Дві подруги прогулюючись парком і розмовляючи про своє, про жіноче зустріли двох молодих хлопців.
Хлопці підійшли до них. Познайомились. Андрій був високий, вродливий, спортивний.
Він одразу сподобався і Каті і Марійці. От тільки Катя виявилася спритнішою.
Іван був середнього зросту, трохи повненький, але в той же час м’язистий.
Можна було навіть припустити, що Іван сильніший за свого друга.
Катя почала зустрічатися з Андрієм, а Марійці дістався Іван. Іноді вони гуляли разом. Марійка крадькома поглядала на хлопця подруги.
Але згодом вона покохала Івана, і на Андрія вже не звертала уваги. Пари побралися. Кожна сім’я жила своїм життям…
Андрій і Катя любили весело відпочити. Вони купили маленьку квартирку, вибирали найдешевшу. Просто щоб було де жити.
А на решту грошей гуляли і подорожували. Постійно кликали з собою Марійку з Іваном, але вони були зайняті будівництвом будинку.
Будинок будували великий, з усіма зручностями. Сад уже ріс, квіточки сяяли кольорами. Будівництво добігало кінця. А ще Марійка з Іваном чекали первістка…
А в цей час Андрій і Катя відпочивали на морі… І от одного дня Катя несподівано повернулася додому одна…
Вона застала свого чоловіка з іншою. Приїхала і одразу подала на розлучення.
Квартиру вони продали, гроші поділили та й розбіглися…
І Катя почала все частіше заходити до своєї подруги. Навіть дуже часто, особливо коли вдома був Іван.
– Який у тебе Іванко уважний? – нахвалювала вона чоловіка подруги. – Який хазяйський! От не обери я тоді Андрія, ти була б на моєму місці… А я якась недолуга була. Високий, гарний, веселий, а виявився он яким! Не пощастило мені…
– Ну, ви ж жили як хотіли, – відповіла Марійка. – Ти теж так жила. А розважатись ти й зараз не проти.
– Ні! – сказала Катя. – Зараз я не проти жити, як ти. Дім, чоловік…
– Та все ще в тебе буде! Які там твої роки? Ти ж он яка красуня!
– Справді? – запитала Катя. – Іванку, Іванку! А ти так вважаєш? Ану глянь, яка я красуня!
Катя, весело посміхаючись, покрутилась перед чоловіком Марійки.
Вона завжди хотіла привернути його увагу до себе. За будь–якої зручної нагоди просила саме у нього поради та допомоги.
– Ви подруги, давайте без мене вже якось все це вирішуйте, – відмахувався Іван від настирливої Каті.
…Настав час пологів. Іван привіз Марійку у пологовий будинок. Тут же приїхала й Катя. Вона подзвонила подрузі і, дізнавшись про все, примчала до неї.
– Ідіть додому, – сказав лікар Івану. – Вам все повідомлять. Перші пологи ж. Чекайте…
– Я з тобою! – раптом вигукнула Катя. – Треба все приготувати. Кімнату, ліжечко, одяг. І взагалі вдвох легше переживати!
– Та у нас вже все готове, – сказав Іван.
– Я з тобою! – не вгавала Катя.
– Ні, мене справи, бувай…
– Яка ж вона настирлива, – подумав Іван…
…А Катя продовжувала надзвонювати йому.
– Народила, чи не народила, чому так довго?! – запитувала вона Івана в слухавку. – Я надвечір приїду до тебе. Я домовилася з Марійкою. Мені ночувати нема де. Сам знаєш, що з квартирою вийшло. Може вже ввечері й бавити будемо. Чекай на мене.
– Ні. Ми з тобою не домовлялися. Все буде після виписки Марійки та малюка, – просто сказав Іван.
– Іванку, ти що не живий? – раптом сказала Катя. – Я нічого не скажу Марійці. Ти ж молодий, тобі жінка потрібна, а дружина вагітна, народжує, а потім дитина…
Іванові давно не подобалася подруга дружини. Її занадто відверті вбрання. Та й поведінка Катерини стала теж відвертою…
…До Івана в гості приїхали батьки Марійки. Він був дуже радий приїзду тещі і тестя. Зараз вони були дуже доречними.
Тетяна Петрівна і Павло Григорович приїхали ввечері.
Іван зустрів їх на вокзалі і повіз додому. Марійка на той час вже народила хлопчика і була в пологовому.
Іван підʼїхав до своєї хати, вийшов з машини й оторопів.
Біля воріт стояла Катя!
– Чого ти так довго?! – заспівала вона до Івана. – Я так змерзла…
І Катя кинулася в обійми до Івана.
Теща як побачила таке через вікно машини, то очі вирячила від несподіванки.
– Що ти робиш?! – аж стрепенувся Іван. – Ти вже зовсім, чи що? Моя дружина – твоя подруга. І взагалі більше не показуйся мені на очі, бо я все розповім Марійці!
– Що ти розкажеш? Та вона тебе виставить. Ми з нею з дитинства разом, мені й повірить. А я скажу, що ти сам чіплявся!
– Катерино! Що ти собі дозволяєш? – це вийшла з машини теща Івана. – Я тебе з дитинства знаю. Усі твої гріхи мені відомі. Тобі краще піти і більше не з’являтися тут ніколи. І забути про Марійку.
Іван аж здивувався. Він знав, що його дружина і Катя дружать з дитинства. Але які ж гріхи?
А Катерина таки послухалася й пішла.
– У мене нічого з нею не було, – відверто сказав він батькам дружини.
– Та не виправдуйся ти, вірю я, – сказала теща. – Вона ще та штучка. Будь–якими шляхами свого досягає. Я і Марійку попереджала, але ця все лізе й лізе. Її у двері, а вона у вікно. У нас у селі через неї три розлучення сталося, коли вона ще у школі навчалася. Що їй подобається, то має їй належати. Ось така вона.
Сусід їхній машину нову купив, а вона до нього залізла. Покатай. А тут дружина прийшла, то ця на шию мужику кинулася і давай його цілувати. Розлучилися. Не міг чоловік довести дружині, що не винен.
А тут ти, дім у тебе, машина. А в неї нічого немає, гуляти – її хобі. Я взагалі дивуюсь їхній дружбі. Я ще й з Марійкою поговорю…
– Як добре, що ви приїхали! – щиро сказав Іван. – Ми на вас давно чекали.
Марійку виписали. Катерина напрошувалась у гості, але почувши, що батьки Марійки ще не поїхали, вирішила почекати. Мати провела з дочкою розмову.
Марія вже була готова до будь–чого з боку подруги. Повірила матері.
Катерина прийшла.
– Я хочу бути хрещеною, – сказала вона.
– Ні, – відповіла Марійка. – Нам ще зарано.
Поки Марія пішла в кімнату годувати дитину, Катя кинулася до Івана. Вона дуже хотіла, щоб подруга побачила, як вони цілуються, обіймаються. А вже потім вона понаговорює…
Іван був сильніший, і тримав її руками на відстані. На шум вийшла Марійка.
– Марійко, він до мене чіпляється! – заплакала Катя. – Навіть коли ти в пологовому будинку була, то теж…
– Все, Катю, – сказала Марія. – Ти мені не подруга. Йди.
– Ти не віриш мені?!
– Чому я маю тобі вірити? Бо ти лізеш у нашу сім’ю, і намагаєшся спокусити мого чоловіка? Я це й так знаю. Іди.
– Ми з тобою завжди разом були з дитинства, – заплакала Катя. – Чому ти мені не віриш.
– А ось чому, дивись, – Марія увімкнула їй відео. – Я коли йшла щойно в кімнату, то увімкнула камеру на телефоні. Ти й не помітила. А тепер іди… Назавжди!
– Ну ви і… – вигукнула Катя і вискочила з їхнього будинку.
Більше вона ніколи там не з’являлася…
Марія з Іваном зітхнули з полегшенням, коли за Катею зачинилися двері.
Історія неприємна, але для них усе закінчилось добре…