– Тобі не здається, що останнім часом відбувається щось дивне?, – запитав Кирило дружину якось увечері після роботи, – всяка нісенітниця сиплеться одна за одною!
– Сьогодні з мого автосервісу звільнилися троє – на все про все залишився я, та Сашко. Як ми витягнемо зробити всі замовлення, тепер навіть і не уявляю. Втратимо клієнтуру!
– Не кажи, – Поліна мила посуд після вечері, – якесь наслання! Незабаром мій день народження, потім Новий рік – а настрій на нулі! Сьогодні в духовці лопнули скляні дверцята.
– Вчора я загубила браслет, який ти подарував мені, так шкода. Та ще й кіт наш нездужає! У ветеринарці сказали, що все не дуже добре. Уявляєш? – На очах Поліни виступили сльози:
– Ну чому так? Намагаєшся, намагаєшся, і раптом все починає розвалюватися? Начебто буває і гірше, але коли одне за одним не ладнається, то це теж дуже гнітить, якась безпросвітність. Так, до речі, шеф сказав, що ми у мінусі, премії не буде!
– Добре, кохана, ми з цим справимося, головне ми разом, – усміхнувся Кирило, – а, між іншим, моя бабуся завжди говорила, що будь-які невдачі ведуть до успіху! Думаю, все буде добре, але треба зрозуміти, у чому річ.
– Бабуся ще говорила, що нічого просто так не трапляється!
– Пам’ятаю-пам’ятаю! – Поліна усміхнулася крізь сльози, твоя улюблена бабуся багато чому тебе навчила!
– Що сміття, наприклад, не можна викидати ввечері, що не можна дарувати годинник, що не варто нічого підбирати на перехресті!
– А про іржавий цвях, чи про лікоть? – Поліна навіть трохи розвеселилася, – а тобі не здається, що все це забобони? Чи ти вже став, як старий забобонний занудливий дід?
– Ну, ну, – примружився Кирило, – а перевірмо? Думаєш, наші предки були такі недолугі, що могли й гроші залучити, і від напастей себе убезпечити?
– Ну, дивись, ще місяць тому всі наші справи йшли в гору. І два, і три місяці тому йшли в гору. Що змінилося?
І вони почали згадувати, коли раптом на них посипалися неприємності. Але зачепитися було ніби й ні за що.
– До речі, коли ти до нас своїх шкільних подруг запросила? Тоді місяць тому. Ця, темненька, Оксана здається, весь час питала “Ой, а це у вас смарттелевізор такий великий? Ой, Поліно, а який у тебе браслетик гарний!” Ой, та ой!
– А сама все кота нашого гладила, та заздрісно на всі боки дивилася!
– Ну ти що, Кириле, ти у все це віриш? Та годі тобі, це все брехня!
– Думаєш? – посміхнувся Кирило, – знаєш, я може й не вірив би, якби сам не стикався. Але бабуся мене дечому навчила, так що, посперечаймося, брехня це чи ні? А я таку перевірочку їй влаштую, що все одразу стане ясно!
– А на що посперечаємося? – Поліна була точно впевнена, що вона має рацію.
– Ну, давай, якщо я програю, то навесні поїдемо в подорож, як ти й хотіла. Мені доведеться напружитися, звичайно, сама ж бачиш, яка на роботі ситуація, з грошима не дуже!
– Добре, – усміхнулася Поліна, – а якщо програю я?
– Ооооо, якщо ти програєш, тобі зі мною не розплатитися, – і Кирило жартівливо обійняв її.
– Ну, серйозно, – сміючись відповіла Поліна, – що хочеш ти?
– Серйозно? – Кирило погладив кота, що лежав на сусідньому стільці, – якщо серйозно, то ти давно обіцяла, що ми заведемо собаку.
– Коту ж сумно, він від туги навіть занедужав! Але все буде добре, я певен! Так що, я хочу собаку – по руках?
– Згодна, – Поліна вже передчувала перемогу, – а що за перевірка?
– А це бабусин секрет, розповісти не можу, але ти й сама скоро все побачиш.
Через тиждень Поліна та Кирило запросили друзів на її День народження. Покликали й тих її подруг.
Всі прийшли вчасно, не було лише Оксани.
– Дівчата, – Поліна була в чудовому настрої, сукня красиво облягала її струнку фігурку, на зап’ястку був новий, правда скромніший браслетик – подарунок чоловіка, – а Оксана де? Вона ж ніби з вами йшла?
– Та ми й самі не зрозуміли, – здивовано відповіла Світлана, – ми всі біля метро зустрілися, Оксана з нами була. Весела, ошатна. До під’їзду підійшли, Оксана якось раптом занепокоїлася.
– Туш наче у неї потекла. Потім у ліфті їхали, Оксана гикати почала, дивна така. А до ваших дверей підійшли, вона зблідла вся, за телефон схопилася, каже, пропущений дзвінок, мама їй дзвонила, їй кудись треба бігти.
– І сходами вниз бігцем, навіть ліфт викликати не стала. Чесно кажучи, ми так і не зрозуміли, що це з нею раптом?
– Ну, чекати не будемо, прошу за стіл, може, вона ще повернеться, – Кирило зробив запрошувальний жест, а сам тріумфально подивився на Поліну.
Свято пройшло чудово. Оксана так і не повернулась. Увечері, як гості пішли, Поліна почала розпитувати Кирила:
– Ну, скажи, що за спосіб? Чому вона не змогла у нашу квартиру увійти? Значить у неї й справді око таке заздрісне, що вона тоді нам наврочила?
Але Кирило був непохитний, і бабусин секрет так і не видав.
Справи їх невдовзі пішли вгору. Кіт одужав і з подивом дивився на незграбне цуценя, що з’явилося в їхній квартирі.
І, попри те, що Поліна програла суперечку, навесні вони все ж таки, залишивши кота та цуценя на тиждень батькам, поїхали в невелику подорож. Чого ж не зробиш для коханої дружини, тим більше виявилося, що у них скоро буде малюк.
Тож і справді, нічого просто так не трапляється! Труднощі згуртовують, та так, що навіть невдачі в результаті ведуть до успіху.
Потрібно тільки не падати духом, розібратися в ситуації, й ніколи не забувати про те, чого навчила бабуся…
А ви як вважаєте, і справді є такі люди, які можуть наврочити? Вам такі траплялися? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
