На розпродажі хороший крем продавали, французький. Вдвічі дешевше. Я баночку розглядала, а похмура дама мені похмуро сказала: «Не раджу!». Я запитала: «Це поганий крем? Ви користувалися, так?». Дама похмуро відповіла, що крем дуже хороший. У цьому-то й річ! Помажусь я хорошим кремом місяць. Або два, якщо економити. А потім шкіра буде в’янути і сохнути, коли цей чудовий крем скінчиться. Звикне шкіра до хорошого.
До хорошого швидко звикаєш. А крем-то вже не купиш, закінчився розпродаж! Або треба викласти багато грошиків. Тому ніщо гарне купувати не треба. Треба купити дешевий крем. Взагалі треба все дешеве купувати. Щоб не страждати потім від нестачі хорошого. Ось так…
Так кажуть: дитину на руки брати не треба. А то звикне до хорошого, і не відучиш.
Собаку смачним годувати не треба – а то звикне і не захоче кашу їсти.
Обніматися і цілуватися все рідше.
Хвалити теж не слід.
І спілкуватися треба не з тими, хто любить і хвалить, а з критиками і нахабними незнайомцями. Щоб не звикнути до хорошого.
Раптом хороше скінчиться? Треба звикати до поганого, до дешевого, несмачного, незручного. І зуби лікувати без наркозу, як в дитинстві, щоб звикнути до болю. Бути готовим до поганого.
Як древні говорили, звичка породжує характер, а характер – долю. До чого звикнеш, те і буде відбуватися. Похмуре очікування бідності і болю псує життя. А поганий крем псує шкіру. А відсутність любові і добрих слів сушить серце…
Якщо є можливість – це подарунок долі. І треба його радісно взяти і подякувати. І піти додому, розглядаючи красиву коробочку, з усмішкою і гарним настроєм. Для хорошого настрою теж звичка потрібна…
