– Це я та жінка, до якої йде ваш чоловік, – оголосила незнайомка. Катя подумала, що дівчина помилилася «чужою дружиною», адже її Андрій нікуди йти не збирався.
Катю на роботі за очі називали “відьмою”. Не тому, що вона мала якісь містичні здібності, а через постійні перепади настрою, скандали, вічно незадоволене обличчя, і чорне скуйовджене неслухняне волосся, що обрамляло бліде обличчя.
Сама Катя пояснювала свою дратівливість частими мігренями. Голова починала боліти в найневідповідніші моменти – на нарадах, у гостях, або під час сімейного свята.
Пігулки лише трохи полегшували симптоми, а лікарі не могли знайти причину недуги.
Останні кілька місяців керівництво подумувало, як розлучитися з невдалою співробітницею. Начальниця Юлія Павлівна відкладала неприємну розмову, зберігаючи нерви.
Вдома у Каті ситуація була не краща: чоловік теж дратувався з приводу і без, доводив до сліз та істерик, а діти часто хворіли, та не слухалися.
– Андрію, може, у відпустку на море з’їздимо? – Пропонувала Катя.
– Щоб ти з хворою головою валялася в готелі, а ми думали, як тебе рятувати? – Тон чоловіка завжди був грубим. – Зіпсуєш усім відпочинок, ще й кричати будеш на дітей постійно.
Андрія самого не можна було назвати зразково-показовим батьком. Його майже ніколи не було вдома – казав, що затримують на роботі, викликають у вихідні, при цьому – платять копійки.
У ті поодинокі хвилини, коли голова сімейства перебував у квартирі, з дітьми він ніяк не взаємодіяв, і мало цікавився їхнім життям.
При цьому у «відьми» залишалася тверда ілюзія, що її сім’я – хоч і розвалена, але фортеця, фундамент, який стоятиме завжди, поки вони живуть з Андрієм.
Ілюзія розвіялася одного звичайного сонячного дня, коли Катя поверталася додому з роботи, та зустріла біля під’їзду молоду симпатичну дівчину.
– Добридень! Катя, мені треба з вами поговорити, – звернулася незнайомка. – Я та сама Олена, яку кохає ваш чоловік. Незабаром у нас з’явиться дитина.
Дівчина розкрила поли пальта, під якими виднівся акуратний животик. Катя вирішила, що все це жарт, а незнайомка помилилася «чужою дружиною».
– Розумію, що вам шкода втрачати цей шлюб, але Андрію ви не потрібні. Ви самі це бачите. Відпустіть його, не робіть нещасними всіх, залиште шанс на щастя, хоч би нам з ним і дитині.
Катя засміялася, дивлячись в обличчя Олені. Від сміху вона не могла промовити й слова, але відчувала, як мокрими стали її очі. Взявши себе в руки й зупинивши істерику, з тремтячою усмішкою на обличчі сказала:
– Недолуга ти. Андрія ніхто не тримає. Про тебе і твоє цікаве положення – вперше чую. Я, звичайно, вижену тепер його, але ти сама вирішуй, чи треба воно тобі – жити з чоловіком, який гуляє, і який тебе обманював весь цей час. Сам би не пішов, але я допоможу.
Катя зайшла у під’їзд. Ноги підкошувалися, а відчуття підказувало: напад мігрені зовсім близько. Поки не розболілася голова, Катя випила пігулку, і поспіхом зібрала речі чоловіка.
Увечері вибухнув скандал, але ініціатором була не вона. Андрій звинувачував дружину у всьому: у постійних хворобах, у неохайності, нежіночності, та інших «не».
Не соромився у виразах, розмахував руками, жбурляв речі, що потрапляли під руку, і зрештою пішов, увірувавши, що переконав Катю – сім’я розвалилася тільки через неї.
Вночі Катя не спала. Головний біль мучив страшно, так, що на образи й тугу не вистачало сил. Заснула лише під ранок, але за годину довелося вставати, бо дітей треба було вести в садок та школу, а самій – плестись на роботу.
Цього дня начальниця планувала таки повідомити незручну співробітницю про звільнення. Але почувши про її сімейну драму, вкотре відклала розмову.
– Катю, кріпись, – підтримувала Юлія Павлівна. – Знаю, зараз про це думати складно, але скільки тебе пам’ятаю, ні слова хорошого про чоловіка ти сказати не могла.
– Якби пішла сама – мучилася б від почуття провини перед дітьми через те, що не зберегла родину. А так у тебе подвійна вигода – і цей козел пішов, давши свободу і можливість знайти класного мужика, і провини на тобі немає.
Слова керівниці жінку трохи підбадьорили. І вона навіть подумала про плюси розлучення: по суду можна буде зобов’язати тата проводити вихідні з дітьми, звільниться час на себе.
Але не знала «відьма», що колишній чоловік приховує образу, і під час розлучення спробує відсудити обох дітей, щоб отримувати від Каті аліменти.
– Вона не виконує своїх материнських обов’язків, – казав Андрій на засіданні суду. – Діти постійно голодні, неохайні.
Катя не вірила своїм вухам, але ще більше здивували її свідки з боку Андрія.
– Вона заборонила мені бачитися з дітьми, щоб я нікому не розповіла, як їх карають, – нахабно брехала свекруха, яка раніше сама не дуже прагнула спілкуватися з онуками.
Другим свідком виявилася сусідка, з якою Катя давно конфліктувала. Та характеризувала матір сімейства, як жорстоку та агресивною людиною. Частково, це було правдою, але частково.
На щастя, Катя найняла доброго адвоката, та й суддя попався досвідчений, який розумів, хто є хто в цій ситуації. Після довгих розглядів, суд ухвалив – діти залишаються з мамою.
Недільний тато заперечувати рішення не став, але і його бажання частіше бачитися зі спадкоємцями зникло.
Зі своєї сірої зарплати він платив смішні аліменти, і коли мова заходила про те, що на вихідних добре б побачитися з дітьми, завжди опинявся зайнятим.
Тим часом на роботі відбулася зміна керівництва. І новий начальник запропонував Катерині звільнитися за власним бажанням, на її місце він вже мав свою людину. Катя сперечатися не стала.
Відпрацювавши останній день, забравши дітей та повернувшись додому, вона подивилася на себе у дзеркало.
Бліда шкіра, неслухняне волосся, западини під очима… Здавалося, цю жінку вона побачила вперше. І їй більше не хотілося мати спільні справи із такою “відьмою”.
Потрібно було готувати вечерю, та зайнятися пошуком роботи. Але спочатку Катя знайшла в Інтернеті контакти найближчої перукарні, та записалася на стрижку.
Після зміни іміджу, Катю вже важко було назвати “відьмою”. З перукарем пощастило – нова зачіска мала суперовий ефект.
Повернувшись додому, жінка перебрала речі в шафі, позбавившись доброї половини ганчірок, які давно не носила. І того ж дня дозволила собі замовити обновки в інтернеті.
– Доброго дня, інше життя, – раділа Катя, крутячись перед дзеркалом у щойно купленому діловому костюмі.
Але ввечері, її вкотре накрило. Біль від образи викручував душу, хотілося кричати й трощити все навколо. Але в дитячій спали доньки, і жінка тихо плакала в подушку.
Нову роботу Катя знайшла за тиждень після звільнення. Невелика затишна компанія, веселий чоловічий колектив, у якому Катя відчула себе королевою.
Колеги змагалися між собою за прихильність молодої розлученої жінки. І вона вперше за довгі роки вставала вранці з чудовим настроєм, і з бажанням працювати на благо роботодавця.
За два роки в одному з кафе вона випадково зустріла Юлію Павлівну.
– Катю, тебе не впізнати! – Здивувалася колишня начальниця. – Ти стала наче молодшою, свіжішою.
– І почуваюся теж молодшою, – усміхнулася та.
– Ой, у тебе обручка?.. Вибач за цікавість, ти заміж вийшла?
– Так. Свою долю знайшла на роботі. Вже півтора року разом. Вадим взяв моїх дітей за доньок. Андрій з радістю поступився йому роллю батька.
– Треба ж, як життя твоє перекинулося! До речі, я нещодавно згадувала тебе, (розповідь до сайту Це Еаsy) та твої мігрені. У мене є один добрий лікар. Якщо хочеш – поділюся контактами.
Тільки зараз, під час зустрічі з людиною зі свого нещасного минулого, Катя зрозуміла: мігрені! Вони пройшли, як тільки закінчився процес розлучення! Вже кілька років немає цього відчуття розколювання в голові.
«Дякую Олені за те, що забрала собі Андрія, – подумала вона. – І тій людині, що звільнила мене з роботи. Зачинивши ці двері, він дав мені можливість відчинити інші. І тут мені подобається більше».
Ось такий був шлях від “відьми”, до щасливої матері, та дружини. Що значить – правильний, люблячий чоловік поряд. Я слушно міркую?
Ставте вподобайки, та висловлюйте свої думки, та міркування в коментарях.
