Прокинувшись одного дня вранці, Джулія раптом помітила, що її чоловіка вже немає в будинку. Всі останні місяці він поводився якось дивно, дуже дивно.
Потягнувшись в лiжку, жінка похилого віку морально налаштувала себе на прибирання.
Почавши зі спальні, вона раптом виявила записку на столику свого чоловіка.
Прочитавши її, Джулія не змогла стримати сліз:
“Дорога Джулія, Пишу тобі, поки ти спиш. У тому випадку, якщо завтра, прокинувшись, я вже не буду самим собою. Я ніби опинився між двома світами і все більше усвідомлюю, що остаточно гублюся в одному з них.
Я бoюся, що одного разу я просто не повернуся. У разі, якщо завтра я вже не зрозумію, що зі мною відбувається.
Якщо завтра я вже не зможу висловити своє захоплення тобою і то, як я ціную тебе. Як ти залишаєшся зі мною, не дивлячись ні на що, все ще намагаючись зробити мене щасливим. Можливо, завтра я вже не буду розуміти, що ти для мене робиш.
Ти приклеюєш папірці на двері, щоб я не переплутав кухню і ванну. Ти завжди змyшуєш мене сміятися, коли я одягаю черевики без шкарпеток. Ти продовжуєш підтримувати зі мною розмову, навіть коли я вже забув, про що вона.
Іноді ти шепочеш мені на вушко імена наших онуків, щоб вони не зрозуміли, що я їх забув. Ти завжди ніжно відповідаєш на викиди мого гніву. Навіть тоді, коли я просто не розумію, що на мене найшло.
За все це і багато іншого. Якщо завтра я забуду твоє або моє ім’я. Якщо завтра я вже не зможу тобі подякувати. Якщо завтра, Джулія, я вже не зможу в останній раз сказати тобі Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ … НАВІКИ ТВІЙ, ДЖЕК”
Читати це без сліз практично неможливо. Глибокі почуття все ще здатні знайти свої прояви.
